Читати книгу - "Гіркий сміх"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— А коли автобус став, лічильник показував нуль?
— Так.
Гаммар трохи помовчав, тоді сказав:
— Ні, це нас не влаштовує.
— Що? — запитав Мартін Бек.
— Таке відтворення обставин.
— А чому? — запитав Кольберг.
— Надто все здається продуманим. Божевільний убивця так докладно не розплановує своїх вчинків.
— Невже? Той божевільний в Америці минулого року застрілив з вежі понад тридцять осіб, — сказав Гунвальд Ларсон. — І геть усе розрахував. Навіть узяв собі їсти.
— Так, — визнав Гаммар. — Але одного він не розрахував.
— Чого саме?
Відповів Мартін Бек:
— Як звідти вибратися.
XII
Через сім годин, о десятій вечора, Мартін Бек і Кольберг усе ще сиділи в будинку поліції на Кунгсгольмсгатан.
Надворі було темно, дощ уже не йшов.
Крім цього, нічого особливого не сталося. Іншими словами, слідство не зрушило з місця.
Поранений у Каролінській лікарні й далі був у тяжкому стані.
Після полудня зголосилися двадцятеро свідків. Як виявилося, дев'ятнадцятеро з них їхали іншими автобусами. Лишився єдиний свідок, вісімнадцятирічна дівчина, яка сіла на площі Нюбру і проїхала дві зупинки, а там пересіла в метро. Вона сказала, що з нею вийшли з автобуса ще кілька пасажирів, що було цілком імовірно. Ще вона впізнала водія. І це було все.
Кольберг знервовано походжав по кімнаті, весь час позираючи на двері, ніби сподівався, що хтось виважить їх і вдереться досередини.
Мартін Бек стояв перед схемою на стіні. Він заклав руки за спину і погойдувався з пальців на п'яти — цю неприємну звичку він набув давно, ще коли патрулював по місту, і ніяк не міг її позбутися.
Їхні піджаки висіли на спинках стільців, а рукави сорочок були позакачувані. Краватка Кольберга лежала на столі, і хоч у кімнаті було не дуже тепло, він пітнів. Мартін Бек закашлявся. Він кашляв довго й тяжко, потім знову втупився в схему.
Кольберг спинився, критично глянув на нього й сказав:
— Ти так кашляєш, що аж страшно слухати.
— А ти з кожним днем усе більше стаєш подібний до Інги.
Тієї миті до кімнати зайшов Гаммар.
— Де Ларсон і Меландер?
— Пішли додому.
— А Ренн?
— У лікарні.
— Ага, справді. Звідти нічого не чути?
Кольберг похитав головою.
— Завтра матимете поповнення.
— Яке?
— Нові сили. З провінції. — Гаммар на хвилину замовк, тоді багатозначно додав: — Вони вважають, що так треба.
Мартін Бек заходився довго й старанно витирати носа.
— Кого? — запитав Кольберг. — Чи, краще сказати, скільки?
— Завтра прибуде якийсь Монсон. З Мальме. Ви його знаєте?
— Я зустрічав його, — сказав Мартін Бек, не виявляючи ніякого захвату.
— Я також, — додав Кольберг.
— А ще вони хочуть спровадити до нас Гуннара Альберга з Мутали.
— То добрий хлопець, — байдуже сказав Кольберг.
— Про інших я. не знаю, — сказав Гаммар. — Хтось, здається, приїде із Сундсвала. Я не знаю, хто саме.
— Ага, — сказав Мартін Бек.
— Якщо, звичайно, ви самі не розгризете цього горішка раніше, — понуро сказав Гаммар.
— Авжеж, — сказав Мартін Бек.
— Факти начебто свідчать про те… — Гаммар не доказав, а пильно глянув на Мартіна Бека: — Що з тобою?
— Застудився.
Гаммар і далі дивився на нього. Кольберг простежив за його поглядом і сказав, щоб звернути розмову на інше:. — Факти начебто свідчать про те, що вчора ввечері хтось застрілив в автобусі дев'ять чоловік. І що злочинець, наслідуючи відомий міжнародний приклад сенсаційних масових убивств, не залишив ніяких слідів, а тому його не спіймали. Він, звичайно, міг накласти на себе руки, але якщо й наклав, то ми про це не знаємо. Ми маємо дві реальні провідні нитки: кулі й гільзи, що можуть привести нас до зброї, якою користувався вбивця, і чоловіка в лікарні, який може опритомніти й сказати, хто стріляв. Оскільки він сидів у самому кінці автобуса, то мав бачити вбивцю.
— Ну так, — сказав Гаммар.
— Це небагато, — мовив Кольберг. — А надто, якщо Шверін помре або виявиться, що він втратив пам'ять. Він дуже тяжко поранений. Ми, наприклад, не знаємо причини злочину. Не маємо жодного порядного свідка.
— Свідок ще може знайтися, — сказав Гаммар. — А причину вбивства також неважко знайти. Масово вбивають людей психопати, а підставою для вбивства часто виявляються їхні хворобливі уявлення.
— Так? — мовив Кольберг. — Меландер знайомиться з науковим боком справи. Мабуть, скоро матиме висновки.
— Наш найбільший шанс… — почав Гаммар і глянув на годинник.
— Це внутрішній пошук, — докінчив за нього Кольберг.
— Саме так. З десяти випадків дев'ять кінчаються викриттям злочинця. Не засиджуйтесь тут довго, це нічого не дасть. Краще, щоб ви завтра були виспані. На добраніч.
Гаммар пішов, і в кімнаті запала тиша. За хвилину Кольберг, зітхаючи, сказав:
— Що, властиво, з тобою діється? Мартін Бек не відповів.
— Згадуєш Стенстрема? — Кольберг кивнув головою і задумливо додав: — Подумати лишень, скільки я того хлопця лаяв за ці роки. А тепер його вбили.
Знов запала тиша. Потім Мартін Бек глянув на Кольберга і сказав:
— Ну?
— Що ну?
— Що робив Стенстрем у тому автобусі?
— Атож. Що він у біса там шукав? Може, дівчину? Ту медсестру?
— І йшов би озброєний на побачення?
— А чому ні?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гіркий сміх», після закриття браузера.