Читати книгу - "Людина дивиться в завтра"

Ну, а що ж можна зробити з Океаном? Адже його не перетнеш ні греблею, ні дамбою. Проте й тут інженер може втрутитись у заведений природою порядок.

Справді, що сталося б, якби Гольфстрім «ця «піч» Європи «пішов іншим шляхом? Що було б, коли б змінилася течія Куро-Сіво? Точної відповіді також дати зразу не можна. Є лише припущення.

Очевидно, там, куди вдалося б спрямувати теплі Гольфстрімові води, клімат пом’якшав би. Проте цілком імовірно, що від цього потерпіли б інші, тепер зігріті Гольфстрімом, країни. Якби пощастило повернути Куро-Сіво, що нині надаремно віддає своє тепло в океан, то поліпшився б клімат Далекого Сходу.

Можна було б перекрити дамбами протоки між островами Кюсю, Танега та Яку в Східно-Китайському морі. Тоді його рівень піднявся б, і в Японське море ринуло б більше теплої води. Коли ж до того перекачувати воду з Японського моря в Охотське, то клімат Японії, Сахаліну, Примор’я і Кореї пом’якшає. Енергію для цього дали б потужні гідроелектростанції на нижньому Амурі.

Пропонують закрити дамбою протоку Невельського, роз’єднавши біля Сахаліну Японське та Охотське моря. Воду пропускати лише в один бік, користуючись припливами та відпливами. Тоді тепла вода з Японського моря поступово нагріла б води Охотського. Течія Куро-Сіво перетворилася б на «піч» Далекого Сходу.

Щодо Гольфстріму, то тут справа складніша. Американцям хотілося б перетягнути його до себе, а це завдало б шкоди Європі. До того ж нема певності, що дамба, яка поверне Гольфстрім, не спрямує до берегів Америки разом з теплою водою ще й холодну Лабрадорську течію…

Ось іще приклад вельми ризикованого проекту, теж пов’язаного з Гольфстрімом, «проект утеплення Арктики. Автор його запропонував спорудити греблю в Берінговій протоці й перекачувати воду з Чукотського моря в Тихий океан. Тоді тепла вода з Атлантики попрямує до Північного океану. Пом’якшає суворий арктичний клімат, зникнуть крига, сніги та вічна мерзлота.

Цей грандіозний проект технічно здійсненний, хоч і вимагає величезних затрат, бо для насосів потрібні будуть мільйони кіловат енергії. Та, на жаль, гребля в Берінговій протоці може катастрофічно порушити усталену роботу «кліматичної машини» в північній півкулі. За утеплення безлюдної Арктики доведеться платити дорогою ціною «похолоданням у Європі, в Америці, в Азії. В усякому разі, поки ми не розкрили всіх таємниць клімату, братися за таке кардинальне перетворення планети було б передчасно. Можливо, розгадавши ці таємниці, ми навчимося впливати на клімат в інший спосіб.

Створювати чи розсіювати хмари, викликати дощ, відвертати громовицю та град — все це вже нам під силу, хоч і в невеликих масштабах. Та розширення масштабів «справа часу. Інженери разом з геофізиками добирають способів керування погодою і кліматом.

Утворювати висхідні потоки теплого повітря, щоб виникали хмари, допоможуть метеотрони. Це велетенські пальники, що подаватимуть тепло в атмосферу.

Настане час «і навчаться керувати повітряними ріками, що протікають десь високо над землею. Однак це завдання швидше післязавтрашнього, а не завтрашнього дня. його можна буде виконати лише тоді, коли людство порядкуватиме такою кількістю енергії, яку витрачає природа, перемішуючи зверху донизу всю атмосферу. Сучасний же інженер може тільки поміркувати над тим, як скористатися дармовою силою повітряних Гольфстрімів.

У гірських районах для одержання вологи можна використати льодовики «цілі склади замороженої прісної води. Все одно вона пропадає марно. Льодовики живлять гірські річки. Отож ці річки можна зробити повноводнішими, примусити ті, що течуть у посушливі райони, нести більше води. Треба тільки зачорнити льодовики, покрити їх тонким шаром пилу. З цим легко впоратися авіації. Під сонячним промінням льодовики почнуть танути. Зрозуміло, це слід робити обережно, щоб не сталося повені.

В енергетичному балансі людства почесне місце посяде підземне тепло. Матимуть широке застосування і природні запаси холоду. Крижане будівництво вже ввійшло в практику сьогоднішнього дня. А завтра лід допоможе перетворити природу.

В посушливих районах можна взимку подавати воду по трубах. Вона утворить на холоді штучні льодовики в природних чи спеціально створених котлованах. Воду дадуть природні підземні водосховища. Вийде щось на зразок холодних вогнищ, які влітку пом’якшуватимуть клімат, зволожуватимуть повітря. Через те що ці льодовики матимуть величезну товщину, весь лід не встигне за літо розтанути.

На півдні, де немає зимових холодів, доведеться скористатися сонячними охолоджувальними установками. Там теж буде штучно створено льодовикові поля.

Мають намір скористатися сумішшю криги з сіллю «солона крига тане повільніше. Можливо, вдасться навіть пропускати через крижаний охолоджувач тепле повітря в південних місцевостях. Тоді замість гарячих суховіїв виникнуть холодні повітряні завіси. Разом із ними з’являться хмари і почнуть випадати дощі. Слід сказати однак, що всі ці грандіозні перетворення вимагають чимало кіловат-годин електроенергії.

На шляху холодних повітряних мас хочуть будувати загорожі, штучні перешкоди.

Діставши можливість керувати енергією на свій розсуд, ми зможемо створювати штучні вогнища тепла. Тепло прогріє повітряні маси. Створений людиною і спрямований на певний шлях циклон викличе бажану зміну погоди. Так можна буде запобігти вторгненню холоду, керувати опадами і взагалі втручатись у «кухню» погоди.

Однак перед тим, як це втручання стане реальним, доведеться проробити величезну роботу, і більша частина її припаде на долю інженерів.

Їм належить взяти участь у створенні постійно діючої метеослужби для всієї планети. Для цього потрібні геофізичні ракети. їх запускатимуть регулярно, як тепер кулі-зонди. Знадобляться також метеостанції-автомати на супутниках, які постійно обертатимуться навколо Землі, стежачи за всією атмосферою, всіма океанами, усіма хмарними та крижаними покривами.

Інженерам доведеться й на самій Землі розмістити ширшу за сучасну мережу метеостанцій у всіх важкодоступних, але важливих для метеорологів місцях.

Треба буде також налагодити службу спостереження в Океані, взяти під нагляд усю товщу води «від поверхні до дна. Тут стануть у пригоді і нові прилади, й нова техніка зв’язку, і нові судна, й нове обладнання для сухопутних, надводних та підводних постів планетарної метеорологічної та океанографічної служби. Буде потреба і в спеціальних обчислювальних центрах, які зможуть опрацьовувати величезний потік інформації з усієї земної кулі та її супутників.

І, поступово навчившись передбачати погоду на тривалий період, з часом зможуть передбачати навіть ті зміни клімату, що спричинені тим чи іншим перетворенням планети. Лише тоді можна буде