Читати книгу - "Наші обіцянки, Ана Маіс"

— Що з тобою?

Я підняла очі і побачила насуплений профіль Давида. Мені не хотілось підводити його.

Я відвела погляд, бо мені було ніяково брехати.

— Все добре. — прошепотіла я.

— Алісо, я бачу, що ти брешеш. 

Я втомлено видихнула та опустила погляд на свої туфлі. Схоже, прийдеться сказати правду.

— Мені важко стояти на підборах. — видавила з себе.

Почувши мої слова Давид розуміюче кивнув.

— До машини дійти зможеш?

Я різко підняла голову від його слів.

— Не варто через мене залишати вечірку. Я потерплю.

Він не схвально похитав головою.

— Я не зможу бути тут, знаючи, що тобі боляче. — твердо мовив.

Він схопив мене за руку та повів на вихід. Моя долоня міцно лежала в його.

На виході ми зіштовхнулись з Владом. Він йшов задоволено посміхаючись, не одразу помітивши нас.

— Вже йдете?

— Нам вже час повертатись додому, — сказав Давид.

— Хочете усамітнитись?

Влад підморгнув мені криво посміхаючись.

— Не говори дурниць. Пізніше побачимось! — кинув Давид, і попрямував до дверей.

Я повільно пленталась за ним, оскільки мені було важко наступати. Все ж я перестаралась, коли обрала нові туфлі.

— Ми так будемо йти до завтра. — пробурмотів він, та різко зупинився. Я мало не врізалась в його спину.

— Що ти робиш?! — скрикнула я, коли він підняв мене на руки.

— Допомагаю нам швидше дістатись до дому.

Він так легко тримав мене на руках, ніби я нічого не важила. Одна його рука тримала вище талії, а інша була під колінами. Я обвила руками його плечі,  відчуваючи тверді м'язи.

Мені це нагадало один з небагатьох романтичних фільмів, які я полюбляла дивитись. 

Коли авто зупинилось на доріжці, Давид вийшов першим і знову підняв мене. Я поглянула на його зосереджене обличчя, коли він ніс мене в дім. Зараз наші обличчя знаходились на рівні й я могла краще роздивитись його риси. Прямий ніс, густі брови, ледь пухкі губи. Темне волосся акуратно вкладене назад. Цікаво як би він виглядав зі скуйовдженим волоссям.

Я закусила нижню губу від цієї думки.

Зайшовши у вітальню він поставив мене на диван, а сам присів біля моїх ніг, перед тим знявши із себе піджак. Він акуратно підняв мою ногу і зняв одну туфлю. Я скривилась, коли відчула біль у нозі.

— Боляче?

— Трохи.

— Сиди тут, я зараз принесу пластир. — сказав він, знявши другу туфлю.

Я уважно стежила, як він намагався не зробити мені боляче, коли клеїв пластир до моєї ноги. Я не розуміла чому він це робив. Він міг відправити мене до дому, а сам бути на тій вечірці або вручити мені пластир і зникнути у своїй кімнаті. Але він цього не зробив. І для мене залишається загадкою мета цих дій.

— Хочеш чогось випити ? — запитав підвівшись на ноги.

— Було б не погано склянку води.

— Зараз принесу. — відповів він, перед тим як зникнути на кухні.

Я зручно влаштувалась на дивані, зігнувши ноги під себе, і втомлено потерла лоба. Все ж сьогоднійшній день був неймовірним. Спочатку сукня, потім танець, а ще те як він ніс мене на руках — це все залишиться в моїй пам'яті назавжди.

Почувши кроки я вирівнялась. Повернувшись Давид простягнув мені склянку, і я зробила ковток. Звернувши увагу на його іншу руку, я здивовано підвела брови.

— Не запізно для кави? — він сів навпроти. — Від кофеїну потім не зможеш заснути.

— Я так чи інакше не зможу заснути. — байдуже відповів.

— І чим ти займаєшся, коли не можеш заснути? — запитала його.

— Працюю.

Я задумано кивнула головою.

— І давно це в тебе?

— Більше шести років, — сказав він, зробивши ковток. — Щоб чогось досягнути потрібно багато працювати. В дитинстві я завжди хотів, щоб батьки мною пишалися. Робив неймовірні речі, але їм видно було мало.

— А зараз?

Безумовно, вони мали б пишатися ним, адже його фірма одна з найуспішніших в нашій країні.

— Їм байдуже.

Я завжди відчувала любов від батьків, і кожні моменти згадую з усмішкою. Я дуже вдячна їй за те, що  не знаю як це коли твоїм батькам на тебе байдуже, а ти хочеш відчути батьківську любов. Мені хотілось йому поспівчувати та обняти. 

— Я йду прийму душ. — раптом сказав він і підвівся.

— Гаразд. Я ще тут посиджу.

Він кивнув та пішов сходами нагору.

***

Любі читачі, дякую що читаєте цю історію. Незабувайте ставити зірочки і вподобайку. Мені буде приємно.