Читати книгу - "Великий вибух популізму. Як економічна криза змінила світову політику"

виступ на дебатах (під час виступу 15 жовтня Перо озвучив незабутнє попередження, що NAFTA «оглушливо прицмокуватиме» над американськими робочими місцями) дав йому змогу втриматися в перегонах до кінця. Він здобув 19 % голосів загалом і понад 25 % — у дев’яти штатах. За результатами екзит-полу, 40 % виборців сказали, що голосували б за нього, якби вважали, що він має шанс перемогти[114].

Перо забрав майже однакову кількість виборців і в демократів, і в республіканців. Френк Лунц, проводячи фокус-групи для Перо, виявив, що «прихильники Перо жодного разу не ідентифікували ні Перо, ні самих себе як лібералів чи консерваторів»[115]. У листопадовому екзит-полі Перо здобув найбільшу підтримку тих виборців, які визначали себе як «поміркованих» чи «незалежних». Стенлі Ґрінберг, спеціаліст із проведення опитувань громадської думки, охарактеризував його виборців як представників «радикальної середини[116] — розподілених порівну між консерваторами та лібералами/поміркованими». Найбільше голосів він отримував серед виборців, які вважали, що їхня фінансова ситуація «зараз гірша, ніж у 1988 році»[117]. Перо радше дотримувався традиції перших популістів і Лонга, але його виборці певною мірою демонстрували погляди, подібні до правого популізму Воллеса. Провівши післявиборче опитування, Ґрінберг виявив таке: більшість виборців Перо вважає, що «бізнес-корпорації» не «борються за справедливу рівновагу між отриманням прибутку та служінням громаді», однак вони також сильно підтримують ідею, що «саме середній клас, а не бідні, сьогодні потерпає від несправедливого ставлення»[118]. (Не дивно, що згодом дві третини виборців Перо підтримали Республіканську партію на виборах до Конгресу 1994 року, де ця партія здобула цілковиту перемогу).

У своїх перших промовах у межах виборчої кампанії Перо починав із нападів на дефіцит, однак на пізніших етапах він заходився критикувати торгові угоди, перенесення виробництва за кордон та лобістів із Кей-стрит[119]. Це знайшло відгук серед виборців. Згідно із листопадовими екзит-полами, на питання «Як, на вашу думку, загалом торгівля США з іншими країнами впливає на робочі місця в США: створює більшу кількість, знищує чи ніяк не впливає?» 49 % проти 35 % виборців Перо відповіли, що США втрачає робочі місця[120]. Як зазначили Руї Тейшейра та Гай Моліно у своєму дослідженні виборів, опублікованому 1993 року, «під час теледебатів найбільше схвалення (і серед глядачів у студії, і серед тих, хто дивився дебати вдома) викликали ті пасажі Перо, у яких він різко заявляв про потребу обмежити вплив іноземних лобістів і зайняти жорсткішу позицію щодо торгівлі США»[121]. Він і віддані йому голоси стали першим чітким запереченням неоліберальної програми.

Пет Б’юкенен

Того самого року, коли Перо взяв участь у президентських перегонах, колишній спічрайтер Ніксона та Рейгана Пет Б’юкенен кинув виклик Джорджеві Бушу-старшому під час висунення кандидата в президенти від Республіканської партії. Він виступав проти Буша перш за все з правих позицій, критикуючи президента за зраду урочистої обіцянки не підвищувати податки. Але Б’юкенен також розпікав Буша за надмірне розширення зобов’язань США за кордоном і нехтування проблемою, що її становлять для американської економіки Японія та Західна Європа. «Ми не можемо просто дозволити, щоб сюди прибував іноземний імпорт і позбавляв нас американських робочих місць», — заявив Б’юкенен у передвиборчій промові[122]. Він несподівано набрав 38 % у Нью-Гемпширі. Це був чіткий знак, що республіканці незадоволені Бушем. Однак у жодних наступних праймериз Б’юкенен не зміг перевершити цей показник, оскільки його сприймали як протестного кандидата.

1996 року Б’юкенен знову вирішив балотуватися. Цього разу він більш очевидно націлився на неоліберальний порядок денний, який поділяли і республіканці, і демократи. Напередодні кампанії Б’юкенен писав: «Поки транснаціональні корпорації дедалі жорстокіше конкурують між собою, працівники першого світу втрачають цінність... Що зробила глобальна конкуренція для якості життя Середньої Америки[123]? Для чого, зрештою, існує економіка, якщо не для цих людей?»[124]. В іншій колонці він застерігав: «Битва за майбутнє буде як баталією всередині партій, так і боєм між партіями та герцем між найманими працівниками „грошових мішків“, які давно відкинули вигадливі, але нежиттєздатні старі ідеї національності, — і популістами, патріотами та націоналістами, які не хочуть світу Роберта Рубіна[125] [міністра фінансів при Біллі Клінтоні]»[126]. Під час кампанії він атакував корпоративну Америку та Уолл-стрит. «Більше не буде ніяких Генеральних угод із тарифів та торгівлі (General Agreement on Tariffs and Trade, GATT), ухвалених на користь банкірів з Уолл-стрит», — пообіцяв Б’юкенен під час зустрічей у межах кампанії в Янгстауні. Висловився і щодо NAFTA: «Ви не змусите американців, які отримують десять доларів за годину, конкурувати з мексиканськими працівниками, які мусять працювати за долар за годину». Водночас на тлі перетворення імміграції на велику проблему в Європі Б’юкенен був також першим основним кандидатом у президенти, який виокремив питання нелегальної імміграції. Фактично