Читати книгу - "Первісна. Дорога на Тір Мінеган"

— Як гадаєте, — запитала в свого супутника Шайна, — чим закінчиться їхня розмова?

— Ну, спершу вони запросять леді Ідріс, — сказав майстер Іґан. — І втрьох дійдуть єдино правильного рішення.

— Відпустити Ейрін?

— Це й так очевидно, без будь-яких обговорень. Інших розумних варіантів просто немає. А кажучи про єдино правильне рішення, я мав на увазі ситуацію з молодим лордом Делвином. Леннір надто мала і вразлива країна, щоб дозволити собі розкіш мати такого безвідповідального короля.

— І що ж вони можуть удіяти?

— Ясно що. Застосувати Шосте Правило Крові.

— Шосте? — здивувалася Шайна. — Їх же лише п’ять.

— Це на Півночі. А в нас є ще й Шосте: „Якщо государ не має прямих спадкоємців, він може всиновити на свій розсуд кровного родича, що одночасно є нащадком одного з попередніх государів цієї землі не далі дев’ятого коліна. Тоді такий названий син стає наступником чинного государя і по його смерті успадковує всі належні йому титули та повноваження.“ Коли леді Ейрін зречеться своїх прав на престол, щоб вирушити з вами до Мінегану, вона й далі залишатиметься королівською дочкою, але вже не буде спадкоємицею. Тому король зможе скористатися Шостим Правилом і всиновити лорда Лоґана. Ні інші королі Півдня, ні Духовна Рада не матимуть жодних заперечень, бо інакше їм доведеться визнати зречення леді Ейрін недійсним і фактично віддати Леннір під владу відьом. На це вони нізащо не підуть. — Чаклун задоволено посміхнувся. — Тож усе, що діється, на краще. З леді Ейрін вийшла б гарна королева, проте їй судилася інша доля. А призначення юного Лоґана першим принцом королівства усуне всі заперечення з боку лорда Ріса.

— І позбавить його шансу коли-небудь стати королем, — зауважила Шайна.

— Як ви самі бачили, лорд Ріс не честолюбний… Утім, за інших обставин він би не відмовився від корони, але на першому місці для нього завжди стоять державні інтереси. Якби всі королі мали таких менших братів, світ був би набагато кращим…

У відведеній їй кімнаті Шайна передовсім розшукала серед своїх речей скриньку з письмовим приладдям, узяла кілька аркушів паперу і, влаштувавшись за столом, стала писати детальний звіт про зустріч із королем. На це пішло більше часу, ніж вона сподівалася, бо раз по раз їй доводилося стирати речення, а то й цілий абзац, і переписувати все наново. Та зрештою її оповідь добігла кінця, і на завершення Шайна висловила переконання, що задум передати Ейрінину Іскру іншому носієві був заздалегідь приречений на невдачу. Потім розклала списані аркуші перед собою і, зосередившись, наслала на них особливі, доступні лише відьмам чари. На якусь мить написані рядки спалахнули золотавим сяйвом, а відтак зникли без сліду, залишивши по собі незаймано чистий папір.

Спостерігаючи за цією метаморфозою, Шайна всміхнулася на думку про те, що в її віці більшість сестер ще кепсько справляються з поштовим плетивом, часто-густо надсилають свої листи в нікуди. А вона з чотирнадцяти років жодного разу не помилилася; от і зараз лист потрапив саме туди, куди й належало — в місто Абервен на Тір Мінегані, у відьомський палац Тах Ерахойд. Її звіт отримали найстарші сестри, і одночасно цей самий текст з’явився в зошиті з хроніками роду О’Мейнір, що зберігався в особистому помешканні Шайни. Вона була така впевнена в своїх діях, що навіть не подумала підстрахуватися й зберегти про всяк випадок ориґінал надісланого листа.

Закінчивши зі справами, Шайна роздяглася, пройшла до мильні, швиденько наготувала собі ванну й наступні півгодини ніжилась у гарячій воді з духмяною мильною піною. А коли повернулася в кімнату, то побачила, що на одному з аркушів, які вона лишила на столі, наклавши на них плетиво чекання, з’явилась відповідь. Тільки три слова:

Цим найстарші сестри сповіщали, що ознайомилися з її звітом, і одночасно давали зрозуміти, що невдоволені результатом.

„Та ну їх у Тиндаяр!“ — подумала Шайна, розчісуючи перед люстерком висушене чарами волосся. Реакція найстарших була очікуваною і не викликала в неї ані крихти страху. Вона не почувалася винною перед ними, бо точнісінько виконала їхнє доручення — і це вже не її проблема, що Келлах аб Тирнан зробив інший вибір. Безперечно, правильний вибір. Ейрін заслуговувала стати відьмою вже хоча б тому, що вижила в дитинстві, зуміла, сама про те не підозрюючи, приборкати свою Іскру, втримати її від раннього пробудження. Як Шайні було відомо з історичних хронік, усі такі дівчата ставали дуже могутніми відьмами. А від того, що Ейрін надто сильно вболіватиме за своїх рідних і за свою країну, ніякої біди не станеться. Зрештою, Шайна й сама хотіла б любити своїх батьків, проте не могла. Вони викреслили старшу дочку зі свого життя, жодного разу не відвідали її на Тір Мінегані, дарма що впродовж останніх років це було дозволено. І своїм меншим дітям прищепили байдуже ставлення до неї…

Розчесавши волосся, Шайна вдягла нічну сорочку, лягла в ліжко і згасила світло. Попереду її чекав новий день, і він мав бути кращим за попередній. Їй більше не доведеться хитрувати, вдавати таємничість, ухилятися від прямих відповідей, а зустрічаючись поглядом з Ейрін, вона вже не почуватиме докорів сумління і зможе відкрито та чесно дивитися їй у вічі.

Із цією заспокійливою думкою Шайна швидко заснула.

Гілля чагарнику розсунулося, і звідти визирнула вкрита густою рудою щетиною ікласта кабаняча голова. Налиті кров’ю маленькі очі втупились у Бренана водночас люто й налякано, а в загрозливому рохканні виразно чулися панічні нотки. Бренанів кінь, прив’язаний до сусіднього дерева, збуджено форкнув і роздув ніздрі, але вже за мить, отримавши від свого молодого господаря порцію заспокійливих чарів, угамувався.

А Бренан із прикрістю зітхнув — це була не та здобич, на яку він розраховував. Проте не став одразу ж відпускати