Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

Цзя Юйцунь прочитав і подумав: «Які прості слова, а мають глибокий зміст! Ніде не зустрічав я такого вислову, ні на знаменитих горах, ні в монастирях, які обійшов. Видно, тут живе людина, що осягла істину. Зайти, чи що?»

У храмі Цзя Юйцунь побачив ченця, той варив рис. Не помітивши, що чернець зовсім старезний, Цзя Юйцунь почав задавати йому запитання одне за одним, але чернець виявився глухим, беззубим, та до того ж і неосвіченим і у відповідь бурмотів щось незрозуміле.

Цзя Юйцунь утратив терпіння, покинув храм і зайшов до сільського трактиру, щоб підбадьорити себе чарчиною вина, а потім помилуватися тутешнім мальовничим пейзажем.

Заледве Цзя Юйцунь переступив поріг трактиру, як із-за столика підвівся один з відвідувачів і з розкритими обіймами, голосно сміючись, кинувся до нього:

— От так зустріч! Очам своїм не вірю!

Цзя Юйцунь придивився й упізнав Лен Цзисіна, господаря антикварної крамниці, з яким знався колись у столиці.

Цзя Юйцунь захоплювався енергією та здатностями Лен Цзисіна, а той часто вдавався до послуг Цзя Юйцуня, так вони і здружилися.

— Чи давно прибули сюди, шановний брате? — заусміхавшись, запитав Цзя Юйцунь. — Така приємна несподіванка! Сама доля нас звела!

— Наприкінці минулого року я їздив додому, — відповів Лен Цзисін, — а зараз, повертаючись до столиці, вирішив провідати мимохідь давнього друга, і він залишив мене погостювати на два дні. До речі, у мене немає невідкладних справ, і я міг би тут затриматися до середини місяця. А сюди я заблукав зовсім випадково, знічев’я, мій друг чимось зайнятий сьогодні. І от зустрів вас!

Він запросив Цзя Юйцуня сісти поруч, замовив вина й закусок, і вони заходилися розповідати один одному про те, що довелося пережити за час розлуки.

— Чи немає у вас яких-небудь новин зі столиці? — запитав Цзя Юйцунь.

— Мабуть, ні, — відповів Лен Цзисін, — якщо не брати до уваги досить дивного випадку, що стався в сім’ї вашого шановного родича.

— Мого родича? — всміхнувся Цзя Юйцунь. — Але в мене в столиці немає родичів.

— Зате є однофамільці. А однофамільці всі належать до одного роду! Хіба не так?

— Який же рід ви маєте на увазі?

— Рід Цзя з палацу Жунго, — відповів Лен Цзисін. — Чи не вважаєте ви для себе непристойним мати таку рідню?

— Ах, он ви про кого! — вигукнув Цзя Юйцунь. — У такому разі рід наш доволі численний. Нащадки роду Цзя з’явилися ще за Цзя Фу, в часи Східної Хань[27], і розселилися по всіх провінціях. Як же тепер установити, хто кому і яким родичем доводиться? Адже рід Жунго й справді належить до тієї ж гілки, що й наш. Але він так піднявся, що нам навіть незручно нагадувати про це споріднення. Ми постійно почуваємо відчуження.

— Даремно ви так говорите, шановний учителю! — зітхнув Лен Цзисін. — Рід Жунго, які рід Нінго, поступово убожіє.

— Чому ж убожіють? — зачудувався Цзя Юйцунь. — Адже ще недавно вони були численні й сильні!

— Історія ця, далебі, довга, — відповів Лен Цзисін.

— Торік, — продовжував Цзя Юйцунь, — по шляху до історичних пам’яток Шести династій, де вони займають заледве не вулицю: палац Нінго — східну сторону, палац Жунго — західну.

Біля головної брами дійсно було безлюдно. Але за кам’яною огорожею, як і колись, височіли парадні зали, розкішні вітальні, палати й вежі, а в саду пишно зеленіли дерева, громадилися штучні гіреї. Ніщо не нагадувало про руйнацію та занепад.

— Дивуюся, як це ви, досвідчений чиновник, нічого не помітили! — вигукнув з усмішкою Лен Цзисін. — Ще стародавні люди говорили: «Стонога й мертва стоїть на ногах». Колишньої розкоші в цих палацах уже немає, але мешканці їх живуть не так, як прості чиновники. Людей у них додається, справ сила-силенна, господарі та служники, як і колись, у пошані, а господарство в запустінні, марнотратство досягло межі, заощаджувати ніхто не бажає. Слава поки не померкла, але в кишені давно вже порожньо. Але й це б іще нічого! Набагато страшніше, що нащадки в цій родині від покоління до покоління стають усе гірші й гірші — вироджуються!

— Невже в цих високопоставлених родинах занедбали виховання дітей? — засумнівався Цзя Юйцунь. — Не знаю, як інші гілки роду Цзя, але родини Нінго й Жунго, здавалося мені, у цьому сенсі завжди були прикладом. Як же могло таке статись?

— Але саме про ці дві родини і йдеться, — зітхнув Лен Цзисін. — Зараз я вам усе розповім. Нінго-гун[28] і Ганго-гун — єдиноутробні брати. Нінго-гун, старший, мав двох синів. Після його смерті посада перейшла в спадщину до старшого — Цзя Дайхуа, а в того теж було двоє синів. Старший, Цзя Фу,