Читати книгу - "Вигнанець і навчена відьма"

зачіску строгу білу стрічку. Статурою більше схожа на батька, зате лицем — на матінку. Кругляк назвав її Марією, на честь дружини, і пояснив: вона друга дитина, старша донька перший рік учителює, вчить сільських дітей грамоти. Зараз удома, бо влітку занять нема. Та ходить у сиротинець, вчить тамтешніх дітей безкоштовно, з благодійною метою. Поки говорив і вислуховував гарні слова у відповідь, Марія примостила на стіл, де вже стояв глек узвару, запотілу, з льоду, карафку горілки, розставила чотири чарки.

— Чекаємо ще на одного гостя, — пояснив Кругляк, коли донька залишила їх. — Заради нього я вас і покликав, Платоне Яковичу.

— Скажіть краще — заманили, — буркнув Чечель у відповідь. — Не проти я випити з вами, Панасе Пилиповичу. Тільки ж обставини вимагають залишити Полтаву ще до вечора. Як я після вашої чарки сяду за кермо?

— Знаю я ваші обставини. Бачив, говорили вчора з поліцмейстером.

«Аби ти ще знав, що він про тебе сказав».

Платон боровся з собою. Його так і підмивало повідати Круглякові, що за ним таємно наглядають і треба шануватися, озиратися частіше й взагалі стримувати себе. Тричі мало не злетіло з язика, і щоразу він себе стримував. Адже поліцмейстер навряд кидав слова на вітер і свою погрозу здійснив би. А що довше Чечель спілкувався з Кругляком, то більше переконувався: коротун неодмінно викаже себе. І тоді до справ візьмуться поліція та жандармерія. Родинному затишку в безпечному вишневому садку настане кінець.

Спритно Додін підчепив усіх на гачок.

— Агов, Платоне Яковичу, ви де?

— Вибачте, задумався.

— Кажу: не треба журитися. У мене для вас у разі чого знайдеться кімната. Чекайте, Марія Климівна принесе борщику, якого ви поїсте в Полтаві тільки тут. Ще галушок зі шкварками. А я проведу до кабінету. Ночувати можете там.

— Ви ж розумієте, у чому річ. Я, Панасе Пилиповичу, не дуже безпечний гість. А у вас служба, дружина, діти...

— Не морочте мене! — Коротун тупнув ногою. — Ходіть, ходіть, покажу вам дім.

Передпокій виявився затісним — місце займали масивні шафи для одягу. Коли в будинку мешкає стільки народу, це зрозуміло. Але тут ще й було темнувато, і після сонячного дня Платон налетів на меблі, щойно ступив два кроки. Забивши лоба, не стримався — видав коротку матюкливу тираду. Одразу ж вибачився, у відповідь господар реготнув і сам перепросив:

— Нічого, у нас тут кожен та й наб’є ґулю. Навіть малеча навчилася лаятися.

— Недобре.

— Не Богу ж дякувати щоразу, коли причастишся об тверде!

З надр будинку раптом почулося різке й обурене нявкання. Наступної миті повз них проскочив товстий, віддалено схожий на хазяїна кіт. За ним із вереском, що явно наслідував котячу мову, зграбно котилася дівчинка років чотирьох, у простенькому рожевому платтячку, боса і розплетена. Захопившись переслідуванням, дитина не звернула ні на кого уваги й зникла в тому самому напрямку, куди тікала жертва.

— Маріє Климівно! — розпачливо вигукнув Кругляк, б’ючи себе по боках, мов півень крилами в курятнику. — Чи Маріє Панасівно! Дівчата, хто-небудь! Ну скільки ж можна!

На крик поспішила старша донька, та втрутилася не одразу — спершу дорікнула:

— Тату, ми з мамою не гуляємо! Ти сам гостей покликав! І Докію на сьогодні відпустив!

— А як Докії нема, хіба за сестрою не треба глядіти?! — Коротун розпалював себе не на жарт. — Котяра ж Олесі очі видере!

— Це ще хто кому видере! — парирувала Марія. — Тату, кіт уже не знає, куди від нашої Леськи ховатися! Мене, між іншим, дряпнув, коли погладити хотіла! Малій — хоч би що!

— То в них гра така!

— Коли гра — чого розоряєшся?!

Тут на сцені з’явилася господиня, і до Платона дійшло: подібні сцени тут — буденна річ.

— Чого б я ото гарикалася! Маріє, доцю, вклади сестру спати. Панасе, займи гостя. У мене без вас справ не бракує. Все!

Жінка лунко ляснула в долоні, наче в гонг, що зупиняв двобій. Старша донька прийняла сигнал, слухняно подалася рятувати кота від меншої сестри. Кругляк же не дав Чечелю змоги роздивитися, що тут і як, — сіпнув за рукав, потягнув на горішній поверх.

Тут усе виглядало інакше, явно відрізнялося за стилем від першого поверху. Ніби прочитавши думки, господар сказав:

— Так-так, Платоне Яковичу. Другий поверх добудували зовсім недавно. — Він увібрав носом повітря. — Чуєте? Свіжою дошкою ще пахне.

— Тісно вам усім, — погодився Чечель.

— І мені давно пора було обладнати робоче місце. Бібліотека, книжок багато, а хочу ще більше. Ми тут із сином удвох отаборилися. Старшим. Японець він у мене.

— Японець? — Подив був щирим. — Е-е... справжній?

Не знаючи, як точніше висловити думку, Платон розтягнув пучками краї очей, роблячи їх вузькими.

— Що... та ні! — Кругляк реготнув і відмахнувся. — Сашко в мене дивак, чи не один на всю Полтаву. Вище беріть — на цілу губернію. Марія Климівна досі не змириться, але я переконав. Хай, не найгірше захоплення для юнака у двадцять років. Більше скажу: якщо у двадцять не перевісився, уже назавжди. Ходіть!

Коротун кивком запросив Чечеля до дверей кімнати з протилежного боку недовгого коридору. Вони були не замкнені, господар легенько штовхнув їх, проте затримав Платона на порозі.

— Не треба заходити. Повернеться, побачить — образиться. Ви й так усе зрозумієте.

Розуміти особливо не було чого.

Очам Чечеля відкрилась невелика прямокутна кімната. Простора — тут майже не було меблів. Дальній куток застелили плетеною очеретяною циновкою розміром з людський зріст. У головах лежало гладенько обстругане й акуратно перерубане навпіл поліно. Біля дверей стояло кілька пар дерев’яного взуття, що зовні нагадувало малесенькі лавки.

На ногах їх мали утримувати — і напевне утримували — спеціальні міцні шкіряні шнурівки. Стіни прикрашали кілька гобеленів з каліграфічно виписаними чорною фарбою ієрогліфами. Приладдя для письма мешканець кімнати розмістив на невисокому столику. Над ним причепив строкатий шовковий халат-кімоно. Єдиний предмет, що вибивався із загальної картини, — дерев’яна етажерка, заставлена книжками. Як помітив зі свого місця Платон — переважно навчальними.

І окремо — справжній меч у піхвах.

Поруч — кілька металевих круглих зірочок, ввігнаних загнутими гостряками в стіну.

Чечель не витримав. Ступив ближче, обережно торкнувся однієї. Потім витягнув, з подивом відзначивши: треба докласти певних зусиль. Покрутив у руці, спробував гостряк пучкою.

— Саморобка, — пояснив Кругляк. — Один