Читати книгу - "Провина"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— М-м…
— Так ось, коли я повернуся, раджу тобі знайти розумну відповідь на одне запитання…
— Не кричи… Де пиво?..
— Я кричу тільки у двох випадках: коли м’яч після класної передачі пролітає повз ворота і коли бачу свого друга на килимку при вході, хоча він мав би в цей час допомагати своїй красуні прокинутись. А взагалі я спокійний, як труп.
— Якій до біса красуні?.. Пиво… де?
— У неділю зранку? Яке пиво, прокинься і співай!
— Паскуда…
— Вже несу, несу, не плакай, як каже моя дитина. Беру ключі, щоб тебе не тривожити, бачиш, який я чуйний…
Нарешті стихло. Влад обережно зітхнув і спробував прилаштувати свою голову так, щоб вона йому не заважала. Перед очима послужливо з’явилася невеличка, але цілком вправна сокирка.
Нарешті стихло. Марія прислухалася, тоді вибралася з-за шафи, стала посеред спальні, подивилася на свої порізані пальці, роззирнулася за бинтом, згадала, що він у все ще не розпакованій валізі, уявила, як вимастить речі кров’ю, якщо полізе туди, нікуди не полізла, а залишилася розгублено стояти посеред спальні… згадуючи, не вірячи і жахаючись своєї реакції.
Вона сховалася за шафу…
Це кінець!
Знову їй на очі потрапило дзеркало і знову зазирнуло їй у вічі. І віддзеркалило там осколки.
Ні, брешеш, дзеркало, і ви брешете, незвана госте на моєму весіллі! Нема добрих чи поганих прикмет, є те, у що ми хочемо вірити, а віра гори верне.
Знаю, що не буде мені щастя, несамовита бабо з клунками, дивна сільська віщунко, але не тому, що розбилось якесь скло, покрите сріблом, щастя не буде, бо воно не може з’явитися там, де його поховали.
Тому більше жодних пророцтв, дзеркало. Я сама собі провидиця віднині, не треба мені ворожити, жінко у хустці з мальовничими ружами, я сама кому хочете поворожу… якщо вцілію. Але мене більше ніхто не зажене за шафу… сподіваюся.
Змивши з рук кров, Марія вийшла з ванни, побачила, що двері навпроти прочинені, хотіла закрити їх, але почула, як повертається ключ у вхідному замку, і забігла до кімнати.
Дзеркальний піднос, поставлений сторчма у нішу чорної, захаращеної кришталем меблевої стінки, з готовністю вловив її відображення.
Вона зрозуміла, що хоче стерти це відображення з лиця землі раз і назавжди, віддавна хоче, але нічого в неї не виходить.
«А ще я хочу заплющити очі й повірити, що моєю єдиною проблемою в цьому житті є шалено вродлива жінка з пшеничним волоссям, а моїм єдиним бажанням є бажання видряпати їй очі… Як просто живеться героям телесеріалів і як шкода, що декому так важко заплющити очі й повірити у дурні вигадки».
Чоловік, що лежав на дивані і тримався за голову, скосив очі в її бік і одразу перевів погляд назад у стелю. І все.
Ніщо не міняється із заміжжям, — ті самі сни, ті самі передчуття, і дім… такий самий, чужий і холодний, як той, звідкіля вона прийшла. І тут їй теж доведеться боронитися самій.
Влад скривився і, якщо б не тримався за голову, то зараз мав би привід за неї схопитися.
Він цілком про неї забув!
У перший же день після весілля! Щоб цю горілку шляк трафив! І Микитиху туди ж!
Влад чесно пошкодував, що не впився до смерті. Але ніхто не скаже, що він не старався.
«Ну скажіть, куме, чому вона вирячилася на нас і мовчить? Прочищає горло перед скандалом? Бідна моя голівонько, зараз на тебе посипляться каменюки».
Марія повернула до дверей, але коридором уже лунало:
— Ну то як там поживає твоя красуня? Де вона і чому ти її не будиш, як належить справжнім чоловікам? Бо пива не дістанеш, не че…
І вона відчула, як шарпнулося серце, хоч як його тренували, хоч як його вчили не шарпатися. Прохід загородив могутніми плечима чоловік класичної породи вікінгів, — такі обожнюють геройствувати на сторінках романів і так рідко трапляються в житті, — і сконфужено втупився у неї, не знаючи, що робити з трьома пляшками «Львівського». У погляді — нічого, крім дитячої наївності.
Боже, як часто він приходив до неї у сни! А коли прийшов наяву, вона вже виявилася заміжньою. Та й у нього обручка на пальці. Але хіба від цього щось змінюється?
У всьому світі — тільки вони двоє, сам на сам…
— Доброго дня вам… Гм… Ми тут зібралися з Владом…
— Бачу.
Що ж, біда може мати різні личини, у тому числі потужньощелепне лице білявого вікінга.
— То хто вам сказав, що вона гарна? — клацнув, вмикаючись найд ревніший захисний механізм — агресія — і дозволивши йому врешті-решт увімкнутись, Марія відчула полегшення. Недовготривале, певна річ.
— Не зрозумів.
— Вас не було на весіллі і в мене немає фотографій, щоб ви могли мене бачити. То хто вам сказав, що я красуня? А раптом я горбата, крива і кульгава?
— …Ну… Влад сказав. Знаєте, чоловіки люблять хвалитися своїми жінками, от і він не виняток. Не бачу нічого поганого в цьому…
— І тому ви у неділю з самого ранку вирішили переконатися, чи Влад вам не збрехав?
Розуміла, що не може зупинитись, і раділа з цього. Право здіймати сутички — найдревніше право гомо сапієнс. Обмеження цього права породило в’язниці.
А що таке в’язниця — знала не з чуток.
— Скажімо, у мене є певна приватна справа до
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Провина», після закриття браузера.