Читати книгу - "Великий вибух популізму. Як економічна криза змінила світову політику"

Свою кар’єру Перо почав із продажу та обслуговування універсальних електронних обчислювальних машин в IBM, а 1962 року створив власну компанію з опрацювання даних «Electronic Data Systems», яку перетворив на підприємство вартістю в мільярди доларів. 1985 року він продав його «General Motors» з ідеєю, що EDS відіграватиме провідну роль у цій слабкій на той час компанії. Коли керівництво «General Motors» залишило його слова поза увагою[107], він пішов собі геть і започаткував компанію «Perot Systems». Завдяки такому досвідові Перо перетворився на відвертого критика корпоративної Америки та республіканців і демократів, що їй потурали.

Перо був активним республіканцем. 1968 року члени EDS працювали в кампанії Ніксона. Однак він займав помірковану позицію. У Техасі він самовіддано намагався покращити шкільну систему штату, особливо тих шкіл, що від початку опікувалися навчанням меншин. Перо виступав проти заборони абортів та на підтримку прав геїв і контролю за зброєю. На відміну від деяких непоступливих консерваторів, інтуїтивно він не був проти державного втручання в економіку. А після досвіду з «General Motors» Перо переконався, що уряд має жорсткіше й ефективніше втручатися в управління економікою. Через це він вступив у прямий конфлікт із адміністрацією Буша, яка засуджувала «промислову політику». Навесні 1992 року Перо дав згоду своїм прибічникам вписати його в бюлетень як незалежного кандидата в президенти.

Перо називав себе безплатним слугою народу, що виступає проти корумпованого уряду та некомпетентної корпоративної ієрархії. Він стверджував, що очільники американських корпорацій, такі як Роджер Сміт із «General Motors», занадто переймаються квартальними звітами, а політичні лідери — результатами опитувань. Перо звинувачував Білий дім і Конгрес у тому, що вони опинилися в лещатах армії лобістів, включно з лобістами іноземних компаній і урядів, які заполонили Вашингтон протягом попередніх двадцяти років. Він обіцяв докорінно змінити відносини між народом та владою. «Ця країна належить нам», — заявив Перо в березні 1992 року в Національному прес-клубі США.

Уряд має іти разом із нами. А зараз він іде проти нас, використовуючи пропагандистську машину Вашингтона, якій позаздрив би керівник гітлерівської пропаганди Геббельс. Ми маємо повернути контроль над країною її власникам. Як прямо кажуть у Техасі, час винести сміття й вичистити стайні — або буде надто пізно[108].

Як традиційний республіканець дорейганівської доби, Перо хотів збалансувати бюджет. Однак він також хотів перешкодити корпораціям переносити робочі місця за кордон і виступав проти NAFTA. «Білий дім у повному захваті від нової торгової угоди з Мексикою. Ця угода перенесе найбільш високооплачувані робочі місця для „синіх комірців“ із США до Мексики. У цей критично важливий період це завдасть значної шкоди нашій податковій базі. Щоб зберегти нашу базу оподаткування неушкодженою, ми маємо виробляти тут, а не там», — сказав Перо на засіданні прес-клубу. Він пообіцяв, що відновить робочі місця в американській промисловості, і споживачі знову побачать у магазинах американські товари. «Якщо ми хочемо залишатися наддержавою, то нам потрібні робочі місця тут, ми маємо виробляти товари тут. Ми мусимо зупинити перенесення промислових робочих місць за кордон і знову зробити слова „Вироблено в США“ стандартом досконалості», — заявив він.

Перо скептично поставився до рішення адміністрації Буша вдатися до військової інтервенції, щоб змусити Ірак покинути Кувейт. Він уважав, що США мали наполягати на розділенні цього тягаря із союзниками в Європі та Азії й зосередитися на відбудові своєї економіки. «Наш найвищий пріоритету зовнішній політиці — тримати свій дім у порядку й домогтися, щоб Америка знову запрацювала», — проголошував він[109]. З цією метою Перо виступав на підтримку державних інвестицій, що мали скеровуватися в «галузі майбутнього»[110] — за прикладом японського міністерства міжнародної торгівлі та промисловості. Він відкидав заперечення захисників вільного ринку. «Хіба вони не розуміють, що галузь біогенетики[111] є результатом роботи наших дослідницьких університетів і Національного інституту охорони здоров’я, що фінансуються федеральними коштами?» — запитував він.

Щоб повернути Вашингтон народу, Перо висловлювався за посилення обмежень для колишніх чиновників працювати лобістами, реформування витрат на кампанії з метою обмеження внесків, скорочення періоду кампаній, забезпечення більшої доступності голосування («Чому в нас вибори по вівторках? Люди, які працюють, на них не ходять») та використання комп’ютерів для створення «електронних залів засідань», де народ може навчатися та дискутувати з приводу різних питань. Перо обіцяв вийти з «глухого кута» (gridlock, термін, який саме він популяризував), у який зайшли республіканці та демократи. Він обіцяв, що буде «слугою», а народ буде «босом». Однак, виявляючи зневагу до Конгресу та політичних партій і пропонуючи електронні плебісцити, Перо, зрештою, опинився в позиції суперпрезидента, який матиме безпосередні відносини з американським народом. Як і Лонга, його вважали «диктатором»[112] навіть власні виборці.

Перо швидко піднявся на найвищі щаблі рейтингів. У травні в опитуванні CNN/Time він отримав 33 % проти 28 % Буша та 24 % Клінтона. Проте Перо не був готовий до інтенсивних розпитувань із боку преси. Його занапастила власна змовницька жилка. Він не зміг підтвердити заяву, що одного разу до його будинку намагалися вдертися «Чорні пантери»[113] за домовленістю з В’єтконгом. У липні його позиції в опитуваннях похитнулися, керівник його кампанії звільнився, і після цього Перо раптом відмовився від перегонів. Однак 1 жовтня він повернувся. Така ексцентричність уже зводила нанівець його шанси на перемогу, але винятковий