Читати книгу - "Пограємо в любов, Зоя Лістрова"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
За два дні я полетіла.
Мені було прикро, що так сталося. Робота мені подобалася і платили добре. Але у моє життя увірвалося минуле, я могла проігнорувати і продовжувати жити далі, я ж вирішила погратись з долею. Я повернулася в минуле, туди де була скривджена п'ятнадцятирічна дівчинка, що закохалося вперше нерозділено. Герман розтоптав усі мої почуття. Я згадала як він сміявся з мене.
- Германе, я люблю тебе.
- Ти, ти спочатку вирости сиськи та волосся. Ти на пацана схожа. Як у тебе закохатися можна.
- Ти почекай, я стану гарна. Я дуже тебе люблю. Я так тебе люблю, як ніхто тебе не любитиме.
- Що ти знаєш про кохання? Малявка, ти готова до сексу.
- Так, - зніяковіло сказала, опустивши голову. - Я на все готова заради тебе. Тільки не відганяй мене.
Я підійшла до нього, обійняла. Він відштовхнув мене, як якесь бридке жабеня.
- Фу, не вистачало, мені статтю за зв'язок із тобою. Уходь. Ти не викликаєш у мене бажання бути з тобою. Розумієш, що у чоловіка має стояти, а дивлячись на тебе я імпотент.
- Герман, не жени мене, я всьому навчуся і любитиму тебе як ніхто.
Він засміявся і пішов. Він розтоптав мої почуття. Я прийшла додому і тільки тоді заревіла. Мама розпитувала, що сталося, я мовчала. Я два дні не їла, а лише плакала. Тільки коли мене тато запитав:
- Лізонько, дитинко, тебе образив хто? Тебе зґвалтували?
- Ну що ти таке кажеш, тату. Я закохалася, та сказала йому. А він сміється з мене.
- Ну слава Богу. Закохалася, моя красуня, ти вперше закохалася.
- Він мене не вважає красунею. Так і сказав.
- Він сліпий, не розглянув головного. І не дочекався, коли ти розквітнеш. Бутон, теж не гарний, зате яка гарна квітка. Забудь його, він не вартий твоїх сліз. Мине час і ти сама це зрозумієш, - сказав тато.
Мені так добре і тепло стало. Я зрозуміла, мені треба почекати, я розквіту, і він побачить, що загубив. Я не знала тоді, як я поведу себе побачивши його.
І ось це сталося, випадково в аеропорту. Я вже давно забула його. Я забула кохання свого життя, як я тоді думала про Германа. Випадок втрутився у життя і звів нас знову. Тільки мої почуття мовчали. Навіть серце не йокнуло. Я б так і пройшла повз нього, якби він не заговорив зі мною. А потім він запропонував те, що запропонував, і я погодилася. Ось тепер я відіграюся на тобі, а потім ти дізнаєшся хто я. Так я подумала, коли зрозуміла, що він мене не впізнав. А виявилося, все набагато складніше.
Через три дні я поверталася. Коли виходила з аеропорту, мене зустрічав Герман.
- Привіт! Міг би не зустрічати.
- Привіт! Я нудьгував. Жаль, що ти не рада. Може розкажеш, чому ти така кусюча .
- Не зараз.
- Добре, зачекаю. Злітала нормально?
- Так.
- Куди тебе відвезти?
- Хочу чогось солоденького та кави.
- А як же фігура?
- Ти хвилюєшся за мою фігуру, значить не любиш товстеньких?
- Мені симпатичніші такі як ти, а вірніше ти. Знаю, що цього не можна говорити за договором.
- Це останнє попередження та починаються штрафи.
- Знаєш, доки тебе не було, я вивчив договір. Він жорстокий по відношенню до мене. Чому?
- Без коментарів.
- Зрозуміло, хоч нічого не зрозуміло.
- Ти собі нічого не замовив. Значить йди, і не заважай мені насолоджуватися, - я замовила три різні тістечка.
- Гаразд, замовлю. А що смачніше?
- Все смачно. Мені візьми ще наполеон.
- Я вперше бачу дівчину, яка не боїться за свою фігуру. Зазвичай все бояться з'їсти зайвий шматок, жують траву і типу наїдаються. А ти нормально завжди їж.
- Зате ввечері, вони наїдаються від пуза.
- Ти не маєш рації, я з кількома жив і …
- Я рада за твоє бурхливе та різноманітне життя, але мені не цікаво.
- Вибач. Смачне тістечко, дуже. Що далі у наших планах?
- У моїх, поїхати додому та прийняти ванну, після дороги. Я знову три години просиділа в аеропорту, – я суворо подивилася на нього.
- Я зрозумів, мовчу, мої думки при мені, він посміхався.
Мені не можна дивитись на нього, у нього приваблива посмішка, а мені не потрібно розбуджувати мої почуття. Все в минулому, хай там і залишиться.
- Відпочину, подзвоню сама.
- Вже чекаю на дзвінок. До речі, подумай, з ким вибиратимеш сукню. Моя мама, твоя чи я.
Жах, скоро весілля, ще треба поговорити з Мілою, ось вона здивується. Розповідати я їй про все я не збиралася. Добре, що вона його не знає, а то б пробовталася.
- Як з'їздила?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пограємо в любов, Зоя Лістрова», після закриття браузера.