Читати книгу - "Наложниця Темного Лорда, Анні Флейм"

— Сідай, — лунає вкрадливий наказ.

Мені нарешті вдається відірвати погляд від його очей, але якась невідома сила вже розвертає мене в бік дерев'яного сідла. Ремінці зміями сповзають з гладкої відполірованої поверхні цих дивних меблів та ховаються десь біля ніжок. Попри всі спроби чинити опір, ноги самі несуть мене в потрібний бік. Кроки нерівні, уривчасті, наче я — та сама порцелянова лялька, але замість співу вмію рухатися. 

Моє тіло мені не належить.

Підійшовши до сідла впритул, я з останніх сил змушую себе зупинитися. не сідати. Але в моїй уяві одразу виникають непристойні образи того, як інакше я можу розміститися на цій увігнутій гладкій поверхні.

Спину знову обпалює крижаним холодом, від якого просто хочеться зіщулитися, аби зберегти останні крихти тепла. І тим відчутніша гаряча важкість внизу, яка тягне до підлоги, підкошує ноги та тихенько нашіптує думки про те, що потрібна мені опора знаходиться зовсім поруч, достатньо трохи нахилитися та лягти грудьми чи животом у цю зручну неглибоку впадину. Або податися назад та притиснутися…

— Ти все ще опираєшся… — шепіт холодить ліве вухо, і після цього я відчуваю, як захисна завіса мого волосся зсувається вбік, а до шиї легенько торкаються крижані губи. — Цікаво.

Мурашки розбігаються по шкірі на всі боки. Якби тіло мені підкорялось, я б напевно зойкнула. А губи тим часом спускаються нижче, до ключиці, ніби збираючись спокійно та невідворотньо наздогнати ту зграйку мурашок, що пробігла цим же шляхом мить тому. 

Коли він кладе руки на мою талію, я все ще не можу поворухнутись. Коли повільно притискає мене до себе та перехоплює однією рукою під грудьми — розумію, що опиратися немає сенсу. Навіть якби тіло було мені підвладне, шансів вирватися з цих кам'яних… крижаних обійм просто немає. Оголеною шкірою я відчуваю рельєфність м'язів на його грудях та животі. Бачу, наскільки сильні в нього руки.

Навіщо чаклуну така міць, якщо він може отримати все, що забажає, за допомогою свого чаклунства?..

Правою рукою він все ще притискає мене до себе, лівою ж до нестями повільно зсуває вбік тканину з моїх грудей. Спочатку з однієї. Потім з другої. Тепер тканина проходить під грудьми, огортаючи їх з боків та трохи піднімаючи. Соски зрадницьки стирчать, але скоріше від холоду — особливо тоді, коли він кінчиками пальців починає легенько погладжувати шкіру навколо них. Відчуття на межі з болісними.

Невже йому так подобається мене мучити? Чому він просто не візьме бажане та й не полишить мене в спокої хоча б на деякий час?..

Гаряча важкість внизу стає нестерпною. Химерне поєднання неприродного бажання та холодної відстороненості, ніби все це зараз коїться не зі мною. Я відчуваю себе крижинкою, всередині якої палає пекуче полум'я, але ні жар, ні холод не може остаточно перемогти.

По прохолодній щоці тече щось гаряче. Здається, це сльоза. Все ще притискаючи мене до себе, Темний Лорд віднімає ліву руку від грудей, бере мене за підборіддя та повертає обличчям вбік, змушуючи підставити щоку. Все, що я можу — тільки заплющити очі, в очікуванні крижаного і болісного поцілунку. Але натомість відчуваю, як він проходить кінчиком язика по вологій доріжці знизу догори. Це бентежить і водночас викликає огиду.

Схоже, йому подобається мій відчай. 

Темний Лорд відпускає моє обличчя, дозволяючи мені відвернутися. А потім звільнює і від обійм. Похитнувшись та розкривши очі, я мало не падаю, але встигаю спертися руками на це кляте сідло. Трохи нахилена вперед, я відчуваю, як його пальці ковзають по моїх боках від пояса до середини стегон. Мабуть, було б лоскотно або навіть приємно — тепер його пальці здаються мені трохи теплішими — але відчай через своє безпорадне становище не дозволяє мені це відчути. Натомість я відчуваю, як він повільно розводить в різні боки смуги тканини нижче пояса. На мене накочує хвиля слабкості, руки підламуються, і я знесилено опускаюсь грудьми та животом на гладку дерев'яну поверхню. Тепер мені зрозуміло, чому вона така відполірована.

— Яка спокуслива відвертість, — мало не муркоче мій мучитель, супроводжуючи свої слова вже знайомим мені грудним смішком. 

Він погладжує мої сідниці, і водночас із цим я відчуваю, як навколо моїх щиколоток щось обвивається. Ремінці? Мені навіть вистачає сил сіпнутись, але Темний Лорд теж нахиляється вперед, хапає мене за зап'ястя та витягає руки з-під грудей. Владно та жорстко притискає мене власним тілом до увігнутої поверхні сідла. Він тягне мої руки вниз, і я бачу, як на мої зап'ястя наповзають вже знайомі ремінці. Мабуть, такі ж, як і ті, що зараз повільно, але невідворотно розводять мої ноги. 

Я все ще намагаюся спиратися, хоч і розумію, що все марно. Зв'язана по руках і ногах, повністю знерухомлена у вкрай відвертій та доступній позі. Від розуміння цього по щоці скочується ще одна сльоза. Темний Лорд її не помічає, і це чомусь мене тішить.

Я вже не відчуваю його ваги спиною, натомість він притискається до мене стегнами. Повільно рухається так, ніби збирається взяти мене, навіть не знімаючи штанів — натягнена шорстка тканина неприємно натирає найніжніші місця. Але відчуття раптом змінюються. Тепер щось тепле ковзає внутрішнім боком лівого стегна знизу догори. Потім правим — зверху вниз. Невиразна здогадка підтверджується трохи болісним поцілунком, від якого згаслий було вогонь всередині спалахує з новою силою та охоплює вже всю мене. І коли вологий та пружний язик починає лоскотати охоплені жаром ніжні пелюстки, мені доводиться щосили стиснути щелепи, щоб не застогнати. Надто приємні, надто схожі відчуття.

Пробач мені, Лар. Це сильніше за мене. Він сильніший…

А язик тим часом продовжує свій гарячий танок, змушуючи мене дрібно тремтіти під час кожного неглибокого проникнення. Я відчуваю дихання Темного Лорда. Зараз воно тепле. Гарячі руки погладжують мої стегна та сідниці. Пристрасні, жадібні поцілунки раз по раз обпалюють внутрішній бік стегон. Це створює оманливе враження, ніби зараз зі мною не він. А коли до язика доєднуються ще й пальці, що знаходять чутливу горошинку серед пелюстків та легенько, але відчутно стискають її, я забуваю, як дихати. Усвідомлюю, наскільки сильно палає пристрастю все моє тіло, і що якби не повна знерухомленість, то я сама подавалася б назустріч цим відвертим пестощам.