Читати книгу - "Пробуджені фурії"

— Орре, треба різати. — На мене великим пальцем. — Гевара.

Велет кинув на мене останній пекучий погляд і пішов до скрині в кутку кімнати, з якої дістав віброножа з широким лезом. Він повернувся й став переді мною зі зброєю, достатньо рішуче, щоб я напружився. Тільки очевидне — що Оррові не потрібен був ніж, аби мене розмазати — утримало мене від того, щоб кинутися на нього. Моя фізична реакція, певно, була дуже помітною, тому що велетень оцінив її зневажливим бурчанням. Тоді він розвернув ножа в руці й простягнув його руків’ям уперед.

Я взяв його.

— Хочете, щоб це зробив я?

Сильва перейшла до тіла Ядвіги й подивилася на наслідки конфлікту.

— Так, як хочу, щоб ти видобув пам’яті зі своїх двох друзів. Думаю, практики тобі не бракує. Яду можеш облишити.

Я кліпнув.

— Ви залишите її?

Орр знову пирхнув. Жінка глянула на нього й намалювала жестом спіраль. Він придушено зітхнув і пішов до своєї кімнати.

— Залиш Яду мені, — її обличчя затуманилося, вона зосередилася на недоступних мені рівнях. — Берися за ножа. І поки ти працюєш, може, розкажеш мені, кого саме ми тут убили?

— Аякже, — я пішов до трупа Юкіо й перекинув його тим, що колись було передньою частиною тіла, донизу. — Це — Юкіо Хіраясу, місцевий якудза, але скидається на те, що син когось важливого.

Ніж у моїй руці ожив і загудів, його вібрації неприємно відгукувалися аж у моєму пораненому боці. Я струсив цокітливий зубний дрож, приклав складену долоню до потилиці Юкіо, щоб притримати, й почав різати хребет. Мішаний сморід смаленої плоті й лайна геть не допомагав працювати.

— А інший? — спитала вона.

— Одноразовий бугай. Ніколи його раніше не бачив.

— Нам варто брати його з собою?

Я знизав плечима.

— Думаю, краще, ніж лишати тут. Можна викинути його за борт на пів дорозі до Нового Хоко. А за цього я на твоєму місці взяв би викуп.

Вона кивнула.

— Так і думала.

Ніж прогризся через останні міліметри хребетного стовпа і врізався в шию під ним. Я вимкнув його, перехопив у руці й зробив новий надріз, на кілька хребців нижче.

— Це якудза надважкої категорії, Сильво, — у мене кишки стигнули від спогадів про телефонну розмову з Танаседою. Той семпай уклав зі мною угоду виключно на цінності Юкіо живого і здорового. І він доволі чітко пояснив, що буде, якщо це зміниться. — Зі зв’язками в Міллспорті, можливо, і з Першими родинами. Вони підуть за вами з усім, що мають.

Її очі не читалися.

— І за тобою теж.

— Дозволь мені самому цим перейматися.

— Дуже щедро з твого боку. Але, — вона замовкла, коли вдягнений Орр вийшов зі своєї кімнати й подався до дверей, коротко кивнувши. — Я думаю, ми з цим упораємося. Кі зараз підчищає наші електронні сліди. Орр може випалити всі кімнати за пів години. Так у них залишаться тільки…

— Сильво, йдеться про якудзу.

— Тільки очевидці й периферичні відеозаписи, до того ж за дві години ми вже будемо в дорозі до Драви. Туди за нами ніхто не кинеться. — В її голосі раптом почулася затамована гордість. — Ані якудза, ані Перші родини, ані навіть драні посланці — ніхто не хоче дорватися до віймінтів.

Як і будь-яка бравада, ця була недоречна. Хоча б тому, що шість місяців тому я почув від старого друга, що посланське командування таки добивалося контракту на Нове Хоккайдо — просто вони виявилися не досить дешевими, щоб задовольнити наново знайдену віру уряду Мечека в нерегульовані ринкові сили. Я пам’ятаю їдку посмішку на сухому обличчі Тодора Муракамі, коли ми розкурювали люльку на поромі з Акана до Нової Канаґави. Запашний дим у зимовому повітрі Плеса і тихий шум виру на задньому плані. Вітерець, що віяв з води, колихав коротке волосся Муракамі. Він не мав би там бути й балакати зі мною, але посланцю важко вказувати, що робити. Вони знають, чого варті.

Та нехай той Лео Мечек зникне в сраці. Ми сказали йому, скільки воно коштуватиме. Він не може собі цього дозволити, то чия це має бути проблема? Ми маємо економити й наражати життя посланця на небезпеку, щоб він міг повернути Першим родинам ще трохи податків, які вони платять? До біса це. Ми не якісь усрані місцеві.

Ти місцевий, Тоде, — захотілося зазначити мені. — Народився і виріс у Міллспорті.

Ти знаєш, що я маю на увазі.

Я знав, що він мав на увазі. Руки місцевого уряду закороткі, щоб дістати до важелів управління Посланського Корпусу. Посланці йдуть туди, куди потрібно Протекторатові, і більшість місцевих урядів благають будь-яких богів, щоб їхній спосіб управління ніколи не накликав таких екстрених засобів з його боку. Наслідки втручання посланців можуть бути дуже неприємними для всіх причетних.

Вся ця ідея з тендером все одно підісрана. Тодор випустив стовп свіжого диму через поруччя. Ніхто не може нас собі дозволити, ніхто нам не довіряє. Не бачу в цьому сенсу.

Я думав, що це заради того, щоб відбити неопераційні витрати за час, коли ви, хлопці, сидите на своїх сраках без роботи.

Невже? І коли ж таке буває?

Справді? Я чув, що зараз усе доволі тихо. Тобто, з часів Дому Хунь. Розкажеш мені якихось байок про таємні перевороти?

Гей, семе. Він передав мені люльку. Ти вже не в команді. Пам’ятаєш?

Я пам’ятав.

Інненін!

Слово розривається на краю пам’яті, наче скинута бомба-мародер, що впала десь інде, але недостатньо далеко, щоб не зачепило. Червоні лазерні вогні й крики вмирущих людей, чиї свідомості заживо пожер вірус Ролінґа.

Я ледь здригнувся й затягнувся люлькою. Маючи посланську чутливість, Тодор це помітив і змінив тему.

То що в тебе за оборудка? Я думав, що ти зараз тусуєшся з Радулом Шегешваром. Ностальгія за рідним містом і дешева організована злочинність.

Еге ж. Я хмуро глянув на нього. І де це ти чув?

Він знизав плечима.

Десь. Знаєш, як буває. То чого тебе знову пре на північ?

Віброніж знову врізався в плоть і м’язи. Я вимкнув його і почав підважувати вирізану ділянку хребта з шиї Юкіо Хіраясу.

Цвіт якудзи, мертвий і позбавлений пам’яті. За сприяння Такеші Ковача — ось що буде написано на вивісці, що б я зараз не зробив. Танаседа прагнутиме крові. Імовірно, Хіраясу-старший теж. Можливо, він чітко усвідомлював, яким губоляпом і