Читати книгу - "Темрява під ліхтарем, Олександр Бабич"

З годинниками теж проблема - електронні в темряві не працювали, а механіка поводилась дуже дивно, але все ж таки друзі придбали для кожного найдешевші механічні годинники, а Олексій взяв з собою свої улюблені “джішоки”, і як пізніше з’ясувалось, не прогадав - CASIO не підвела і в таких умовах - можливо, зіграв свою роль розрекламований захист годинника від магнітних полів - неймовірно, але його GST-B200 навіть не помітив переходу у темряву, а його підсвітка сяяла навіть яскравіше за примітивні ліхтарі, які вони взяли з собою.

Проблемою стала й навігація - про GPS та користування гуглокартами мова не йшла - все з тих же причин. Примітивний магнітний компас в темних землях теж поводився дивно - стрілка просто оберталась довільним чином або за годинниковою стрілкою, або у протилежному напрямку. Довелось придбати для кожного кишенькові паперові атласи (знайти їх в наш час було дуже непросто!) - друзі вирішили, що це краще ніж нічого, можливо з їх допомогою все ж вдасться зорієнтуватись на місцевості. І ці карти дійсно стали їм в нагоді - але дещо в інший спосіб - не як засіб навігації, а як сировина для розпалювання багаття. "Червоний промінь" у якості орієнтира працював набагато краще. Питання зв’язку, скільки не думали, так і не вирішили - про всяк випадок взяли з собою міні-рації, але всі розуміли, що працювати вони не будуть, тож домовились не розділятися - рухатись у темряві всім разом, зачепившись однією мотузкою.

Звісно ж, друзі подбали про консервовану їжу, енергетичні батончики, горішки та сухофрукти, сухі пайки. Також вони придбали спеціальні багатошарові фляги, щоб мати запас питної води на довгий час.

Ночівля у темряві теж могла стати викликом. Друзі брали з собою намети, спальні мішки та каремати. А ще - спеціальні сушильні мішки, які могли б захистити від вологи важливі речі.

З подачі Ірини вони обрали темний - міцний та функціональний - "тактичний" одяг, який допоможе їм злитися з навколишньою темрявою. Надійні трекінгові черевики для кожного теж влетіли в копієчку. Довелось взяти також теплі речі, оскільки всі очевидці в один голос свідчили, що в темряві прохолодно.

Також Ірина з Тетяною підготували невеликий медичний набір для надання першої допомоги, який містив засоби для обробки поранень, бинти, турнікети, антисептики та анальгетики. Для алергіка Олексія довелось захопити чималий запас антигістамінних препаратів. Не забули й про "сердечні" ліки - для нього ж, та й взагалі про всяк випадок. В останню мить Ірина також запропонувала придбати для кожного олівці та блокноти, і ця ідея в майбутньому врятувала їхні життя.

В результаті, окрім арбалетів, ножів, ліхтариків, мечів та щитів, бронежилета та шолома, “ліфчика” з необхідними дрібницями та інших речей кожен отримав велетенський рюкзак (їх теж довелось придбати окремо) вагою зо два десятки кілограмів, з притороченими до нього карематом та курткою. Розподіливши речі між хлопцями, вагу дівчачих рюкзаків вдалось зменшити до десяти кілограмів - теж не мед, але всі розуміли, що грамотно підібране спорядження може стати вирішальним фактором для успіху їх експедиції, ба навіть врятувати комусь життя. Саме для того, щоб придбати все це, Олексію довелось попрощатись зі своїм автомобілем, а решті - “скинутись” своїми заощадженнями.

Кожну хвилину цих довгих днів підготовки до подорожі, Олексія не полишали відчуття відповідальності та страху перед майбутнім. Ця подорож обіцяла бути небезпечною та невизначеною, і Олексій зрозумів, що безпека та успіх всієї групи залежать саме від нього. Водночас він прагнув розкрити таємницю, пов'язану з батьком, його зникненням і його дослідженнями, і відчував, що його вчинки вплинуть на долю всіх, хто вирішив приєднатися до нього у цій ризикованій місії.

Спогади про свого батька та його таємничі дослідження тільки посилювали це відчуття відповідальності. Олексій хотів розкрити правду, з'ясувати причини, які призвели до темряви, й можливо навіть зробити світ таким, яким він був колись. Не менш сильним був страх перед невідомим - перед тими небезпеками, які на них, безперечно, чекають, і які вони не можуть передбачити або підготуватися до них. Але разом з тим, стоячи на подвір’ї під теплим дощем цієї останньої ночі, Олексій також відчував сильний дух товариства та вірив у своїх друзів - вони стали для нього опорою, підтримкою та основною складовою надії на успіх цієї експедиції.