Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3"

— Пан Вілмарт, якщо не помиляюся? Пробачте, що не встаю привітати вас. Пан Нойєс, мабуть, сказав, що я заслаб, та попри це, я не міг вас не запросити. Ви читали мого останнього листа, але я маю ще багато чого сказати вам завтра, коли почуватимусь краще. Не можу передати словами, наскільки мені приємно після тривалого листування познайомитися з вами особисто. Сподіваюся, ви привезли листи? І світлини? І записи фонографа? Пан Нойєс залишив вашу валізу у передпокої — ви, певно, помітили. Боюся, що сьогодні вам доведеться подбати про себе самому. Ваша кімната нагорі — просто над цією, а ванна кімната біля сходів, двері до неї прочинені. Для вас накрито стіл у їдальні — туди можна потрапити через двері праворуч. Поїсти можете у будь-який час, коли забажаєте. Завтра я зможу бути більш гостинним господарем, але зараз через кволість почуваюся зовсім безпорадним.

Будьте як удома; перш ніж підете нагору з валізою, можете залишити тут, на столі, листи, записи фонографа і світлини. Ми з вами поговоримо про все це завтра в цій кімнаті: бачите — он і фонограф на етажерці.

Ні, дякую, але ваша допомога не знадобиться. Я звик до цих нападів старечої слабкості. Зайдіть до мене на хвильку перед сном, я відпочиватиму тут — можливо, тут і спатиму, як це часто буває. Вранці мені має бути набагато краще, тож ми зможемо обговорити все, що потребує нашої уваги. Ви, звісно, усвідомлюєте, що ми маємо справу з питанням надзвичайної ваги; нам, як нікому, відкриються безодні простору і часу, знання, що виходять за межі їх розуміння науковцями та філософами Землі.

Чи знаєте ви, що Ейнштейн помилявся і що існують окремі об’єкти, які можуть пересуватися зі швидкістю, яка перевищує швидкість світла? За належної допомоги я сподіваюсь переміщуватися вперед і назад у часі, мати змогу побачити і відчути далеке минуле та майбутнє. Ви навіть не уявляєте, яких висот сягнула наука цих істот. Для них не існує нічого неможливого в галузі маніпуляцій зі свідомістю і плоттю живих організмів. Я сподіваюся подорожувати до інших планет, навіть зірок та галактик. Найперше я відвідаю планету Юґґот, найближчий із населених цими створіннями світів. Це таємнича темна куля на самому краю Сонячної системи, досі невідома нашим астрономам. Але я вже писав про це. Настане такий день, коли звідти до нас скерують потік свідомості, внаслідок чого люди відкриють цю планету, або ж земним ученим допоможе хтось із їхніх помічників.

На Юґґоті є величезні міста — колосальні багаторівневі споруди з чорного каменю, подібного до того, який я намагався вам переслати. Він потрапив сюди з Юґґота. Сонце на тій планеті сяє не яскравіше від зірок, однак тамтешні мешканці не потребують світла. Вони мають інші, тонші органи чуття і не роблять вікон у своїх гігантських житлах і храмах. Навпаки, світло шкодить і заважає їм, адже його немає у чорних глибинах космосу по той бік простору і часу, де вони живуть і звідки прийшли. Юґґот може позбавити слабку людину розуму — проте я вирушаю туди. Чорні смоляні річки протікають під циклопічними мостами — їх звела ще давніша раса, вона вимерла і була забута раніше, ніж ці істоти прибули на Юґґот з безодні нескінченності, — ці річки будь-кого перетворили б на Данте чи По, аби тільки їм вдалося зберегти здоровий глузд і описати побачене.

Але не забувайте — той темний світ грибних садів і міст без жодного вікна не такий жахливий, яким може здаватися. Він такий лиш у нашій уяві. Можливо, для цих істот і наш світ видавався жахливим, коли вони прибули сюди у прадавні часи. Вони були тут задовго до закінчення легендарної епохи Ктулху і пам’ятають, як Р’льєх підносився над океаном і потім зникав під водою. Вони побували і в глибинах землі — у земній корі є проходи, про які люди нічого не знають, серед них і ті, що тут, у пагорбах Вермонту, — а за ними великі світи незнаного життя — залитий блакитним світлом К’н-ян, залитий червоним світлом Йот і чорний, позбавлений світла Н’кай. Саме із Н’каю прийшов страшний Тсатоґґуа — таке, знаєте, безформне, схоже на жабу, божество, про яке згадують Пнакотикські рукописи[44] і Некрономікон, а ще цикл міфів Комморіом[45], врятований для нас верховним жерцем Атлантиди Кларкаш-Тоном.

Утім, про все це ми поговоримо пізніше, а зараз, мабуть, уже четверта або п’ята година. Тож принесіть ліпше речі з валізи, поїжте і приходьте для ґрунтовної бесіди.

Дуже повільно я повернувся і виконав волю господаря дому; приніс валізу, повикладав з неї усі потрібні речі, а потім піднявся до відведеної мені кімнати. Я пам’ятав сліди кігтів на дорозі, і ті слова, що їх прошепотів Ейкелі, справили на мене дивне враження. А натяки на знайомство з фантастичним світом грибів — недоступним Юґґотом! Від цього на тілі навіть повиступали сироти. Було дуже прикро, що Ейкелі занедужав, але мушу визнати — його хрипкий шепіт викликав не тільки співчуття і жаль, але й відразу. Якби ж тільки він менше захоплювався тим Юґґотом із його похмурими таємницями!

Відведена мені кімната була дуже затишною і зі смаком умебльованою, а гидкий запах і тривожні вібрації не відчувалися зовсім; лишивши там валізу, я спустився вниз, подякував Ейкелі і пішов шукати приготований для мене обід. Їдальня була одразу біля кабінету, за нею я помітив ще й кухонну прибудову. На обідньому столі було кілька сандвічів, пиріг, сир, а поруч із чашкою і блюдцем стояв термос — господар подбав і про каву. Добре поївши, я налив велику чашку кави, але зауважив, що якість напою була не найкращою — з першого ковтка відчувався неприємний гіркуватий присмак, тож я вирішив, що з мене досить і цього. Протягом обіду я тільки й думав, що про Ейкелі, який сидів у темряві сусідньої кімнати у глибокому кріслі. Я навіть зазирнув до нього і запросив до столу, але він прошепотів, що поки що не може їсти. Він повідомив, що пізніше, перед самим сном, вип’є солодового молока — і на сьогодні вистачить.

По обіді я наполіг на тому, аби помити посуд; каву, смаку якої так і не оцінив, я вилив у раковину на кухні. Після цього я повернувся до затемненої кімнати, присунув крісло ближче до господаря і приготувався вислухати все, що він вважатиме за потрібне сказати. Листи, світлини і фонографічний запис усе ще лежали на великому столі посеред кімнати, але поки що ми до них не зверталися. Дуже швидко я забув і про незвичний запах, і про дивні вібрації.

Я вже казав, що у деяких листах Ейкелі — особливо у другому, найдовшому серед них — були такі речі, які я не зважусь повторити або довірити паперу. Це ще більшою мірою стосується шепоту, до якого я прислухався того вечора в темній кімнаті будинку біля самотніх пагорбів, де знайшли собі притулок істоти з позамежжя. Я навіть не зважуся натякати на безмір космічного жаху, який відкрився мені завдяки цьому хрипкому голосу. Ейкелі і раніше було відомо багато дивовижного, але те, про що він дізнався, уклавши мир з Прибульцями, стало непростим випробуванням для його душевного здоров’я. Навіть тепер я не можу цілком повірити