read-books.club » Фанфік » По слідах Не забутих книжок, Квін Тесс 📚 - Українською

Читати книгу - "По слідах Не забутих книжок, Квін Тесс"

15
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "По слідах Не забутих книжок" автора Квін Тесс. Жанр книги: Фанфік. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 14 15 16 ... 31
Перейти на сторінку:

- То ти хочеш, щоб я був тут? - незвʼязно запитав він і кивнув на постіль. 

- В тебе є інші пропозиції? - різко відповіла я. Хоча моя інтонація була більше повʼязана з нервами через його присутність, а не через роздратованість питанням, що він поставив.

- Ні, це краще, що можна було вигадати, - хмикнув він і зробивши крок зіркою завалився на ліжко.

- Ні-ні-ні, ти не будеш прям так спати, - мої нерви, думки, логіка, все в мить вимкнулось, - давай хоча б верхній одяг знімемо.

- Я сплю голий, - пробурмотів він.

Мг, клас. А мені що з цим робити?

Я зашарілась, і не могла ступити й кроку, спостерігаючи, як він почав вовтузитись на ліжку, намагаючись поскидати одяг. В мить мені здалося, що алкоголь випарувався і незнайомець кинув на мене пронизливий погляд:

- Не допоможеш? - запитав він, стягуючи штани.

- Ахахах, боже, - не стрималась я від сміху, - на маніяка ти точно не схожий.

- Тобі потрібно менше читати триллерів, - пробубнів він, зосереджуючись на своєму занятті.

- А тобі пити, - пирснула я, все ж таки допомагаючи йому.

Він відкинув штани від ліжка, й поглянув мені в очі. І без того коротка відстань між нами наелектризувалась. Навіть уявити боюся, якого відтінку червоного в мене було обличчя. 

- Тепер футболка, - прошепотів він, опускаючи погляд мені на губи.

Я ледь не простогнала, хоча й сама не зрозуміла чому. Час сповільнився. Тисячу років нікого не роздягала. А тепер руки самі потягнулися до країв футболки й повільно почали її піднімати. Незнайомець слухняно підняв руки. Я намагалась не торкатися оголеної шкіри, але подушечки пальців так і чіплялися за нього. По тим ділянкам бігли мурахи слідком за моїми руками. Мимоволі я усміхнулась.

Так я на тебе дію так само?

Допомагаючи йому лягти правильно, я вкрила його, думаючи, що він майже спить, вимкнула настільну лампу, і хотіла вже забрати ще працюючий ноутбук та вийти на кухню до свого крісла, щоб вмоститися там, як незнайомець раптом схопив мене за руку.

- Не йди, - пробурмотів він, не відкриваючи очі.

- Я і не можу нікуди піти, - взявши себе докупи, промовила я, а потім додала, - я живу тут.

- Ти ж зрозуміла про що я кажу, - подушечка його великого пальця провела лінію по моєму запʼястю, - будь ласка.

Голосно зітхнувши, я прибрала його руку й обійшла ліжко з іншого боку. Напевно, він зрозумів, що я буду робити й не сперечався. Дихання незнайомця було рівним, я була впевнена, що він майже спить, але в той же час, думала, що зайвий мій крок до виходу, і він знову прокинеться.

Вмостившись на самому краєчку ліжка, я накинула на себе клаптик простирадла. Завдяки великому розміру ліжка, між нашими тілами була відстань приблизно в метр. І я б хотіла зрадіти цьому, але холод від недостатньої близькості пробирав мене. Мурахи наче побрали в лапки голки та пронизували мені спину, щоб я придвинулась далі, щоб відчула тепло його тіла. Але як могла, я стримувалась, скрутившись калачиком, і кинувши погляд в екран ноутбука, щоб відволіктись.

Як тут можна відволіктись, якщо він лежить в одних боксерах в мене за спиною?

- Ти боїшся мене? - пробурмотів Незнайомець.

- Спи, - прошепотіла я.

- Веста, - видихнув він.

Не знаю, чи то він протверезів, чи це ще алкоголь так на нього діє, але я почула, як він перевернувся на бік, напевно в мою сторону.

- Я б не пустила тебе додому, якби боялась, - відповіла я.

- Я хочу до тебе, - вимовив він.

- Ти біля мене, - промовила я, почувши як мій голос тремтить.

- Не так, - зітхнув Незнайомець, - ти втекла на інший край, наче я тобі ворог, наче лежати біля мене - це тортури, Весто.

Не витримавши його слів, я розвернулась. Як він міг про таке подумати, якщо лежати біля нього, це те чого я хотіла, про що думала, з моменту нашої зустрічі.

- Ти не розумієш про що говориш, Незнайомець, - промовила я.

- Ти так і не дала мені імʼя? - посміхнувся він.

- Я все ще сподіваюсь, що ти назвеш власне.

В тінях від екрану, погляд Незнайомця став сумним, наче він зараз вів невидиму битву з самим собою, і кожного разу програвав.

- Тобі так важливо це знати? - прошепотів він.

- Враховуючи, що ти в моєму ліжку, думаю, що просто заслуговую це знати.

- Можеш звати мене Джун, - видихнув він.

- Це ж не справжнє імʼя, так?

- Майже справжнє.

- Чому ти прийшов, Джун? - запитала я.

- Я вже сказав, що хотів до тебе. Ноги самі понесли мене, коли вийшов з бару. Я не знав, чи ти відкриєш, не знав що тобі казати, і як мені завтра вибачатись, бо точно буде соромно.

- Все добре, - видихнула я й автоматично простягла руку, щоб нарешті доторкнутися до того самого пасма волосся, яке спадало йому на обличчя. Він прикрив очі, накривши мою руку своєю, затримуючи мене й опустив долоню на своє лице, провів по ньому. Я затамувала подих, коли його губи ніжно торкнулися тильної сторони. 

- Я б ніколи не дозволив собі таку вільність, - зітхнув Джун, лоскоча вустами мою долонь, - і можливо завтра я стану перед тобою на коліна вибачаючись за все, що зробив, але… я не можу… я так хочу до тебе.

Відпустивши мою руку, яка залишилась на його обличчі, він схопив мене за талію, і в мить, наче пушинку, притягнув до себе. Від несподіванки я зойкнула, але опиратися була не в змозі. Здається, я сама опʼяніла, тільки не від алкоголю, а від нього. Серце забилося з новою швидкістю. Джун простіг другу руку, натякаючи, щоб я підняла голову, і поклала потім на його руку, і я підкорилась. Долонь одразу лягла на спину, вимальовуючи кола по атласній тканині. Він притис сильніше, між обличчями залишались ледь не міліметри, погляди блукали від очей до губ. Груди вперлися в його і я відчувала серцебиття Джуна, як і він моє. Моя рука опустилась з обличчя по шиї ледь торкаючись, врешті опустилась на грудних мʼязах трішки даючи свободи, відстань збільшилась до кількох сантиметрів.

1 ... 14 15 16 ... 31
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «По слідах Не забутих книжок, Квін Тесс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "По слідах Не забутих книжок, Квін Тесс"