Читати книгу - "Морбакка, Сельма Лагерлеф"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Однак стара економка такі чутки категорично заперечувала. Полковому писареві нічого не бракувало! І хто це дітям такого наговорив! Так, він, звісно, подовгу не бував удома, але ж завжди їздив з необхідності, бо посада змушувала до поїздок. Полковий писар мусив раз на рік об’їжджати весь Вермланд, збираючи військовий податок. По-друге, він не лише виконував обов’язки полкового писаря, а ще управляв фабрикою у Чюмсберґу аж біля норвезького кордону — туди теж доводилося їздити. І нарешті, по-третє, він здобув таку добру славу, що його всюди просили бути опікуном або розпорядником майна. Найбільше клопоту мав з опікою над пані Санделін, дружиною судді з Еєрвіка, яка успадкувала сім фабрик від їхнього власника Антонссона. Писар не один місяць просидів на цих фабриках на захід від Фрюкена, упорядковуючи документацію.
Та щойно давали змогу обставини, він квапився додому, в Морбакку. Іноді, повертаючись рано-вранці, брав скрипку й, стоячи під вікном, будив дружину своєю грою.
Ось це чиста правда. А те, що він нібито надовго втікав з дому, і ніхто не знав, де він волочиться, людські вигадки. Просто місцеві мешканці помічали, що Морбаккою заправляє здебільшого господиня хутора.
З часом дітям надокучило слухати, яким поважним і розважливим був їхній дід. І все ж не могли не вірити словам старої економки.
Одного вечора батьки поїхали в гості. Покоївка, якій веліли не лягати спати й дочекатися їх з гостини, умовила нову няньку Майю, яку взяли замість Товстої Кайси, посидіти з нею.
Вони розвели вогонь у кахельній грубці в дитячій кімнаті, зсунули докупи дитячі червоні стільчики й пошепки розмовляли, щоб не розбудити дівчаток, котрі спали у своїх ліжечках.
Раптом двері відчинилися, і на порозі постала стара економка. Вона стривожилася, що ніде не могла знайти покоївку, шукала її по всьому будинку.
Економка теж примостилася біля грубки. Однаково не засне, доки господарі щасливо не повернуться додому.
Коли вони втрьох затишно повсідалися біля вогню, служниці, користуючись нагодою, запитали в економки поради в одній важливій справі.
— Ми з Ліндою надумали зварити сонну кашу, — почала нянька Майя. — Ось тільки не знаємо, чи буде від неї користь.
Отак спокусили стару економку розповісти, як мамзель Ліса Майя Веннервік спекла сонний млинець.
Останнього Різдва за життя пароха Веннервіка Ліса Майя заходилася пекти сонний млинець на новорічний вечір. Їй тоді виповнилося сімнадцять, саме час думати про заміжжя. Вона замішала три ложки води, три ложки молока й три ложки солі, виклала суміш на залізну бритванку; з’їла, скільки подужала, й лягла спати. Проте ніяк не могла заснути — дуже мучила спрага після солоного млинця, а пити перед сном було, як відомо, заборонено.
Коли прокинулася вранці, не могла згадати, чи їй щось снилося. Але трохи пізніше, удень, вийшла на ґанок і завмерла, мов громом вражена. Згадала, що вночі вві сні стояла на цьому ж місці, і до неї підійшли двоє чужинців, молодий і старий. Старий сказав, що він пробст Лаґерльоф з Арвіки, прийшов зі своїм сином, щоб запитати, чи не мучить її спрага й чи не хотіла б вона випити ковток води.
Юнак ступив наперед і, простягнувши склянку, запропонував їй напитися. Ліса Майя дуже зраділа, побачивши прозору, свіжу воду, бо спрага палила горло навіть уві сні.
На тому сон урвався, а вона від першої миті вже знала, хто стане їй шлюбним чоловіком, бо той, хто прийшов уві сні й запропонував води після солоного сонного млинця, буде її нареченим.
Мамзель Ліса Майя багато думала, як усе відбуватиметься, бо тоді не знала нікого на прізвище Лаґерльоф. Та ось невдовзі після новоріччя на подвір’я завернули сани. Вона стояла біля вікна і, коли побачила, хто приїхав, скрикнула й схопила за руку економку.
— Приїхав той, хто мені наснився, — сказала Ліса Майя. — Ось побачиш, його звати Лаґерльоф.
Так і сталося. Гостя справді звали Даніелем Лаґерльофом. Він управляв фабрикою у Чюмсберґу й саме зараз закуповував сіно.
Побачивши його, мамзель Ліса Майя спочатку злякалася, бо був він негарний, сумовитий і похмурий — як такого покохати?
Він заночував у Морбацці, а вранці наймит приніс чудернацьку звістку: двоє вовків і лис упали в лисячу яму-пастку. Доки хуторяни ламали собі голову, як добути звірину, управитель з Чюмсберґа зістрибнув на дно ями з самим лише ціпком, двома ударами оглушив вовків, зачепив на шиї мотузки, і тоді їх змогли витягнути.
Хоробрість гостя справила на мамзель Лісу Майю таке неймовірне враження, що вона відразу ж стала до нього прихильнішою і сказала собі, що хоче за мужа саме його й нікого більше.
Управитель Лаґерльоф закохався у дівчину з першого погляду, тільки ж не видав своїх почуттів. Раніше він уже був заручений, але наречена померла, тож він вирішив залишатися їй вірним і ні про яку іншу дівчину навіть не думати.
Хай там як, а тієї зими він кілька разів приїжджав у Морбакку за сіном. Там і почув, як важко жилося мамзель Лісі Майї з мачухою. Він жалів дівчину, дуже хотів їй допомогти, але сам посвататися не міг через покійну наречену, тож надумав, що одружитися з нею треба його братові, Елуфові, який служив священником десь у північних лісах.
Даніель Лаґерльоф влаштував зустріч брата з мамзель Лісою Майєю. Але з того нічого доброго не вийшло. Священник так закохався у дівчину, що відтоді все життя ні про кого й думати не міг, а вона кохала Даніеля і нікого більше не хотіла.
Щоправда, парох Лаґерльоф навіть посвататися до неї не встиг. Отримав наказ від єпископа одружитися з жінкою, яка багато років жила в його домі і якій він обіцяв одружитися. Не інакше, як пані Ракліц доклала до цього руку. От і сталася біда. Втративши мамзель Лісу Майю, парох Елуф тяжко запив і геть опустився, хоча раніше був чудовою, доброю людиною.
Даніель Лаґерльоф не мав більше кого запропонувати замість себе. Щоб допомогти пароховій доньці з Морбакки, мусив хіба сам з нею одружитися. До того ж він, напевно, вирішив, що важливіше допомогти живій людині, ніж тужити за померлою, і таки посватався до Ліси Майї.
Мамзель Ліса Майя не тямилася від щастя, думала, що тепер усі її біди залишаться позаду, однак невдовзі завважила, що її наречений почав дивно поводитися, наче уникав її. У Морбакку він заїжджав нечасто й міг годинами сидіти мовчки, просто дивлячись на неї. Або ж брав скрипку й грав до самого від’їзду.
Зрештою, почав з’являтися у Морбацці так
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Морбакка, Сельма Лагерлеф», після закриття браузера.