Читати книгу - "Медлевінґери"

навіть коли б їй вилити на голову відро води. Йоганнес не знав, о котрій мати сьогодні повернулася з роботи, але зазвичай по суботах вона приходила додому не раніше п’ятої ранку. То й хотіла тепер, звісно, виспатись. Адже це вона могла собі дозволити лише двічі на тиждень: у суботу й неділю. Бо в будні їй треба було рано-вранці чимчикувати до школи, байдуже, до котрої довелося затриматися на роботі напередодні.

Йоганнес рішуче відкинув ковдру.

— Заходьте вже! — промимрив він.

— Ну, знаєш! — сказала Ліна, коли він прочинив вхідні двері. Крізь щілину, на яку дозволяв відкрити двері ланцюжок безпеки, Йоганнес роздивився позад Ліни Томаса, її батька, який тримав сірий ящик завбільшки з телевізор. — Ми вже думали, з вами щось скоїлось!

— Брітта ще спить, — пошепки пояснив Йоганнес, виймаючи ланцюжок із пазу. Й відступив на крок, пропускаючи Ліну з Томасом у коридорчик.

— Якби ж то!.. — протягла, позіхаючи, Брітта. Вона стояла, спираючись на одвірок, і пальцями правої ноги у вовняній шкарпетці чухала литку лівої. — Це ми з вами домовлялися про таку зустріч? Серед глупої ночі?

— Та вже дев’ята, Брітто! — повідомив Томас. — Я просто подумав: треба віднести тобі твою швацьку машинку. Бо не збираюся її присвоювати.

— А хай йому грець! — знову позіхнула Брітта. — Ну, то хоч поснідайте з нами. Томасе, зробиш нам чаю, гаразд?

— Даруй, — вибачливо мовив Томас. — Але перш ніж вийти…

— Авжеж-авжеж! — відмахнулася Брітта. — Скочиш, Ліно, по булочки? Мені дві з висівками.

— А мені з маком, — замовив Томас. — Теж дві. — І сягнув до кишені по гроші.

— Та ні, облиш! — замахала руками Брітта, показуючи на свою торбинку, що висіла на гачку поряд із одягом. — Пригощають господарі.

— І я піду! — зголосився Йоганнес. — Зачекай, Ліно!

І швидко метнувся до своєї кімнати, обачливо зачинивши за собою двері. Надягаючи светра, він раптом зрозумів, до чого йому наснився корабель.

Йоганнес і Ліна вихопилися нагору по східцях, через вузький пасаж, що сполучав їхню вулицю з площею перед собором Св. Міхаеля. Біля сувенірного кіоску уже стояли перші туристи, але на проспекті суботнього ранку транспорту ще майже не було.

— Боїшся? — запитав Йоганнес. — Чи радієш?

Ліна здвигнула плечима.

— Наші меблі й всякі такі манатки зберігаються у бабусі Ільзи в підвалі, — пояснила дівчинка. — І, звісно, татові друзі порозбирали дещо.

— То коли ви знайдете житло, швидко заберете всі ті речі назад, — сказав Йоганнес. Він не був певен, чи треба Ліну втішати.

Дівчина кивнула.

— Купатися ми ходимо до бабусі Ільзи, — сказала вона.

— Але ж ви не хочете переселитися туди назовсім? — запитав Йоганнес. — Чи бабуся вас не прийме?

Ліна сперлася ліктем на скляний прилавок, розглядаючи різні булочки й тістечка.

— Ні-і, — відказала дівчинка. — Але іноді я в неї ночую.

Йоганнес кивнув головою.

— Дві з маком, дві з висівками, дві французькі, — сказав він продавчині, яка приязно йому всміхнулася. — А ти, Ліно? Що ти хочеш?

— Французькі булочки закінчились, — повідомила продавчиня.

— Один круасан з нагоди вихідного, — сказала Ліна. — Ні, два круасани.

— Порахуйте все разом, — мовив Йоганнес.

Коли діти повернулися, Брітта вже прийняла душ і навіть висушила волосся феном. Тепер вона виглядала майже не заспаною.

У кухні було накрито стіл, на чотири персони, і Йоганнес задоволено гепнувся на стілець. Чудово, коли є справжній сніданок. Та ще й стільки гостей.

— То це сьогодні вселяються новенькі? — запитала Брітта, наливаючи собі чаю в чашку. — У вашу квартиру? А знаєте, це просто вихідні великих переселень! До нас теж учора в’їхав новенький — у квартиру Дреґерів.

Томас кивнув і змастив собі булочку двосантиметровим шаром «Нутелли».

— Класно було б, якби квартира нагорі дісталася вам! Правда, Ліно? — запитав Йоганнес.

— У нас нема грошей ні на цю, ні на будь-яку іншу квартиру, — відповів Томас. Було просто дивовижно, як швидко він уміє поглинати їжу!

— Еге ж, — кинула Брітта. — Але якщо вам там стане нестерпно, на вашому човні, то ти знаєш. Ясна річ, можете переселятися сюди. Ключа ви маєте. — Вона пильно подивилася на Томаса. —  Ти, дурню заплішений! — скрикнула вона. — Чого сьогодні вранці просто не відімкнув двері, замість того, щоби будити людей, які тяжко працюють? Чому не дав виспатися?

Томас зіщулився і розрізав другу булочку.

— Ну, ключ нам не для того даний! — вибачливо мовив чоловік. — Я ж не полізу до вас, мов який грабіжник, коли знаю, що ви вдома!

— Угу, — буркнула Брітта, обіймаючи обома долонями свою чашку, ніби намагаючись зігрітись. — Наче й твоя правда.

Ще коли Йоганнес і Ліна були