Читати книгу - "Магія крізь час, Мiла Морес"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ніч пройшла і слава богу. Як довго тягнеться час, коли чогось чекаєш! Я знемагаю від бажання його побачити. Молюсь, аби він прийшов ще раз поборотися зі мною, просто подивитися чи побалакати. Я вже на все згодна, навіть терпіти його страшну бороду.
Калеан дав мені невелику відпустку. Сказав, що тиждень я можу не з'являтись у вежі. Ура!
Ранковий марафет наводила особливо ретельно. Вибрала сукню на зміну шкіряному костюму. Переміщу її на себе, коли бій закінчиться, і я опинюся в затишному місці. Ось би постати перед Дженардом уже у сукні. І волосся розпущу, щоб локони впали на плечі. Це чоловіки люблять.
Сьогодні бій мене зовсім не зацікавив. Прийшов битися зі мною якийсь гарненький хлопчик. Спочатку реготав, потім промимрив щось, а коли я його поклала на лопатки, облаяв злісно мене і мою матір. Довелося штовхнути його невидимим черевиком, щоб знав, дурник, як дівчат обзивати.
Вишукувала в натовпі бородатого, але того самого не знайшла. Народу зібралося менше, ніж у суботу, так що мені вдалося розглянути всіх присутніх, поки я крокувала з мечем у руці. Стало прикро, що він не прийшов, але я сподівалася до останнього. Вирішила не йти з ферми так швидко, як у попередній день. Кручуся біля стійки адміністрації, створюю видимість, що зайнята важливою справою. Перебираю руками листівки, перекладаю їх із одного місця на інше. Сарик помітив мою дивну поведінку, але ні словом не обмовився, тільки стандартну розмову про побутові справи завів. Я більше слухала, аніж відповідала, іноді кивала невпопад.
- Вітання! - Голос збоку пролунав несподівано, але я відразу зрозуміла, кому він належить. Моє серце радісно підстрибнуло.
- Привіт, - відповідаю з усією мислимою байдужістю, навіть голову не повертаю, - я не знайомлюся, - для чогось додала.
- Я думав, ми вже знайомі. Аліта, правда? Я – Дженард.
Повернула голову з робленим спокоєм, вловила прицільний погляд сіро-зелених, злегка усміхнулася тією чарівною усмішкою, від якої мліють чоловіки. Його губи смикнулися у відповідь, хоча серед бороди усмішка загубилася. Тільки очі блиснули зацікавленим блиском.
Попався, дружок. Все, як за книжками. Вже не втечеш!
- Ах, так, пам'ятаю. Прийшов подивитись бій?
- Так, за тобою цікаво спостерігати.
Продовжую розкладати листівки, ніби шукаю серед них приховану мільйонну купюру, навіть мимоволі похмурю брови, настільки вжилась у роль. Але краєм ока встигла помітити, як змінилася зовнішність учорашнього неприємного бородача. Сьогодні він виглядає охайніше, куртка на ньому явно новіша, без потертостей, з-під неї навіть воріт білої сорочки виглядає. Зачіска укладена бездоганно, волосок до волоска. Все зібрано в хвіст, який можна помітити, якщо придивлятися з усією увагою. Верхівка голови ідеально гладка, навіть трохи поблискує під сонячним промінням. Ну, а борода вистрижена, мабуть, професійний майстер надав їй форму, хоча довжину теж варто було б укоротити. Наприклад, під нуль.
- Я бачу, ти дуже зайнята, але може знайдеш час і прогуляєшся зі мною?
Здається, я починаю розуміти, коли він усміхається. Чую по голосу, та й зарості на обличчі, хай навіть доглянуті, дивно смикаються. Але правда, навіщо йому ця борода? Може зробити трюк, якому я навчила Ені? Видалити все волосся одним махом за допомогою магії. Просто перемістити все скопом у сміття. Швидко, безболісно, ефективно. Краще не вигадаєш.
- У мене були плани, але півгодини я знайду, - сказала так, ніби зійшла до рівня плінтуса. Перегинаю трохи, але що вдієш, треба грати вже, раз почала.
- Я зачекаю тут.
Стоїть у розслабленій позі за два метри від мене, одну руку ховає в кишені, ніби в нього там щось цінне, за що слід саме зараз триматися. Міг би й пристойніше поводитися, якщо вже веде розмову з дівчиною.
Хмикнула нестримно, він це помітив.
Я зникла в підсобці, в яку раніше не ступала і ногою. Сарик прийняв цей хід без запитань. Звідти я вийшла у прогулянковій сукні. Все ж таки вирішила вибрати не ту, що підготувала вдома. Вона вже надто кричить про те, як я щаслива з ним гуляти та спілкуватися. А мій вигляд повинен говорити про те, що мені не дуже хотілося, але так вже й бути, я пройдуся трохи, адже просять. Одягла персикову трикотажну сукню та чорну курточку на плечі. Не забула, звісно, і білизну змінити. І чомусь притягла з дому найрозкішніший ніжно-рожевий мереживний комплект, який ідеально виглядає на моїй засмаглій шкірі. Неначе я зібралася їм сьогодні перед кимось світити. Ні! Не дочекається. Спочатку їсти з рук морквину, а потім можливо я запропоную десерт.
- Гаразд, підемо, - киваю у бік лісової стежки, якою ми вже «гуляли» вчора.
- Сьогодні твої сили тебе не підводили, - зауважив виразно. Бачу, що прагне зав'язати розмову, навіть сам тему підкидає.
- Вони мене ніколи не підводять.
- А, зрозумів... Значить, шпильки ти озвучувала для мене навмисне, - його тон веселий, ні натяку на образу. Я теж спокійно посміхнулася.
Ми крокуємо між деревами вглиб лісу, під ногами шарудить гравій. Чоловіче плече недалеко до від мого, хоч і помітно вище. Що далі ми йдемо, то спокійніше мені стає. Мовчання не бентежить, спів птахів розбавляє тишу.
- Я думав про тебе, - м'яким оксамитовим голосом сказав Дженард.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Магія крізь час, Мiла Морес», після закриття браузера.