Читати книгу - "Алхімія, Аліна Скінтей"

Сила відьмака Аріана Даара була не зрозумілою, небезпечною. Катрайн навіть не намагалася зрозуміти джерело, з якого відьмак черпав свою пітьму. Він не був схожим на того, хто вирішив звернути із праведного шляху й податися в чорні відьмаки. А ще був медальйон, яки висів у нього на шиї цілий цілісінький. І останні події, взагалі змусили Шеллі неймовірно бути радою за цю незрозумілу здібність Даара.

Катрайн ніколи не була надто здібною відьмою, так, пара-друга заклинань, кинджалів та захисних амулетів їй цього було вдосталь, щоб відбитися від найманців. І взагалі вся метушня із навчанням була цілковито батьковою заслугою. Вимушено Шеллі стала відьмою, тільки тому, що батько був видатним відьмаком в якого має бути таке ж видатне потомство. Її вина лише в тому, що вона мала здібність до магії.

— Це не перелом, — тихо сказала Катрайн обмотуючи еластичним бинтом ушкоджене ліве зап’ястя, яке постраждало в Даара найбільше. — Можливо тріщина, але за день-другий заживе, якщо не навантажувати.

— Отже цілюще зілля ти носиш завжди з собою? — поцікавився Аріан.

Вони сиділи на сирій землі, посеред темного лісу повного нечисті, без коня і навіть рюкзака в якому містились спальні килими. Вміст рюкзака Даара лишався загадкою для Катрайн, в якої бажання в ньому ще раз понишпорити відпало. Вміст торбини Шеллі тепер не був загадкою для Аріана. Кілька пластикових невеличких пляшок із порошками, пакетики із травмами, та коробочка, та яку чоловіки дарували жінкам, роблячи пропозицію.

— Взяла, бо це могло стати в пригоді.

Помітивши зацікавлений погляд Аріана на коробочку, яку вона отримала від Деона, вона заговорила:

— Перстень. Знак його кохання, — вона видихнула закінчивши перемотувати його руку. — Можливо наше кохання справді не таке міцне, але я б хотіла вірити, що це не так. Навіть якщо ти маєш рацію і мене чекає розчарування, я хочу це перевірити, а не будувати рожеві здогадки.

— Можливо він справді тебе кохає, — ці слова боляче кололи в серці, і Аріан знав, що це наслідки чар, а не його власні почуття.

Зв’язувальні чари діяли добре, і Даар себе тричі піймав на думці, що йому дуже хочеться поцілувати Катрайн і не лише. Почуття й бажання які не належали йому зовсім. Точніше від би зовсім не проти опинитися в одному ліжку із відьмою й трохи повеселитися, і без зв’язувальних чар, та цим думкам він міг раду дати, а от зовсім інше, коли магія змушує тебе щось робити проти волі, і опиратися цьому було надто складно.

— Він сказав, коли я доберуся до його королівства, цей перстень допоможе мені потрапити в його палац. До мого Деона, — замріяно вона вимовила ім’я принца, яке боляче знову кольнуло Аріана. — І що тепер робити?

Катрайн оглянулася на свою накидку, торбину та рюкзак Даара, речей більше в них не було. Вже давно було по обіді, і навіть доклавши зусиль, вони не встигли б вибратися із лісу до того як стемніє.

— Заночуємо сьогодні тут, завтра на світанку продовжимо мандрівку. Цей ліс не є нескінченним. Доберемося до селища, — він тицьнув вказівним пальцем у вперед. — За п’ять-шість годин, якщо не зупинятимемося, зможемо дібратися. Візьмемо коней, розв'яжемо проблему в гільдії та й відправимося до твого принца.

— Якщо я переступлю поріг гільдії, про мене відразу докладуть Келрісу.

— Гільдія, в яку ми збираємось йти, нічого тобі не заподіє. Обіцяю, ти не потрапиш до рук Келріса.

Ця обіцянка вселяла надію. Нервовий стукіт серця змусив Шеллі підвестися й швидко зібрати вміст торбини.

— Ходімо, знайдемо нову галявину для ночівлі.

— Так.

В повній мовчанці вони пройшли ще зо три години. Можливо шлях був би швидшим, якби Катрайн не вирішила назбирати лохину. Вперто назбирати ягоди, будучи впевненою в тому, що це може бути їхня єдина їжа. Аріан не став переконувати юну відьму в тому, що він може з легкістю вполювати кроля чи ще якусь тварину, звісно, якщо нечисть не стане на заваді.

Чомусь Катрайн було тяжко визнавати поразку і це стосувалося практично всього. Навіть коли Даар назбирав хмиз, розвів багаття, вполював кроля, давши їй вже готове засмажене м'ясо, визнати його вміння виживати в темному лісі було складно.

— Смачно еге ж?

— Еге ж!

Середина липня радувала теплом, хоч температура в темному лісі на два-три градуси відрізнялася від тутешніх земель, все було не так катастрофічно, як малювала уява Шеллі. Земля не здавалася надто сирою, а розведене багаття цілком могло добре зігрівати всю ніч.

— Десерт, — вона протягнула йому зібрані ягоди.

Цього разу Катрайн не стала сідати з іншого боку, а смиренно сіла поруч.

— Дякую.

— Звідки в тебе ця сила? — запитала вона, а потім різко додала: — ну та, що тіні.

Шеллі не сподівалася, що отримає відповідь, та все ж вирішила цього разу запитати на пряму, а не самій фантазувати.

— Немає ніякої великої таємниці. Матір безнадійно закохалася в чорного чаклуна. Звернулася до чорної відьми, і та допомогла  їй приворожити мого батька.

— Твоя мама свідомо обрала чорного чаклуна?

— Вона не знала. Як не знала й те, чим обернеться для неї її витівка, — Аріан говорив надто спокійно про своє минуле, в якому радісного було мало. — Батько не надто зрадів білій відьмі, яка його прив’язала до себе і завагітніла від нього.