read-books.club » Детективи » Вигнанець і навчена відьма 📚 - Українською

Читати книгу - "Вигнанець і навчена відьма"

253
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вигнанець і навчена відьма" автора Андрій Анатолійович Кокотюха. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 13 14 15 ... 70
Перейти на сторінку:
іншим не барися.

Покоївка дзиґою крутнулася на п’ятці, чкурнула, залишивши Платона самого.

А він раптом відчув: болю як не було.

Чувся все одно пожмаканим, ніби сполоснули й дуже сильно викрутили. Та все ж можна нарешті розсунути штори.

Набридло в півтемряві.

Фотографування таки забрало без малого дві години.

Спершу чекали людину з апаратом, пелехатого парубійка в круглих окулярах. Потім — трьох чоловіків із новоствореного автоклубу. Далі кожен по черзі позував біля «даймлера», ще робили спільне фото. Наостанок вмовили Чечеля стати до гурту. Вигляд Платон мав на їхньому фоні досить кумедний: штани від костюма заправив у чоботи, шкіряний шолом на голому черепі, краги на руках, іще й окуляри-«консерви». Міг би перевдягнутися, як водиться, у вбрання для мандрів. Але ж збирався на званий сніданок, ще й запізнювався. Не сідати ж за стіл опудалом. Тому змирився й підгадав так, аби в гостях лиш перевдягнути чоботи на щось легше.

А ще й Наталка зовсім освоїлася, вмовила витратити на неї фотопластину. Спершу примостилася біля автомобіля. Та передумала, попросилася сісти за кермо. Ось і матиме дівка пам’ять, якої в подружок напевне не буде.

Ох і меткою ж виявилася!

Не знати коли висвистіла купу дівчат. Гамірна зграйка зійшлася на вулицю перед виходом із готелю. А коли Наталка урочисто, навмисне повільно сідала поруч із Чечелем у «даймлер», юні полтавчанки завмерли, ніби вздріли диво. Щасливиця не стрималася, зробила подружкам, а заразом іншим перехожим жест ручкою. Хтось у невеличкому натовпі зойкнув, коли Платон запустив мотор. Щойно рушив, кілька хлопчаків, котрі товклися неподалік і старанно вдавали байдужий вигляд, помчали навздогін, намагаючись потрапити в сірий клуб пилу, збитого колесами. На першому ж перехресті відчепилися, помітивши городового. Далі їхали вже без ескорту.

Керуючись вказівками супутниці, Чечель рухався Олександрівською вулицею[23], проминув площу й поїхав уздовж тополь. Саме облітав білий пух, вітерець кинув кілька легеньких жмутиків у обличчя. Та скоро тополі лишилися позаду, а незабаром з-під коліс зникла й брукована дорога. Довелося скинути швидкість, «даймлер» застрибав по ямах, пасажирка вчепилася за край дверцят і раз по раз зойкала. Та все одно не забувала керувати, і незабаром місто перетекло в типовий сільський ландшафт. Перед автомобілем розбігалися кури, зустрівся на шляху сердитий індик, котрий провів чужинців обуреним ґелґотінням. А ззаду прилаштувалися місцеві собаки, дружно гавкаючи на чотириколісного ворога.

Відчепився гамірний супровід за найближчим, як з’ясувалося — останнім, поворотом. Далі Чечель впізнав потрібний будинок за детальним описом Кругляка: єдина двоповерхова садиба в кінці вулиці, яка потопала в зелені вишневих дерев. Напевне почувши шум мотору, господар уже метушився біля воріт. Платон загальмував, і коротун, чи то з нагоди гостя, чи у звичному домашньому вбранні — сорочці з вишивкою під світлу парусинову піджачну пару, — одразу ж кинувся йому назустріч, мало не висмикуючи з салону.

— Нарешті, нарешті, дорогий мій Платоне Яковичу! — заквоктав він, схопивши Чечелеву правицю двома пухкими руками й струснувши кілька разів.

— Трохи спізнився. Справи, знаєте...

— То нічого! — Кругляк зиркнув на дівчину в автівці. — Ваша супутниця...

— Місцева дівчина люб’язно не дозволила заблукати.

— Я вас прошу, де тут, у Полтаві, блукати! І я її знаю, — мовив коротун. — Якась родичка одного місцевого фотографа. Мода така, знаєте, на світлопис. Апарат — не автомобіль, тепер вони доступні. Полтавці наші останні роки на фотографуванні трохи схибнулися. Знаєте чому?

— Ні, — відповів Платон чесно.

— За знімок гроші платять! — Кругляк розправив плечі й випнув черевце, ніби в тому була його особиста заслуга. — Тут у нас уже років десять, як бум на фотографів. Може, чули про таких братів Скитських?

— Я тоді ще вчився в університеті. Але як майбутній правник за такими процесами стежив. Вони вбили священика, якщо не помиляюся.

— Секретаря духовної консисторії, — уточнив Кругляк. — Коли душогубів зловили, тут уся губернія гула. Як проводили слідчий експеримент, від людей з апаратами тісно було. А редактори раді старатися, платили за кожен такий знімок грубі гроші. Відтоді й пішло. Та ну його, кримінал! У нас же в місті стільки визначних персон! Кожен хоче мати свій фотографічний портрет. Ще аби увічнили за творенням чергового шедевру! Ні, пане Чечель, якщо маєте хист до фотографічної справи — у Полтаві голодним не будете!

Коротун замовк, знову кинув погляд на Наталку.

— То ваша супутниця...

— Я вже йду! — Дівчина спритно зістрибнула на землю, обсмикнула сукню. — Дякую дуже, Платоне Яковичу, що покатали!

Вона швидко задріботіла назад, скоро зникла за рогом.

— Аби розуміли, це дівчисько віршиками бавиться, — мовив Кругляк. — Цікава молода особа. Родина бідна, а дівка сама навчилася грамоти. Ясно, далі вчитися гроші треба. Тому засукала рукави, служить оце в готелі. Та жодного поетичного читання не пропускає. Кажу вам авторитетно, пишу ж про таке в газеті нашій.

— Наївна якась вона.

— Поезії такі самі. Про верби, річку, таке різне. Але й вас обдурила, — підморгнув коротун. — Не така проста, якою хоче здаватися. Тут у нас подібних осіб чимало. Легше прикинутися, ніж бути собою. Часи диктують. — Він завершив на філософській ноті. — І не стійте, прошу-прошу, проходьте до нашої господи!

Накрили в садку.

У тіні вишневих дерев стояла альтанка. Там розташувався широкий стіл, обабіч — міцно збиті лавки. Біля столу вже поралася господиня, поруч із якою Кругляк мав вигляд іще кумедніший. Марія Климівна, як відрекомендував свою половину господар, була вищою від чоловіка на голову й виглядала худенькою як на жінку, котра народила п’ятьох дітей. Мала сукню з оборками, судячи з усього — парадну, але не для виходу, для домашніх прийомів. Старанно укладене каштанове волосся, де-не-де з нитками сивини, прикривала широка мереживна стрічка.

Двоє з нащадків крутилися поряд — хлопчики-близнюки років дванадцяти в однакових матросках, темних, трохи нижче колін, штанцях і сандалях на босу ногу. Вони чемно привіталися, Платон дізнався, що звуть їх Панас і Пилип, й обоє обступили тата, смикаючи за одяг із обох боків та щось шепочучи. Кругляк спершу відмахнувся, мов від настирливих комах. Та потім скуйовдив кожному волосся й спитав у Чечеля дозволу для синів погратися біля автомобіля. Платон не заперечував, хоч з награною суворістю попередив: нічого не ламати. Але дав добро, щоб покрутили кермо, тільки обережно, не відкрутили зовсім.

Тим часом з будинку вийшла дівчина у світлій кісейній сукенці. Каштанове волосся вона старанно вклала, заплівши в

1 ... 13 14 15 ... 70
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вигнанець і навчена відьма», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вигнанець і навчена відьма"