Читати книгу - "Медлевінґери"

— Одну мить! — вигукнув Ведур. — Потерпіть ще тільки одну мить! Щось, мабуть, не пустило сили струмів… на шляху з накопичувана…

Нісс відчував: тепер усі дивляться на Ведура зі співчуттям. Колись його так усі шанували! Він був хорошим учителем. Можливо, всі медлевінґери поприходили, сподіваючись: Ведур доведе їм, що таки не схибнувся. Та не вийшло… Так, вони сміялися разом із доглядачем доріг, але в глибині душі бажали, щоб урешті-решт Ведурові пощастило вдихнути життя у свої пристрої. І тепер, коли врешті-решт винахідник тільки й довів, що всі ті винаходи — примари його божевільних фантазій, їм було не до сміху. Кілька душ підвелися й пішли геть.

— Може, підвела скляна куля! — виправдовувався Ведур. — Почекайте ще хвилинку, мої любі друзі! Може, запрацює інший прилад…

Громада почала розходитися, і тут на землю покотився, аж заторохкотіло, самговір, який ще ні разу не запрацював. Тремтливими руками Ведур нетерпляче попорпався у купі своїх винаходів.

— Ось зорова скринька! — вигукнув винахідник. — Зачекайте-но, друзі, зачекайте! Зорова скринька — чи не найкращий з усіх винаходів, які тільки я для вас…

І сполучив із мотузком чорну скриньку.

Кілька глядачів затрималися, озирнулись — але за склом навіть не блимнуло світло.

— От паскудство! — пошепки вилаялася Моа. — А воно хоч іноді діє?

Нісс кивнув головою.

— Ага, це свідчить, що всьому виною — сила струмів! — закричав Ведур. — А не денносвіт сам собою! Бо й зорова скринька не вмикається… Зараз перевірю: може, ще цього вечора й виправлю ґандж!

Але юрба вже розійшлася. Пекар підійшов і поклав вимішувач тіста на купу іншого винахідницького причандалля.

— Дякую тобі, Ведуре! Хоча б за те, що потурбувався про мене, — сказав пекар. Ніссові ці слова були мов ножем у серце. Пекар розмовляв із Ніссовим батьком, наче з дитиною. — Коли б ця штука запрацювала, було би й справді чудово. Тож дякую тобі за добрі наміри!

Ведур не підвів на нього очей.

— Та дарма, — промимрив лишень.

«А тепер я мушу підійти й допомогти йому! — подумав Нісс. — Але це просто нестерпно…»

Йоганнеса розбудило якесь дзеленчання.

«Я ще сплю, — подумав хлопчик і натягнув на голову ковдру. — Я нічого не чую!»

Невідомий гість, певно, здогадався, що чемність не приведе його до жаданої мети. Просте дзеленчання переросло в цілу лавину звуків.

Хтось, певне, натиснув пальцем на дзвінкову кнопку й дзвонив, не відпускаючи.

«А крім того, в нас Брітта за старшу!» — подумав Йоганнес і заткнув вуха пальцями. Нехай вона піде й відчинить двері!

Може, непроханий гість утратив надію додзвонитися? На якусь мить стало так тихо, що, здавалося, ту тишу можна торкнути рукою. Хлопчик вийняв пальці з вух і спробував знову зануритися в перерваний сон. Там йому щось верзлося про корабель, котрий причалив на їхній вулиці, якраз за Бріттиним автомобілем. Ось вода сягає Йоганнесові по кісточки, а Брітта перехилилася через поручні і щось показує на миґах.

— Поквапся! — гаркнула мати. — Бо я спізнюся на роботу!

І тисне, тисне на корабельний гудок, який не гуде, а просто верещить, та так пронизливо!

Йоганнес зітхнув. Навіть уві сні йому стало зрозуміло: немає сенсу вдавати, ніби він не чує дзвінка. Ні, цього ранкового гостя ніяк не позбутися, а Брітта не прокинеться,