Читати книгу - "Чарівний світ, Тимофій Гаврилов"

В дійсності динь давно вже не вирощують так, як у часи, що їх називають старими та добрими, коли кат відтинав на майдані голову, міщани приходили на це видовище сім’ями, білизну сушили на линвах, а нічний горщик вихлюпували на голову подорожнього.

Тепер дині виготовляють — «вироблено на Чапків-ській динній фабриці, номер партії і термін придатності дивіться зісподу». Тепер і в словниках напроти дієслова «вирощувати» стоїть позначка «застаріле», хоча впровадили в промислове виробництво і поставили на конвеєр дині порівняно недавно. Новітні технології це дозволяють, як і все решта. Їх виробляють, як футбольні м’ячі і віконні рами. Їх навіть могли би стилізувати під м’ячі, з чорними та білими квадратиками, пофарбувавши в будь-який колір і візерунок, їх завиграшки могли створювати такими, що дітлахи ганяли би ними в футбол, і вони, пружні, не тріскалися б.

На промислове виробництво дині поставили б набагато раніше, якби не проблема адекватного запаху — промислові дині тхнули капронами, гудронами і сентипонами, з яких їх було «вирощено». Якщо середину начиняли волокном, здатним втримувати вологу і штучний цукор, то з запахами було складніше. Обладнані за останнім покриком техніки лабораторії борсалися в колбах і пробірках власної безпорадності, де й потонули б, якби не парфумери, які давно вже продукували одеколон «Динний». Фабрики серійного виробництва харчових динь дообладнали оприскувачами, і справа нарешті зрушилася.

Збій дав людський фактор, адже не всі продавці динь однаково сумлінні, як і продавці поготів, і не всі фабрики виробляли дині належної якості. Оскільки виробництво і продаж харчових динь приносили великі прибутки (з 7 мільярдів мешканців планети 5 мільярдів полюбляють дині, з них 2,5 мільярди можуть, ще два з половиною мільярди, згідно з проведеним під егідою ООН опитуванням, хочуть дозволити собі їх купити, пов’язуючи надії з новітніми технологіями), то з’явилося чимало підпільних цехів, де штампувалися дині сумнівного ґатунку, підриваючи економічне здоров’я виробників і фізичний статус клієнтів.

Невдовзі не тільки дині, а й усі інші відомі плоди вироблялися на харчових фабриках, оприскувалися адекватними запахами — огірка, помідори, баклажана, папаї… Промислові фрукти та овочі мали привабливіший товарний вигляд і триваліший термін придатності. Підсилювачі смаку поліпшили смакові властивості, а консерванти уможливили зберігання впродовж тридцяти і більше років.

Їх вирощували, як вирощують штучні кристали. Під -буркувані трейдмарковим гонором, виробники влашто-вували справжні змагання. Так, найбільшу диню було вирощено 12 черленика дві тисячі урожайного року на Клим-ківській фабриці баштанних культур. Вагою 2,5 тонни, її розрізали на відкритті свята «Феєрія Арчимбольдо», досхочу нагодувавши таких, як він, волоцюг та інших безхатченків.

Приводом теперішньої акції, повністю присвяченої диням, стали запахи. Якщо в торговельній компанії «Фрукти енд овочі» дині пахли заінтенсивно, від чого покупці накидалися на товар, у закладах «туТТі фруТТі» («4Т») — полуницями, то в претензійній мережі «Баштан і КУЛЬТУРА» акціоністи виявили партію плодів без запаху — покупці знизували плечима і розчаровано клали на місце. Уповноважений «Фруктів енд овочів» у зв’язках з громадськістю запевнив, що мережа закуповує опри-скувачі «Диня», як і решту запашників, у найвідоміших парфумерів — «Гуґо Босс» і «Шанель». Речник «Баштану й КУЛЬТУРИ» від коментарів утримався, пославшись на внутрішнє розстеження, результатів якого він — з комерційних міркувань — не розголошуватиме.

Так усе спливло на поверхню. З метою наживи на фабриках демонтували централізовані оприскуваль-ні агрегати (ЦОА). Почасти вже в дорозі, почасти від лежання на овочевих складах запахи вивітрювалися. Відбулася корпоративна толока, розвінчана в пресі як змова тисячоліття. Виробники, дистриб’ютори і трейде-ри домовилися «з метою ощадження коштів здійснювати щоранкове оприскування продуктів харчування категорій Ф (фрукти) і О (овочі) безпосередньо в місцях продажу». Першим копію цього ганебного циркуляра опублікував бульварний щоденник «Д-Вісті» з колажем на титульній сторінці, що зображав диню з запаленим бікфордовим шнурком замість гудини.

Якщо ЦОА з тупою безвідмовністю виконував роботу, то делегування оприскувальних повноважень працівникам супермаркетів мало далекосяжні наслідки. Люди, вони посідали всі ті риси, що притаманні людині: забудькуватість, допитливість, авантюрництво. Одні забували оприску-вати, іншим кортіло побачити, що буде, якщо в кілька разів збільшити концентрацію, треті експериментували, оприскуючи брюсельську капусту запахом полуниць, петрушку лісовими ягодами, а яблука беконом (який також вирощували на спеціалізованих фабриках). Покаравши винних штрафом належного розміру, контрольна установа зобов’язала вивісити таблички з написом: «У КОШИК КЛАСТИ ЗАКИ, РЕТЕЛЬНО ЗВІРТЕ ЗАПАХ!»

Exegi monumentum

Він, якому диня додала хоробрості, покинув закапелки і вирішив, тобто вирушив на вулицю Головну. Вулиця Головна не потребує протекції. Її візиткою є її назва, а вона сама — візиткою міста, крізь яке пролягає, тягнучись від кільця до кільця і під геометричним кутом зору будучи діаметром, складеним із двох радіусів. Посередині вона опуклюється, утворюючи майдан, що також називається Головним — бо як же інакше?

На Головному майдані розташовуються по колу парламент, ратуша, банк, театр, музей. Вулиця Головна — пішохідна зона. Музиканти шкварять цигик-мелодії, серед роззяв сновигають злодії, у вітринах крамниць тріумфують товари, линуть на крилах кохання пари, екзотичні дерева шумлять шевелюрами, і херувим, не соромлячись, люрає. Зрештою, він не поет, щоб оспівувати вулицю. Нехай її оспівують горобці, що частуються крихтами.

Він не історик, щоби писати її історію. Його ноги вписують в історію вулиці кренделі. Він іде. Так, як співається в пісні : « Я йду. Я у сні і наяву йду ».

Вулицею Головною він іде з невимовною насолодою. «Я турист», — каже не без вдоволення, і немає брехні, що була би більшою правдою. Його зачаровують пам’ятники, яких ще вчора на вулиці Головній не було, крім херувима, що люрає. Біля нього він ніколи надовго не затримується, остерігаючись звинувачень у педофілії.

В процесі власного люрання йому до вподоби, як темніє, мокріючи, стовбур дерева. Таке єднання його просвітлює. На вулиці Головній він на це не наважується, дарма що там ростуть дуже гарні, доглянуті, кучеряві дерева. Заздрячи херувимові, похапцем вмивається херу-вимовими сциклинами.

Туристи не шкодують херувимові дріб’язку. Йому за його люрання ніхто й монетки не кинув би. Якби він отак добув серед пішохідної зони брандспойт, його давно загребли б.

Вночі він занурює в херувимовий горщик руку і, бабра-ючись у хлюпотливій рідині, визбирує монети. Сповнений вдячності, цілує херувима в залюрану цюрку. Що він робив би, якби не цей тут ангелик! У мороз він обхоплює цюр-ку руками і хухає — хоч скільки хухає, звідти не витікає жодної краплі: взимку херувими не люрають. Температура голого херувимового тіла з бронзовими пиптиками,