read-books.club » Сучасна проза » Провина 📚 - Українською

Читати книгу - "Провина"

233
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Провина" автора Ганна Хома. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Провина» була написана автором - Ганна Хома, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Сучасна проза".
Поділитися книгою "Провина" в соціальних мережах: 

Де пролягає межа між Добром і Злом? Куди поспішають, чи краще спитати, — від кого втікають двоє самотніх подорожніх, що випадково зустрілися на землі тисячоліть? Що принесе їм ця зустріч — довгожданий порятунок чи остаточну загибель?
Чи варто тривожити приспаних привидів і де взяти відвагу, щоб уціліти у боротьбі з ними?
Одвічні запитання. Одвічна війна між Світлом і Темрявою. Війна яка ніколи не завершується. І треба вирішити, під чиї знамена встати, і в цьому рішенні не можна помилитися, бо помилка може перерости в Провину, яка здатна перекреслити теперішнє і зруйнувати майбутнє, і яку не можна буде загладити навіть найбільшою ціною.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 71
Перейти на сторінку:
Анна Хома
Провина

Частина перша
Меа culpa…[1]

Страшні слова, коли вони мовчать,

Коли вони зненацька причаїлись.

Ліна Костенко

І у призначений час усі речі відшкодують одне одному вчинені кривди.

Арістотель Вступ

Хто яму копає, той у неї впаде…

Вона не полінувалась і викопала глибоку яму, добротну, гарно приплескала краї лопатою, щоб одразу видно було, що яму цю копали з любов’ю… а тоді прикрила її зверху гіллям і притрусила листям, щоб жодна жива душа не здогадалася, що тут викопана яма для ближнього.

І ось тепер вона сама лежить у цій ямі, на самісінькому дні, де немає нічого, окрім глупої порожнечі…

ЧОМУ ТИ НЕ ДОБИВ МЕНЕ?


Його нарекли Харитоном тридцять два роки тому під час підпільного обряду хрещення у хаті підпільного священика, котрий маскувався під кочегара настільки вміло, що поголеним, вимитим і чисто зодягненим його в селі майже не бачили; цю поважну змову проти атеїзму задумали, здійснили та обмили його бабця на пару з сусідкою Микитихою, причому спочатку обмили, а потім почали радитись як дитинку назвати.

Радилися недовго, бо одна була глухувата на одне вухо, а друга — на обидва, тому тицьнули у священика й наказали подивитися у церковному календарі: «Там сті’ко ймен, що сам дідько ногу зломи».

11 жовтня було під опікою преподобного Харитона, і те, що в метриці стояло виплекане батьками мелодійне і княже Володимир, нікого не зупинило.

Батьки ж назвали цей обряд несанкціонованою містифікацією, яка вводить підростаюче покоління в оману, і порадили бабці брати під руку свою колєжанку і йти лікуватися. Але сталося непередбачуване: підростаюче покоління — хоч бий, хоч плач — не хотіло озиватися на всіляких там Володів, Влодків і Ладиків і реагувало тільки на доросле й таємниче Харитон.

Соромитися даного Богом і бабцею ім’я він почав із дванадцяти років.


Озброєна і небезпечна, вона сиділа біля цієї ями, чатуючи на найближчого свого ближнього й не підозрюючи, що через годину сама собі нагадуватиме мертву зірку, довкола якої плюскотітиме космічний холод, і не буде від нього рятунку, тому що одяг її пошматованим дрантям валятиметься десь у протилежному кінці космоcy.

Дно ями було таким твердим, ніби то було дно басейну з крижаною водою. Якби не ця твердість під лопатками і не цей холод довкола, можна було б і далі спокійно спостерігати за крахом світобудови.

Але холод і твердість не давали спокою, змушували до дій.

Вона згадала, як ретельно готувалася до зустрічі, як продумувала кожну дрібницю: від кольору волосся — обов'язково пшеничний, стиглоколосковий (час не стоїть на місці й змінює все, особливо колір волосся, від якого він так колись шаленів) — до жесту, яким вона запросить його до кімнати, жесту цариці, яка милостиво прощає свого блудного раба.

Тепер від її зачіски нічого не лишилося — брутальна рука зруйнувала її без найменшого жалю. Вилізти з цієї ями вона навіть і не мріяла, але довго лежати, не рухаючись, було нестерпно.

ЩОБ ТИ ТЕЖ ЛЕЖАВ ТАК ДОВГО-ДОВГО…


Його батьки працювали медиками у районній амбулаторії, і всі в районі розуміли, що дитина піде їхніми слідами. Ніхто не переймався тим, чого ця дитина хоче, а вона переймалася тим ще менше, поступово звикаючи до маминого мрійливо-риторичного: «А уявляєте, як йому пасуватимуть білий халат, біла шапочка і фонендоскоп на шиї?»

У дванадцять років, як грім серед ясного неба, прозвучав його несамовитий протест проти медицини взагалі та своєї причетності до неї зокрема. Несамовитість протесту виявилася в тому, що хлопець перебрався з хати у «тарзанку», яку вони з друзями змайстрували на розлогій вербі над річкою, і в цій «тарзанці», незважаючи на всі мамині прохання і батькові погрози, ночував, їв і ховався від негоди, аж поки його оселя не спалахнула вогнем і не зникла з лиця землі разом з вербою.

Спалахнула від недопалка священика-кочегара, але, як плескала Микитиха по селу, навіть волосинка даремно з голови не падає, і той, хто посадив цю вербу, той її тепер і знищив, а хто посадив «бігме Боже не скажу, ножем ріжте ми — не скажу».

Він так ніколи й не запитав у неї, хто ж посадив цю вербу.


Бажання ворухнутися переросло у життєво важливу потребу — і вона повернулася на бік. У поле зору потрапила керамічна ваза для підлоги, яка лежала на боці і з горла якої стирчала зіпсута ікебана із засушених рослин.

Цій вазі пощастило більше: її кинули на килим, де не так твердо й холодно, як на голому лакованому паркеті.

Погляд зачепився за стіл, сервірований на три персони, і зупинився на ньому.

Вона планувала, насолодившись досхочу своїм тріумфом, запросити свого ближнього до столу. Але не так сталось, як гадалось.

Їжте моє тіло і пийте мою кров…

НЕ ДУРІЙ, ПРОШУ ТЕБЕ, НЕ ДУРІЙ


Його вселенський конфлікт зі світобудовою завершився компромісом: лікувати людей він не буде, а лікуватиме їхні зуби, що з медициною має зв’язок далекий і неістотний. Себто білий халат і шапочку вирішили залишити, а замість фонендоскопа дати до

1 2 ... 71
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Провина», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Провина"