Читати книгу - "Довга дорога до тебе (ч.3), Хелена Власенко"

 Після нетривалих розпитувань стосовно побажань, що б особливо хотілося побачити та отримавши у відповідь: "Щось автентичне, місцеве, колоритне, цікаве", Крістіан вирішив, що максимально підхожим під заявлені категорії буде маленьке містечко Сантільяна-дель-мар.

 Згодом, опинившись на місці, чоловік зрозумів, що не прогадав з вибором, варто було побачити сповнені захвату очі цієї приємної молодої жінки. Вона так щиро захоплювалась і раділа простим речам, що провокувало тиху радість в душі. 

 Час був уже пізній, але красі затишного містечка це не заважало, а, навпаки, додавало особливого, загадкового шарму. Дані захотілося і вдень тут побувати, але наразі вона була максимально заворожена краєвидами середньовічного міста, що потопало в м'якому нічному освітленні.

 Те, що воно являється історико-художньою пам'яткою, прослідковувалося вже в мощених вуличках, будинках з каменю, що були оздоблені дерев'яними балконами, і численними середньовічними башнями та палацами. Тут гармонійно поєднались романська архітектура, готика та будівлі епохи Відродження. Максимальному зануренню в історичні часи сприяв виданий більше трьохсот років тому закон, забороняючий будівництво нових споруд. Тож, прогулюючись автентичними вуличками поміж домівками простих мешканців, їхні автомобілі видавались анахронізмом.

 - Тут неймовірно красиво, - сяючим поглядом Дана роздивлялася околиці. - Просто не можу налюбуватися цими балконами, що потопають в квітах і, здається, що от-от з наступного провулку вибіжить фатальна красуня Кармен, танцюючи фламенко, чи з даху зістрибне Зорро в погоні за злочинцем.

 - Ніколи не бачив, щоб хтось так щиро радів звичайним речам, - задумливо посміхаючись, сказав Крістіан.

 Дана розгублено подивилася на нього.

 - Щастя в тому і полягає - у вмінні радіти простим речам. Зрештою, таке атмосферне містечко бачу вперше, тож не звично це для мене. Проте, не можу повірити, що ти досі не зустрічався з такою філософією. Її ще скандинави наполегливо просувають, - лукаво посміхнулася Дана.

 - Чув, звісно, але, уяви собі, не зустрічався безпосередньо, - виразно і смішливо округлив очі. - Зазвичай люди бачать щастя в грошах чи, краще сказати, в їх кількості.

 - Що ж тут сказати, - знизала плечима Дана, роздивляючись черговий чарівний балкончик, - гроші теж мають свою вагу і відкривають багато дверей, можливостей, але, знову ж таки, не все продається-купується.

 - Хіба? - здивовано підняв брову Крістіан. - Я переконаний в протилежному і вважаю, що все в цьому світі можна купити. Головне запропонувати правильну ціну.

 - І навіть, елементарно, любов? - перепитала Дана, поволі ступаючи вимощеною кам'яною бруківкою вулицею (добре, що додумалася перевзутися в балетки).

 - Звісно, чому ні, - легко підтакнув чоловік.

 - А хіба це можна буде назвати любов'ю? Ти отримаєш тільки дороговартісний і, напевно що, якісний фальсифікат, але несправжнє почуття. Це звичайний і тимчасовий самообман.

 - Кохання теж тимчасове, на зміну якому приходять або звичка, або байдужість, - парирував Крістіан.

 - Тобі, очевидно, робили боляче, - м'яко всміхнулася Дана.

 - А тобі? - проігнорував питання чоловік, але вона не продовжувала подальше розпитування. - Любила коли-небудь? Можливо і зараз хтось в тебе є?

 - Ні, нікого в мене нема. Я живу сама. Точніше, з донечкою.

 - Оу, то в тебе є дитина? - щиро здивувався Крістіан.

 - Так, їй чотири.

 - А як стосовно батька?

 - Ми давно розійшлись, - тихо відповіла Дана, відвертаючи увагу на чергову красиву кам'яну будівлю з балконом, де власники розвішали різноманітні старі господарські приладдя, неначе в музеї.

 - Підозрюю, тут і було замішане кохання. Очевидно, нещасливе, - обережно резюмував Крістіан і активніше додав, - але, як бачиш, минулося. Тобто, теорія моя правдива: кохання, чи за гроші чи добровільно, завжди має свій термін і, зазвичай, швидкоплинне.

 Чоловік просто і легко загнав Дану в куток. Вона не знала, що відповісти і як зреагувати на останню репліку. Заявить, що він неправий і що кохання існує і тим самим визнає, що любить і ніколи не переставала колишнього чоловіка. Якщо вона збирається жити далі щасливо, то повинна найперше заставити себе забути Яна, інакше ніколи не зможе знову на повні груди вдихнути радість. 

 Але... Але... Але... Завжди це дурне "але" мусить псувати всю картину.

 Був один маленький, зовсім незначний, крихітний, просто мікроскопічний нюанс: забути Яна, здавалося такою ж імовірною перспективою, як і подорож та приземлення на зірку VV Цефея*. Та цей момент доводилось ігнорувати.

 - А мені хочеться вірити, що ні, - всміхнулася Дана на його репліку. - Не хочу жити в світі, де праві такі скептики як ти.

 - Нічого не вдієш. Легше жити коли позбуваєшся непотрібних ілюзій. Але годі. Давай поговоримо про щось цікавіше, - стрепенувся у веселішому налаштуванні Крістіан, - а то ми вдались у філософію, а це невдячна справа, скажу я тобі. 

 - Повністю підтримую і тільки за, - легко підхопила його тон Дана.

 - Тож розкажи мені трохи про себе. Будь-що.

 До самого пізнього вечора вони так і розповідали почергово про себе, стараючись оминати важкі теми, щоб не псувати казкову атмосферу, навіяну мальовничими краєвидами затишного містечка. Тож розмова поволі звелася до улюблених та бажаних до перегляду фільмів, мандрівок, вподобань в їжі та літературі і таке інше - непретензійне.

 До готелю вернулись, коли вже давно переступила північ. Крістіан нічого не хотів чути і провів Дану до її номера.

 - Безмежно вдячна тобі за таку фантастичну екскурсію. Я прекрасно провела час, - заговорила біля дверей з вдячною посмішкою, виймаючи ключі з сумочки.

 - Я, зізнаюсь, отримав не менше задоволення. До мене доходили легенди про красу українок, а тепер зміг на власні очі переконатися в її правдивості і, крім того, побачив, що красиві вони не тільки зовні.

 - Дякую. Приємно, що я не споганила своїх землячок у твоїх очах.