Читати книгу - "Танці утрьох"

— Безсумнівно, — авторитетно заявила Силіна.

— А Рубіна йому, як ви гадаєте, була вірна?

— А от щодо Марини, не знаю. Вона жінка дивна, усе тільки про роботу й думала. Робота для неї була важливіша за чоловіка. Та й вік. Хоча хто їх знає, цих багатих? Але особисто я жодного разу ні з ким її не бачила.

— А чи не примітили ви, Маріє Іванівно, — Кононов перейшов до списку офіційних запитань, — останнім часом чого-небудь дивного в їхніх стосунках — може приходив хто-небудь підозрілий?

Силіна задумалася. Кононов розумів її стан. Ясна річ, нічого такого вона не зауважила, але намагалася згадати що-небудь таке, що могло б підтвердити її спостережливість і «знання життя».

— Хіба те, що дівуля на каблучищах як у воду канула. Принаймні, раніше я її ледь не щодня бачила. У неї, по-моєму, навіть ключі від їхньої квартири були, а в останні два тижні ніби крізь землю провалилася. Може, виїхала? До того ж, раніше у них ледве не щотижня були гості. До під’їзду через іномарки не доберешся. Музика до першої години ночі грала. Я думала, що і на травневі свята вони влаштують дебош. Але ж ні! Не було ніяких гостей.

«Що ж, — подумав Кононов, — у відсутності спостережливості їй не дорікнеш».

— А чи добре ви пам’ятаєте вчорашній день?

— Аякже, — Силіна одразу зметикувала, куди хилить Кононов.

— Ви були вдома з дванадцятої до першої?

— Ні, але вже о пів на третю я прийшла.

— Що робив ваш чоловік у цей час?

Силіна насторожилася.

— Працював. Як завжди о цій порі.

— Де? — поцікавився Кононов, намагаючись поводитись якомога невимушеніше, щоб не викликати зайвої підозри.

— Удома, він збирає телефони з автоматичним визначником номера на замовлення для фірми, що ними торгує, — затарахкотіла Силіна. — Якщо хочете, можете оглянути його кімнату.

— З цікавістю, — Кононов встав і попрямував туди, куди вказувала господиня.

Невелика кімната правила за майстерню. На столах, укритих ворсистою тканиною, ніби на вітрині, лежали радіодеталі, плати, мікросхеми і паяльники.

— А хто ще був удома? — запитав Кононов.

— Моя дочка. Ви, здається, з нею вже говорили…

— Знаєте… Ці телефони напрочуд розумні, — Силіна взяла на себе роль гіда і пояснювала призначення апаратів. — Вони можуть самі визначати, з якого номера вам дзвонять, можуть, як будильник, щогодини дзеленчати, вигравати різні мелодії. Але найголовніше — завдяки їм я вже не скандалю з працівниками АТС: вони перестали надсилати нам квитанції за розмови, яких не було після того, як Дмитро підключив апарат, що веде облік кількості і тривалості розмов.

— А чи можу я глянути на ваш лічильник дзвінків?

— Звичайно, якщо вам цікаво…

Кононов у супроводі господарки повернувся в кімнату, де відбувалося чаювання. Він подумки дорікнув собі за неспостережливість — минулого разу він лише побіжно оглянув телефон, а даремно.

Чудо техніки, що виконує мільйон найрізноманітніших функцій, причаїлося в кутку тумбочки, застеленої серветкою з вишитими на ній котиками, — очевидно, витвором самої господарки. Скромних навичок Кононова, якому нечасто доводилося мати справу з подібними пристроями, усе-таки вистачило на те, щоб розібратися з автоматичним визначником номерів.

Але це далося йому не легко. Довелося кілька разів перечитати інструкцію (її дала послужлива господиня), щоб знайти потрібні коди. Сама ж Силіна стояла в Кононова за спиною і усім своїм виглядом показувала, що не вірить в успіх.

— Може, дочекаєтеся Дмитра? — запропонувала вона.

Але дана пропозиція суперечила планам Кононова.

Він уже шкодував, що не взяв із собою Пельша — той би за дві секунди розібрався в кодах… Нарешті, удача посміхнулася Кононову, і на зеленому табло висвітилися слова: «ЛІЧИЛЬНИК ДЗВІНКІВ». Доклавши чималих зусиль, Кононов добрався до дати 6 травня.

— Кому ваш чоловік з такою наполегливістю дзвонив цього дня?

— Це мій робочий, — відповіла Силіна, схилившись над телефоном.

Перегляд списку номерів не дав бажаних результатів: серед них не було потрібного. Складалося враження, що Силін справді не дзвонив у чергову частину.

Утім, він міг скористатися телефоном-автоматом на вулиці, що на розі будинку Рубіної. Але Аня стверджувала, що батько не виходив з квартири. Чому ж тоді Силін не розповів про свій чарівний телефон ще вчора, коли Кононов цікавився дзвінками вперше? Можливо, показання лічильника можна сфальсифікувати і Силін навмисно зволікав із зізнанням про наявність автомата?

Чим більше Кононов думав про це, тим менше вірив у те, що потайний алкоголік Силін, простий збирач телефонних апаратів, причетний до вбивства і перебуває у змові з Гретинським, естетом і манекенщиком.

— Ну, мені вже час, — мовив Кононов і попрямував до дверей.

— Було дуже приємно поспілкуватися, — з посмішкою, що претендує на привітність, сказала господарка.

Уже в передпокої, коли Кононов узувався, то запримітив, що Марія Іванівна, яка стояла поруч і підпирала масивним тілом одвірок, встигла непомітно зняти бігуді і вкласти волосся.

Після того, як двері за Кононовим зачинилися, йому здалося, що він заново народився — настільки приємно було залишити житло родини Силіних.