Читати книгу - "На краю ненависті, Уляна Пас"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Іван сидить поряд й усміхається, а мені доводиться стиснути руки в кулаки, щоб залишатися холоднокровною. Ще хоча б слово - і я просто вибухну!
- Пробачте! Мені треба вийти, - бурчу й швидко покидаю вітальню.
Злість розпирає зсередини, і образа на Івана також. Як він міг сказати про те, що ми разом?! Це ж неправда!
Опинившись у ванній кімнаті, швидко вмиваю обличчя водою. Потрібно швидко зібратися і повернутися за стіл. Я ж не мала дитина, щоб пасувати перед труднощами. Зараз зберуся і поясню батькам, що все це неправда.
Тільки-но покидаю ванну кімнату, бачу в коридорі Івана. Він переминається з ноги на ногу і, схоже, чекає саме на мене. Зупиняюся, очікуючи, коли він наблизиться і намагаюся тримати емоції під контролем. Все-таки він мій друг, а я дуже боюся втратити його саме як друга.
- Аміно, ти образилася? - зупиняється зовсім поряд й оглядає мене прискіпливо.
- А сам як думаєш? - бурчу. - Ваню, я справді тебе люблю, але тільки як друга. Ми не можемо бути разом, зрозумій це нарешті.
- Якби це було так просто, - зітхає і проводить рукою по обличчі. - Я і сам не знаю, коли закохався у тебе. Просто мені здається, що ти особлива і таких, як ти, більше не існує.
- Ти також особливий, і я дорожу нашою дружбою, - беру його руку у свою та переплітаю наші пальці. - Прошу, не руйнуй її. Я впевнена, що це не кохання. Ти просто довго мене не бачив, саме тому й подумав, що кохаєш.
Ваня мовчить, отже, не підтримує того, що кажу я. Хочеться вірити, що він подумає над моїми словами і все вирішиться.
- Я краще піду, Амінко, - він усміхається, але очі чомусь залишаються сумними. - Побачимося завтра і поговоримо. Не сумуй!
Іван обіймає мене, а тоді прямує до виходу. Мені ж якось важко всередині і неприємно від себе самої. Начебто намагалася бути чесною перед ним і собою, але краще від цього не стало.
Розвертаюся, щоб повернутися у вітальню, коли бачу перед собою Золотова. Не розумію, як він зміг наблизитися так тихо, тому й гублюся на мить.
- Чого тобі? - бурчу і доводиться зробити крок назад, адже він наступає.
- А де захисника загубила? - Ян знущається, але мене таким не пробрати.
- Якщо ти не помітив, то я можу і без захисника обійтися, - мене дратує цей тип, як і весь вечір, в принципі.
- Помітив, - Ян посміхається і повільно оглядає мене з голови до ніг. Від його погляду у мене мурашки, неприємні такі. - А сукня тобі пасує. Хоча… на байку ти також дивишся ефектно.
- Тобі що, поговорити ні з ким? - роздратовано питаю. - Ти, взагалі-то, з дівчиною сюди прийшов!
- А мені й тут непогано, - схоже, у цього типа повністю відсутнє почуття самозбереження. Він хапає мене за плечі і притискає своїм тілом до стіни. Але робить це так, що мої ноги стають заручниками його ніг. А це вже погано. - Ну що? Як рятуватимешся цього разу?
Я готова його вбити! От справді… Ще ніхто ніколи так сильно мене не дратував.
З’являється ідея з’їздити йому чолом по носу, я навіть смикаюся, щоб зробити це. Тільки от зупиняюся тоді, коли чую цокіт підборів десь поряд.
Схоже, Альбіна вирушила на пошуки свого коханого.
- Відпусти! - сичу крізь зуби і дуже сподіваюся, що цей Золотов не повний ідіот. Навіть не уявляю, як буду пояснювати їй те, що стою в обіймах її коханого.
- І не подумаю, - лише Яна уся ця ситуація, схоже, веселить. Несподівано він відчиняє двері у ванну кімнату, що знаходяться позаду мене, й заштовхує нас туди. Ще мить - і зачиняє двері зсередини. І я просто втрачаю дар мови від його зухвалості.
- Ти…
І це все, що мені вдається сказати, адже цей придурок просто бере і цілує мене.
ЦІЛУЄ! ЧОРТ ЗАБИРАЙ!
Та що це за день сьогодні такий, що усі намагаються мене поцілувати без моєї на те згоди?!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На краю ненависті, Уляна Пас», після закриття браузера.