Читати книгу - "Щоденник Фокса Міккі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Дійшло до того, що у п’ятнадцятирічному віці він утік із дому та вирушив до Петербурга шукати кращої долі. Там добряче набідувався та став писати батькам листи з проханням допомогти. Відповіді, однак, не отримав. Якби не доброта сторонньої людини, не знати, чи взагалі би не загинув. Щасливий випадок допоміг Олександру Глікбергу: один журналіст написав про покинутого напризволяще хлопчика статтю, що вийшла друком у популярній петербурзькій газеті «Син Вітчизни». Її прочитав житомирський чиновник Костянтин Костянтинович Роше, який незадовго до того втратив сина. Цей милосердний чоловік забрав Сашу до себе. Так хлопець наприкінці 1898 року опинився в Житомирі, що став для нього рідним домом. З того моменту життя Саші змінилося на краще. Його названий батько пристрасно захоплювався поезією, що передалось і сину-приймакові.
У 1900 році Олександра забрали до війська, і прослужив він два роки в тому ж Житомирі, у 18-му Вологодському полку. Потім звільнився в запас і працював на митниці в містечку Новоселиці, на кордоні з Австро-Угорською імперією. Далі знову повернуся до Житомира, де дописував до газети «Волинський вісник».
Але простору провінційного міста Сашкові вже не вистачало, він хотів серйозно займатися літературою і 1905 року знову переїхав до Петербурга. Тут він почав співпрацювати з сатиричними журналами «Зритель», «Альманах», «Маски», «Леший». Його псевдо — Саша Чорний — вперше з’явилося в журналі «Зритель» (№23 від 27 листопада 1905 року) під віршованою політичною сатирою «Нісенітниця». Сатира була такою гострою, що журнал закрили, а його поетична збірка «Різні мотиви» була заборонена цензурою.
З 1908 року Саша Чорний співпрацює з журналом «Сатирикон» і стає провідним автором видання. До нього приходить слава: гострі, влучні, часом дошкульні, неймовірно дотепні вірші отримали справжнє визнання читача. У світ виходять книги віршів «Усім ницим духом», «Мимовільна подать», «Сатири». Щоправда, після виходу у світ книжок «Сатири» та «Сатири і лірики», у 1911 році, Саша Чорний зникає з літературного горизонту, йде з журналу «Сатирикон». Зате того ж року дебютує як дитячий письменник. 1912 року виходить його перше оповідання для дітей — «Червоний камінець», 1915 — книга віршів для дітей «Тук-тук», 1914 — «Жива азбука» у віршах. Поступово творчість для дітей стає його головним заняттям.
Коли 1914 року була оголошена Перша світова війна, Сашу Чорного забрали в армію, де він служив рядовим при польових госпіталях. Тут він також не припиняв писати.
Жовтневу революцію Саша Чорний не прийняв. У 1918-1919 жив на хуторі під Двінськом та у Вільні, де написав багато віршів. У березні 1920 року вирішив емігрувати. Жив у Берліні (1920-1925), Римі (травень 1923-1924), Парижі (березень 1924-1929).
Видав збірник прози «Несерйозні оповідання» (1928), повість «Чудесне літо» (1929), дитячі книги «Сон професора Патрашкіна» (1924), «Щоденник фокса Міккі» (1927), «Кошача санаторія» (1928), «Рум’яна книжка» (1928).
1929 року Саша Чорний купив земельну ділянку в містечку Ла-Фав’єр, на Лазуровому узбережжі Середземного моря, збудував будинок, в якому часто гостювали російські письменники, художники, музиканти. Та недовго він насолоджувався життям у райському закутку Середземномор’я.
Помер Саша Чорний 5 серпня 1932 року. Він допомагав сусідові гасити пожежу на фермі, після чого в нього стався серцевий напад. Його улюбленець — фокстер’єр Міккі — з туги помер на грудях свого господаря.
Словничок Фокса МіккіБарка — рибальський човен.
Бонна — іноземка-вихователька маленьких дітей.
Затягуватися — процес затягування шнурівок на жіночому одязі з метою потоншення талії.
Контужений — той, хто отримав травму організму без видимих пошкоджень тіла (часто в результаті вибуху).
Мелодекламація — поєднання художнього читання з музичним супроводом без дотримання музичної інтонації.
Мотоциклет — застаріла назва мотоцикла.
Мурин — чорношкіра людина.
Муфта — предмет жіночого одягу для зігрівання рук.
Оглашенний — людина, яка поводить себе беззмістовно, шумно.
Палісадничок — дерев’яна загорожа.
Подагричний — походить від слова подагра — хвороба суглобів.
Реверанс — жіночий жест вітання у півприсяді.
Сабо — взуття на дерев’яній підошві або видовбане з дерева.
Сен-Клу — місто у Франції.
Сінема — запозичене з англійської мови, відповідник слова кіно.
Су — дрібна монета у Франції.
Сухоти — інша назва туберкульозу.
Фокс, фокстер’єр — порода мисливських собак.
Франк — грошова одиниця у Франції.
Шарабанчик — однокінний двоколісний екіпаж.
Шифоньєрка — шафка для одягу.
Оглавление Розділ 1. Про Зіну, їжу, корову і т.п. Розділ 2. Вірші, кошенята і блохи Розділ 3. Різні запитання. Мій сон і мої собачі думки Розділ 4. Осінній гармидер Розділ 5. Я сам Розділ 6. Переїзд у Париж Розділ 7. На пляжі Розділ 8. В Зоологічному саду Розділ 9. Як я заблукав
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоденник Фокса Міккі», після закриття браузера.