Читати книгу - "Щоденник Фокса Міккі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Зовсім відзвичаївся від меблів. Тут буфет, там півбуфет, ліжка — ширші за пароплав, хоч би драбинки до них приставили… Яке паскудство! А вони ще хочуть внизу у мебляра стару шифоньєрку* купити. З червоного дерева. Та хоч бузкового — гріш їй ціна.
Ах, як тісно в помешканні! Горизонт перед носом, ліс у трьох вазонах, перестрибнути можна. Кухарка сердита і все губи мазюкає. От візьму і з’їм твою помаду, будеш з білими губами ходити!
На балконі коричневі листочки корчаться і шарудять. Горобець один до нас унадився прилітати. Я йому булочку накришив, а він довкола мого носа стрибає і клює. Вчора з нудьги ми з ним побалакали.
— Ти де живеш, пташко?
— А повсюди.
— Ну, як повсюди?.. Мама і тато в тебе є?
— Мама в іншому районі, а тато в Сен-Клу* полетів…
— Що ж ти сама робиш?
— Стрибаю. Над сквериком політаю, на гілочці посиджу. Ось ти у мене завівся, крихтами годуєш. Гарно!
— Не холодно тобі? Бо ж осінь…
— Дивак, та я ж уся на пуху. Чи-чирк! Горобці на розі чубляться… Еге-гей, стривайте! Я також почубитися хочу…
Фурх — і полетів. Боже мій, Боже мій, чому в мене немає крил?
* * *
Тремчу, тремчу, а користі мало. Центральне опалення вчора зашипіло, я тільки спинку погрів, а воно зупинилося. Проба була. Через два тижні його заведуть на всю зиму. А я що ж, два тижні маю дрижаки ловити?
Спати хочеться страшенно. Вдень сплю, увечері сплю, вночі… також сплю.
Зіна каже, що в мене сонна хвороба.
Мама каже, що в мене собача старість. Музична вчителька каже, що в мене чума… Гав! На одного собаку стільки болячок?!
А в мене просто туга.
Дуже мені потрібна ваша осінь і зима в помешканні з шифоньєрками!
І зошит мій закінчується. І писати нема про що…
У-у! Був би я ведмедем, пішов би до лісу, ліг у барліг, вимазав лапу медом і смоктав би її до самої весни…
Сьогодні на балкон потрапив шматочок сонця: я на нього влігся, а воно з-під мене втекло. Ох, Боже ти мій!
Поки не забув, треба записати вчорашній сон: наче всі ми, я і решта сімейства, їдемо на південь, в Канн. Бог із ним, із зимовим Парижем! І наче Зіна з мамою пішли в закусочний вагон снідати… Тато заснув (він завжди в потязі спить), і так гірко мені стало!.. Чому мене не взяли зі собою? А із саквояжа начебто хтось огидним котячим голосом нявкнув: «Тому що собак у вагон-ресторан не пускають. Котів усюди пускають, а собак, ох, облиште!»
І я розлютився, саквояж зубами схопив і… прокинувся.
* * *
Гортав свої сторіночки. А раптом би їх хтось надрукував?! З моїм портретом і ав-то-гра-фом?!
Потрапила би моя книжка до лапок якоїсь дівчинки в зеленій суконочці… Сіла би вона біля каміна з моєю книгою, читала би, гортала і посміхалася. І в кожному домі, де лишень є маленькі ніжки з бантиками і без бантиків, знали би моє ім’я: Міккі!
Зіна спить, годинник цокає. Консьєржка хропе — о! — я і через підлогу чую…
До побачення, зошите, до побачення, літо, до побачення, діти — хлопчики і дівчатка, тати і мами, дідусі і бабусі…
Хотів заплакати, а замість того чхнув.
Ставлю велику, велику крапку. Гав! Знову мене блоха вкусила!.. Такої зворушливої миті…
Кровопивця собача!
Друг усіх дітей,
скромний і сонний фокс Міккі
1924-1927
Про автораСаша Чорний — це насправді псевдонім Олександра Михайловича Глікберга, російського поета, прозаїка, перекладача, що народився в єврейській родині міста Одеса 1 жовтня 1880 року. Його змалечку називали Сашою Чорним, адже одного з його рідних братів також звали Олександром. Отож хлопців розрізняли за кольором волосся: один Сашко був брюнетом, інший — блондином.
Раннє дитинство він провів у містечку Біла Церква. Сім’я була багатодітною, дітьми ніхто не опікувався: ні батько, котрий був провізором, тобто займався аптечною справою і дуже рідко бував удома, ні мати, котра мала неврівноважений істеричний характер. Отож Сашко почувався покинутим, вчився абияк і його не раз відраховували зі школи за
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоденник Фокса Міккі», після закриття браузера.
