Читати книгу - "Довге темне передвечір'я душі"

Він згадав про те інтерв'ю ще дещо: Пейн (лідера «Кулачного бою і третьої акустичної зозулі» звали Пейн[2]) стверджував, що слова цієї пісні були майже дослівним записом розмови, яку він або хтось інший почув чи то в кав'ярні, чи то в лазні, чи то в літаку, чи то деінде. Дірку стало цікаво, що б відчули ті люди, чия це була розмова, якби почули, як їхні слова повторюються за тих обставин, за яких їх щойно почув він.

Він подивився уважніше на наклейку в центрі золотої платівки. Зверху було написано просто «ARRGH!», а під назвою пісні були вказані імена авторів: «Пейнтон, Малвіл, Енсті».

Малвіл, напевно, був тим членом «Кулачного бою і третьої акустичної зозулі», який не був лідером. А присутність у цьому списку Джефа Енсті, напевно, була причиною того, що він зміг придбати цей будинок. Коли Енсті говорив про контракт, що був якось пов'язаний із «Картоплиною», він думав, що Діркові зрозуміло, що він має на увазі. А Дірк просто припустив, що Енсті верз дурниці. Про того, хто розповідає про зеленооких чудовиськ із косами, було дуже легко припустити, що той також верзе дурниці і про картоплю.

З глибоким неспокоєм Дірк зітхнув. Йому не подобалося, що трофей висів на стіні так акуратно, тож він трохи посунув його, щоб той висів по-людські, з недбалим нахилом. Коли він це робив, з-за рами випав і пурхнув до підлоги конверт. Дірк спробував його спіймати, але невдало. Важко крекнувши, він нагнувся й підняв його.

Це був великий, кремового кольору конверт з дорогого цупкого паперу, грубо розрізаний з одного боку та знову заклеєний скотчем. Взагалі-то, було таке враження, що його відкривали й заклеювали багато разів, і це припущення підтверджували кілька імен, яким цей конверт було адресовано — кожне з них було закреслене й замінене новим.

Останнім ім'ям на ньому було «Джеф Енсті». Принаймні, Дірк припустив, що воно останнє, бо це було єдине ім'я, яке не було старанно закресленим. Дірк подивився на інші імена, намагаючись прочитати їх. Декілька з них, які він ледве міг розгледіти, начебто зворушили в його пам'яті якісь спогади, але йому було потрібно оглянути цей конверт значно детальніше. Відтоді, як він став детективом, він завжди хотів купити собі збільшувальне скло, але так і не купив. А ще в нього не було складного ножа, тому він неохоче вирішив, що буде краще тимчасово заховати цей конверт у глибоких кишенях плаща й дослідити його згодом, на самоті.

Він швидко зазирнув за рамку золотого диска, щоб перевірити, чи немає там ще якого-небудь скарбу, але розчарувався й тому пішов з ванної кімнати продовжувати огляд решти будинку.

Інша спальня була акуратна й позбавлена душі. Невикористана. Її головними рисами були дерев'яне ліжко, стьобана ковдра та старий пошарпаний комод, який відновили методом занурення в бак із кислотою. Дірк зачинив двері цієї кімнати й почав здійматися маленькими хиткими білими сходами, що вели на горище, з якого чулися звуки мультфільму про Баґза Банні.

На вершечку сходів був малесенький майданчик, з якого в один бік можна було потрапити до ванної кімнати, настільки крихітної, що найзручніше нею було користатися не заходячи, а лише устромляючи в неї ту кінцівку, яку треба помити. Двері до неї не були закриті, бо заважав зелений шланг, що тягнувся від крана холодної води над рукомийником через сходовий майданчик до єдиного іншого приміщення на цьому найвищому поверсі.

Це було мансардне приміщення з сильно похиленим дахом, в якому було лише кілька місць, де людина середнього зросту могла випростатися.

Дірк стояв зігнувшись у дверях і зазирав усередину, боячись того, що він може там знайти. Цій кімнаті була властива загальна брудність. Штори були засунуті, світло між ними в кімнату майже не заходило, тож видно було здебільшого завдяки мерехтливому сяйву мультиплікаційного кролика. Незастелене ліжко з сирими зім'ятими простирадлами було заштовхане під дуже низьку частину стелі. На стінах та на деяких майже вертикальних частинах даху висіли грубо вирізані журнальні ілюстрації. Жодної загальної теми чи призначення цих зображень побачити не вдавалось. Поруч із двома фото яскравих німецьких автомобілів і рекламою ліфчика були також грубо вирване зображення фруктового пирога, частина реклами страхування життя та інші несхожі фрагменти, з яких витікала думка, що їх було дібрано та розташовано з тупою тваринною байдужістю до будь-якого сенсу, який вони мали.

Звиваючись по підлозі, шланг уходив за старе крісло, що стояло перед телевізором.

Кролик біснувався. Сяйво його біснування грало на потертих підлокітниках крісла. Баґз боровся з органами управління літака, який стрімко нісся до землі. Раптом він побачив кнопку з написом «автопілот» і натиснув її. Відкрилася стінна шафа, звідти виліз робот-пілот, який оцінив ситуацію і вистрибнув з літака. Літак мчав до землі, але на щастя перед самісіньким зіткненням пальне в нього скінчилося, тож кролик врятувався.

А ще Дірк бачив над спинкою крісла верхівку чиєїсь голови.

Волосся на ній було темне, сплутане й масне. Дірк довго занепокоєно дивився на голову, а потім повільно рушив усередину, щоб подивитися, чи приєднана вона до чогось. Полегшення, яке він відчув обійшовши крісло й побачивши, що голова приєднана до живого тіла, було дещо затьмарено зовнішнім виглядом тіла, до якого вона була приєднана.

У кріслі напівлежав хлопчик.

Йому було, напевно, тринадцять або чотирнадцять років і хоча він не справляв враження хворого в фізичному сенсі, здоровим він, безумовно, не був. Його волосся звисало з голови, голова занурилася поміж плечима, а на кріслі він лежав такий незграбний, наче зім'ятий, ніби його скинули туди з поїзда. З одягу на ньому були дешева шкіряна куртка та спальний мішок.

Дірк дивився на нього.