read-books.club » Дитячі книги » Зачароване життя 📚 - Українською

Читати книгу - "Зачароване життя"

225
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Зачароване життя" автора Діана Вінн Джонс. Жанр книги: Дитячі книги / Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 14 15 16 ... 49
Перейти на сторінку:
слухав базікання Сондерса і добродушно кивав головою. Зате настрій Ґвендолен з кожною хвилиною погіршувався. Крестомансі ані словом не згадав про зіпсовану галявину. Очевидно, взагалі ніхто не мав наміру згадувати про цю подію.

Ґвендолен була розлючена. Її могутність повинні визнавати! Будь-якою ціною треба переконати Крестомансі, що вона чарівниця, і з нею слід рахуватися. Вона вирішила вдатися ще до одного закляття. Єдиною перешкодою була відсутність деяких інгредієнтів, але у неї з’явилася ідея! Обід тривав. Містер Сондерс не припиняв теревенити. Лакеї подали наступну страву. Кет задивився у вікно, і мало не зойкнув, коли до нього піднесли наступний срібний таріль. За вікном шастало худе біле створіння. Воно притискалося до шиби, розгойдувалося і чавкало. Здавалося, що це дух сновиди — слабкий, білий, гидкий, липкий та розтягнутий. І хоч Кет одразу зрозумів, що це витівка Ґвендолен, але опанувати себе не міг. Міллі побачила, що він витріщився у темряву й собі туди глянула, здригнулася й легенько вдарила Крестомансі по спині ложкою. Крестомансі прокинувся зі солодкої дрімоти, подивився у вікно, стомлено поглянув на жалюгідне створіння й зітхнув.

— І я досі вважаю, що Флоренція найгарніша з усіх італійських провінцій, — сказав містер Сондерс.

— Люди, як правило, віддають перевагу Венеції, — озвався Крестомансі. — Фразьє, закрий, будь ласка, штори. Дякую.

— Ні, ні, як на мене, то Венецію переоцінюють, — сказав містер Сондерс і почав пояснювати чому. У цей час дворецький закрив довгі помаранчеві штори й істота щезла з очей.

— Так, можливо, ви маєте рацію. Флоренція набагато цікавіша, — погодився Крестомансі. — До речі, Ґвендолен, коли я сказав «замок» я, звичайно, мав на увазі не лише кімнати, а й територію навколо нього. Розповідай далі, Майкле. Отже, Венеція…

Усі, крім Кета, слухали Майкла. Хлопець досі уявляв собі, як та істота плямкала ротом і звивалася на склі за помаранчевими шторами. Він навіть їсти не міг.

— Заспокойся, йолопе! Я відіслала його геть, — сказала Ґвендолен.

Її голос був липким від люті.

6

Але по-справжньому Ґвендолен розлютилася після обіду. Зайшовши до своєї кімнати, вона стрибнула на ліжко і, дико волаючи, почала розкидати довкола себе подушки. Кет обачно залишився біля стіни, чекаючи закінчення істерики. Але Ґвендолен зупинилася лише тоді, коли оголосила війну Крестомансі!

— Я ненавиджу це місце, — загорлала вона. — Оцю брехливу люб’язність, оті їхні солодкі, аж нудотні, розмови… Ненавиджу! Ненавиджу!

Та її крики тамувала оксамитова оздоба кімнати й поглинала всюдисуща тиша замку.

— Ти це чуєш? — заволала Ґвендолен. — Це наче пухова перина тутешньої бридкої люб’язності. Я псую їхню галявину, а вони пригощають мене чаєм. Я викликаю приємну істоту, а вони зашторюють вікна. «Фразьє, будь ласка, закрий штори!» Ух! Від Крестомансі мене нудить!

— Мені ця істота не здалася надто приємною, — Кет аж здригнувся, згадавши маленьку потвору за вікном.

— Ха! Ха! Ти не вірив, що я зможу його викликати? — сказала Ґвендолен. — Дурненький, я не хотіла тебе ним страшити, лише вразити Крестомансі. Ненавиджу його! Йому було байдуже!!!

— Якщо б йому було байдуже, він би не запросив нас сюди, чи не так? — запитав Кет.

Ґвендолен розгубилася.

— Я про це не подумала. Цікаве питання… Залиш мене, я повинна зібратися з думками.

Кет попрямував до дверей, а вона закричала йому вслід:

— Хай там як, але я змушу його зацікавитися моїми вміннями. Навіть якщо доведеться щодня вигадувати щось нове.

Знову Кет залишився сам один. Щоб не нудьгувати, він пригадав пораду Міллі й почвалав у кімнату для ігор. Там уже були Роджер і Джулія. На старому потертому килимі розгорнулася ціла баталія: довкола маршували маленькі олов’яні солдатики. Кілька з них котили гармату. Інші лежали за подушками і стріляли з рушниць. Лунали ледь чутні постріли. Побачивши Кета, Роджер і Джулія винувато глянули на нього.

— Ти ж про це нікому не розповіси, правда? — попросила Джулія.

— Хочеш погратися з нами? — чемно запитав Роджер.

— Ой, ні, дякую, — поквапно відповів Кет.

Він знав, що без допомоги Ґвендолен ніколи не зможе бавитися в такі ігри, а турбувати сестру у її нинішньому стані нізащо б не наважився. Тому вирішив піти деінде. Вже дорогою пригадав, як Міллі заохочувала його краще оглянути замок. Тож він вирушив у захопливу мандрівку, відчуваючи себе дуже сміливим.

У сутінках замок здавався ще загадковішим, аніж удень. У світлі тьмяних жарівок виблискував зелений килим, у натертій до блиску підлозі та стінах речі віддзеркалювалися іще яскравішими, аніж були при денному освітленні. Оточений своїми двійниками, помалу втрачаючи відчуття реальності, Кет ішов вперед. Усі двері, які траплялися йому дорогою, були зачинені. Кет постояв біля кількох, прислухаючись, але нічого не почув. А відчинити бодай одні з них йому забракло сміливості. Отак непомітно він забрів у стару частину замку. Кам’яні стіни тут були побілені, а всі вікна розташовувалися на висоті трьох футів від підлоги. Він побачив сходи, які були такими ж, як і ті, що вели до його кімнати, от тільки закручувалися в інший бік. Кет обережно почав підніматися ними. Іще один поворот і… Вгорі раптом відчинилися двері та у яскравому квадраті світла з’явилася тінь, яка могла бути лише тінню Крестомансі: висока, з гладенько зачесаною головою і безліччю мережив на сорочці. Кет зупинився.

— І сподіваймося, дурне дівчисько не утне знову чогось такого, — почувся голос Крестомансі.

У зазвичай спокійному та навіть сонливому голосі зараз вчувалося роздратування та тривога. Голос містера Сондерса, що лунав звіддаля, відказав:

— Чесно кажучи, мені вона також вже набридла. Сподіваюся, що вона все-таки зміниться. Але що спонукає її так безглуздо використовувати свою силу?

— Невігластво, — сказав Крестомансі. — Думаю, вона не має найменшої уяви, що саме робить, адже якби було навпаки, вона б так не поводилася.

— Я сидів спиною до вікна. То що це було? Номер п’ять? — запитав містер Сондерс.

— Ні, номер три, судячи з вигляду привида, — сказав Крестомансі. — За нього ми повинні ще їй подякувати.

Він почав спускатися сходами. Переляканий Кет не міг навіть поворушитися.

— Я маю скликати Іспитову Раду, щоб переглянути програму Елементарних Магічних Курсів, — продовжував Крестомансі, спускаючись сходами, — і включити в них більше теорії. Ці чаклуни-самоучки підштовхують своїх талановитих учнів до застосування складних чарів без належного теоретичного підґрунтя.

Сказавши це, Крестомансі опинився лицем до лиця з Кетом.

— О, привіт, — сказав він. — Не думав тебе тут зустріти. Хочеш піднятися й подивитися на майстерню Майкла?

Кет кивнув головою. Він не наважився відмовитись. Та й Крестомансі видавався досить дружнім, як і містер Сондерс, коли вітав їх у своїй майстерні.

— Привіт, Еріку, — сказав він радісно. — Заходь. Поглянь довкола. Тобі ця кімната нічого не нагадує?

Кет похитав головою. Кімната була кругла, подібна на його власну, але більша, й облаштована, як звичайна магічна майстерня. Він упізнав п’ятикутну зірку, намальовану над дверима. Запах запалених світильників, які висіли під стелею, нагадували запах Кавен-стріт, у Волверкоті. Щодо інших речей, які були розкладені на столах та стільцях довкола, то жодного уявлення про їх призначення він не мав. На одному зі столів стояли перегонні куби, в деяких булькотіла вода, деякі були порожні. Другий стіл був захаращений книжками й сувоями. На третьому були намальовані крейдою

1 ... 14 15 16 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зачароване життя», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зачароване життя"