Читати книгу - "Берсеркер: Частина Перша — Останній нащадок, Артур Крупницький"

Добре, розмови на потім, мені потрібно все обдумати, бо я і так тобі сказав більше слів, ніж кому-небудь іншому за три сотні років. Вирушай, я тебе проведу. Тобі потрібно вибратися звідси, щоб повернутися до своїх батьків. Негайний час."

Арк закріпив меч за спиною і почав рухатися вперед. Вибравшись із печери, він в голос запитав:

"Ау, ти тут?"

Тиша, ніхто не відповів.

"Невже це мені все примарилось?" — запитав Арк сам у себе.

"Ага, примарилось. А меч у тебе звідки, дубова ти башка?" — почув він у відповідь.

Арк і його внутрішній голос, який тепер був його невід'ємною частиною, рухались далі в напрямку стоянки, де відбулася битва. Їх діалог тривав без перерви.

— Ти можеш вголос не говорити, ми можемо спілкуватися в твоїй голові. Розумієш, ось так ти думаєш, а я тебе чую.

— Рахуй, ми тепер одне ціле, ти тепер навіть і до вітру без мене не сходиш, ха-ха-ха.

— А як хоч тебе звати?

— Мене, наприклад, назвали батьки Арком. По першому звуку, який я подав, коли народився, напевно... Чи коли мене знайшли... Не знаю, що тепер і як... Але знаю, що повинен повернутися, можливо, я надіюсь, що вони будуть живі. Мій батько і мати сильні воїни, та з ними ще були Рубайли. Вони, до речі, мені дали прозвище Тюр, через те, що я вбив велетенського Тюра, пробудивши ту силу. Тепер я Арк-Тюр.

— Ім'я моє тобі поки що ні до чого, я тобі його скажу пізніше. На все свій час, поки що називай мене Друже, а там побачимо.

— Ти краще мені розкажи про яку силу ти говориш?

І поки вони просувалися до самої стоянки, Арк розповів про те, як вбив Тюра, як захистив батька і Рубайлів, і як прокинувся на ранок і батько йому розповів, що він зупинив Тюра голими руками, відламав йому ріг і вбив його.

— Хмм, стає все цікавіше...

— Що цікавіше...?

— Друже, ти щось знаєш, але не хочеш говорити!

— Ні, я просто не говорю про те, в чому не впевнений. Я цю головоломку ще не зібрав, коли зберу, я все тобі скажу. Одне що можу сказати — ти не проста дитина, і ми з тобою мали зустрітися. Ця зустріч наша з тобою доля...

— Як скажеш, Друже.

— О, ми майже прийшли. Я пам'ятаю цю галявину, вона недалеко від нашого місця стоянки, вона за тим пагорбом...

Вибігши на пагорб, Арк побачив криваву картину. На його очах побігли сльози, і він кинувся до великого багаття, яке вже майже догорало. В багатті були залишки людських тіл. Він побачив знайомі речі, впав на коліна і закричав криком раненого звіра.

— Аааааа, ооо ні, вони всі мертві... Я їх зрадив, я боягузливо втік, потрібно було залишитись з ними і битися.

— Померти з ними ти хотів сказати? Твоя участь не була би вирішальною і не врятувала б їх, навіть якщо б ти використав ту силу, яку ти не знаєш як використовувати. І противники, як я розумію, були теж не прості. Запах дивний, я його десь вже відчував, це запах печаток... Тому ті люди врятували тебе. А те, що ти вижив — це на краще. Ти зможеш відплатити за їхню смерть, це я тобі обіцяю...

— А зараз піднімайся, ми тут не самі, буде бій. Ворог ще тут. Обережно, ззаду!

І рука Арка ніби сама по собі взялась за меч і відбила політ стріли.

— Кат-Бут був правий, — зашипів ворог. — Якщо ти живий, то ти повернешся. Не дарма він мене залишив... Але ти пожалієш, що ти вижив і повернувся.

— Це головний?

— Ні, це один з п'ятірки. Це добре, маємо справитись. Тільки уважно слухай мене і роби те, що я кажу. Він ховається в деревах і по першій атаці зрозуміло, що він буде атакувати здалеку. Це боєць, який використовує далекобійну зброю — луки, арбалети, все, що можна метнути. Тепер довірся мені, опусти меч і закрий очі.

— Щоооо? Ти серйозно?

— Так, довірся.

Арк неохоче опустив руку, в якій був меч, і заплющив очі.

— Тепер слухай, вслухайся в кожне дуновіння вітру, як падає сніг. Дихай повільно і спокійно: вдих, видих, вдих, видих.

Арк заспокоївся і слухав усе те, що відбувалося навколо. І йому реально вдалося почути все те, що говорив йому його друг. І тут він почув хльосткий звук тятиви і свист стріли зліва від нього. Стріла ще була на півдорозі, коли Арк вже закривав місце ураження мечем. Звук попадання об меч — дзинь. Ще раз звук тятиви. І ще одне відбиття.

— Що це за магія? Мої стріли не відбивав ще ніхто!

— Нам потрібно його виманити на ближній бій, - сказав друг.

— Як ми це зробимо?

— Я маю план. Ти повинен діяти швидко і точно, Арку. Зараз ми його виманимо.
 

— Виходь і бийся як чоловік і воїн, чи ти тільки і можеш жбурлятися стрілами з укриття? — закричав Арк.

— Ти думаєш, він настільки тупий, що зреагує на те, що ти йому крикнув? Ця провокація не спрацює.

Але через деякий час з-за гілля показався силует в капюшоні. Він зістрибнув з дерева і почав рухатися в їхню сторону.

— От бачиш, а ти казав, що не спрацює.

— Хммм, дитя, це просто везіння, що ти зміг відбити мої стріли. Але за твоє зухвальство я заріжу тебе власноруч, як порося.

Противник дістав два мечі зі спини і почав наближатися до Арка. Зав'язався бій. Противник переважав у силі, і Арк ледве встигав відбивати удари, які наносив супостат.

— Знаєш, друже, якщо так продовжиться, то він скоро виконає те, що пообіцяв.

— Чекаємо.

— На що?

— Доки він зробить помилку.

— А якщо не зробить?

— Тоді буде кепсько.

— Ну що, сопляк, ти вже не такий зухвалий, як раніше. Я принесу твою голову Кат-Буту.

— Ось і шанс. Коли він зробить удар зверху, ти робиш випад і пронизуєш його мечем.

І так сталося. Коли противник замахнувся зробити подвійний удар зверху обома мечами, Арк зробив випад і пронизав його наскрізь.

— Все, він повержений.

— Ще ні, вийми меча з нього і відрубай йому голову.

Ворог стояв перед Арком на колінах з опущеною головою, з його рота текла кровава слина через поранення. Арк спробував дістати меч, але він не піддався. Він подивився на меч, але руки ворога впилися в нього мертвою хваткою. І тут пролунало: