Читати книгу - "Він та Вона, Яна Янко"

Еліза збиралася відповісти на Леїну мрійливу заяву, але раптово її увагу привернула музика, що почала грати. Лея витягнула свій телефон, і на її обличчі з’явилася щаслива усмішка.

"Точно Сем телефонує", – подумала Еліза.

Її догад був правильним, бо через мить Лея радісно оголосила: "Це він!"

– Привіт любий! – сказала Лея. – Що ти хотів? Звісно! Коли? Так, я можу. Ага, до зустрічі, цьом! – вона виключила телефон. – Мене Сем запросив погуляти, хочеш з нами? – запитала вона у Елізи.
– Ні, я краще залишусь тут. 
– Як хочеш, – вона встала. – Я пішла, тільки не сумуй без мене! 
– Та йди вже!

Лея усміхнулась і вибігла з кімнати, залишивши Елізу саму зі своїми думками. Дівчина глибоко вдихнула повітря в груди і важко видихнула. Вона могла б залишитись тут і далі думати. Але вона також могла вийти на прогулянку до парку, купити морозиво, сісти на лаву та насолоджуватися теплим вітром, запахом квітів та співом птахів, думаючи про все, що її турбує.

Еліза підійшла до шафи та дістала з неї свою улюблену рожеву сукню. Вийшовши з кімнати, вона зачинила двері на ключ і сховала його в сумочку. Спустившись по сходах, дівчина вийшла з гуртожитку та вирушила до парку.

                                    ***

Еліза зайшла в парк і одразу ж відчула, як її легені наповнюються свіжим повітрям. Сонце припікає, але не сильно жарко, ідеальна температура для відпочинку на природі.

Вона йде стежкою, а навколо неї величезні дерева, зелені крони які затіняють дорогу, захищають від спеки. А сама стежка виглядає так, ніби її виплели з трави, щоб вона не виділялася на фоні зелені.

У парку грає тиха музика птахів. Здається, кожен з них хоче співати голосніше за всіх і своїм голосом змусити тебе забути про все навколо. Еліза думає, що кожен з них намагається захопити її увагу.

Досить багато людей прийшли сюди на пікнік, вони забувають про всі свої проблеми, але пам'ятають про відкриту пляшку вина чи склянку прохолодного лимонаду. Ігри дітей супроводжуються сміхом і радісними криками.

Еліза усміхається дивлячись на щасливих людей і йде далі, до краю парку де знаходиться великий ставок, в якому плавають лебеді. Вони здаються такими м'якими й пухнастими, ніби з того часу, як ти зайшов у парк, світ зробився ще трішки м'якшим.

У цьому парку Еліза відчуває справжнє щастя - легкість і безтурботність. Це місце, де час здається зупинився, і тільки музика природи нагадує, що все навколо продовжує рости й розвиватися.

Еліза зупиняється та сідає на лаву. Її погляд спрямований вперед, зосереджений на самотньому лебеді який плаває в ставку. Вона зараз відчуває себе так само. Дівчині хотілось стати птахом, будь-яким, щоб просто полетіли звідси геть та не думати про Яна, про їхній майже поцілунок, ні про що не думати.

Але це так складно. Еліза не може не думати про це. Їй важливо, ні, їй потрібно зрозуміти себе. Зрозуміти свої почуття, зрозуміти що вона відчуває зараз. Чи може вона пояснити самій собі, що це таке?

Скільки разів дівчина задавала собі це питання? Дуже багато, але у неї ще й досі немає відповіді на нього. І це все через Яна Блека. Хлопця, якого вона ненавиділа досить довго. Два роки ігнорування. Два роки образ та неприязні.

Але навіть і тоді, вона не могла забути його. Навіть якщо це були негативні емоції, вона відчувала їх до Яна. І після першого побачення, вони досить швидко пройшли. Невже, вона не хотіла його ненавидіти?

Тоді, коло він все їй розповів та пояснив. Еліза одразу ж повірила йому. Але чому? Вона навіть не спитала ким була ця дівчина яка зіпсувала їй сукню.

"Це все так складно!" – подумала Еліза вставши з лави й почала повільно крокувати вперед.

Вона навіть не засумнівалася від його слів. Ніби вона хотіла, щоб це був не він, а хтось інший. Щоб вона припинила його ненавидіти.

Але чому тоді вона його два роки ненавиділа? Зрозуміло, що після того, як вона побачила Яна біля її сукні яка була в червоній красці, і він сам був у ній. Вона дуже сильно образилась, не бажала слухати його пояснень, і почала його ненавидіти. Тоді чому вона навіть не вислухала його? Тому, що простіше було його ненавидіти, ніж симпатизувати?

Елізі було легше ігнорувати його, ніж бути ближче. Ображатись, а не слухати. Злитись, а не сміятися. Уникати, а не спостерігати. Все це було набагато простішим для неї. Але те, що вона відчувала, було складним. Біль в грудях, коли Ян дивився на когось іншого та усміхався. Обіймав, тримав за руку. На все це боляче дивитись. Тому, Еліза тікала якомога далі від нього, щоб всього цього не бачити.

А зараз, після вчорашнього, Еліза не хотіла тікати. Навпаки, вона хотіла все прояснити. Спитати Яна, що він відчуває до неї. Зрозуміти свої почуття до нього. Але чому він не зв'язався з нею? Невже, він цього не хоче?

– Навіть якщо не хоче, я його змушу! – викрикнула Еліза привернувши увагу людей.

Вона зашарілась і вже хотіла йти далі, але почула голос за своєю спиною.

– Кого ти збираєшся змусити? – запитав Ян, стоячи навпроти Елізи на відстані витягнутої руки.
– Привіт, – відповіла Еліза повільним тоном і повернулася до нього, починаючи почуватися збуджено.

"Заспокойся, Елізо! Це всього лиш розмова, так що немає нічого страшного, навіть якщо ви майже поцілувалися. Пффф, не звертай на це уваги!" – заспокоювала себе дівчина.

– Привіт, – відповів Ян, підійшовши ближче до Елізи. – Так, що ти хотіла зробити?
– Я хотіла...змусити тебе поговорити зі мною, – відповіла Еліза, збираючись зі сміливістю і глянула на Яна з піднятою головою.

Спочатку на обличчі хлопця з'явилось здивування, а потім розуміння.

– Ааа, ти про майже поцілунок? – спокійно запитав він, склавши руки на грудях і став ближче до неї.
– Так, про нього, – зізналася Еліза, сподіваючись, що вона не зраджує своїх почуттів. – Чому ти такий спокійний? Тебе це зовсім не хвилює?
– Я б не сказав, що мене це не хвилює. Просто піддався моменту, ось і все. – відповів Ян, сподіваючись, що Еліза зрозуміє його.
– Просто? Це для тебе просто! – відповіла вона з обуренням в голосі.
– Чому ти розсердилася? – запитав Ян, намагаючись розібратися в ситуації. – У нас його навіть не було, ти мене відштовхнула!
– Звісно я тебе відштовхнула! Я здивувалася! – відповіла Еліза зі злістю в голосі.
– І що?! Навіть якщо я б і спитався чи можна тебе поцілувати, це б нічого не змінило! – відверто сказав Ян, збуджено вимовляючи слова.
– Можливо б і змінило! – відповіла Еліза, зітхнувши. – Але це не має значення. Важливо, що ти вчинив так, як вчинив.
– Що? – здивувався Ян, не зовсім розуміючи, про що вона говорить. – Повтори.
– Я не буду це знову казати, – відповіла Еліза, зітхнувши знову.
– Повтори, – хлопець наблизився до Елізи, його очі зупинилися на її губах. – Повтори.