Читати книгу - "Мільйон на рулетці"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ігорович підійшов до нас під час гри, вибрав слушний момент, коли я чекав, щоб випали потрібні мені за системою комбінації «чіт», «чіт», «третя дюжина», «третя дюжина», «третя дюжина».
— Дозволите? — запитав він.
Мишко відразу засопів у мене за спиною, я відсторонився від столу, і сказав:
— Звичайно.
— Поговоримо, — запропонував Ігорович і шляхетно блиснув лисиною.
— Про що? — запитав Мишко.
Ігорович витяг з кишені ручку, взяв із таці серветку і написав на ній:
«100.000–200.000»
І поставив поруч великий знак питання.
Ми влаштувалися в барі в сусідньому залі.
— Що треба зробити? — запитав Мишко.
— Грати, — сказав Ігорович.
— Ми й так граємо.
— А хочете грати краще?
— Ну?
— У мене тут машина. Спустимося?
Ми так і зробили, причому Мишко тримався за пістолет і йшов останнім.
В машині Ігорович посадив мене на заднє сидіння, сів поруч і спробував обхопити мою голову руками:
— Не хвилюйтеся, — ледь чутно мовив він, не маючи змоги говорити: до його підборіддя Мишко приставив дуло пістолета. — Довіртеся мені: не існує нічого, крім гри… Тільки гра… Тільки виграш…
— Він взяв мене з Мишком під руки, завів у казино і поставив біля столу. Я вигравав. Кін за коном.
А коли Ігорович вирішив, що я виграв достатньо, сказав: «Досить».
8Після гри мене трясло і нудило. Але це відчуття швидко минуло, і я міг не тільки радіти виграним грошам, а й торгуватися з Ігоровичем, який запропонував співпрацю. Мишко теж не погоджувався з двадцятьма двома відсотками (по тридцять п’ять мені й Ігоровичу, вісім — Сашкові). Але коли зрозумів, що двадцять два відсотки братимуться не від п’ятнадцяти, а від ста п’ятдесяти тисяч, заспокоївся, як, утім, і я.
Саме з появою в нашій компанії Ігоровича ми змушені були їздити містами і жодного разу не грати двічі в одному казино. Одна справа, коли двічі на місяць (а кількість казино в нашому Рідному Місті дозволяла нам з Мишком не з’являтися в кожному з них не частіше двох разів на місяць) ти виносиш із казино кілька незначних тисяч, і зовсім інша річ — коли ти робиш його біднішим тисяч на чотириста.
Ми почали грати тільки на великі виграші, а великі гроші зробили нас буржуями, хоч і дозволили не відмовлятися від наших невеликих слабкостей. Тим більше, що на тлі повних грошима кишень вони здавалися безневинними.
Але з появою великих грошей виникла необхідність посилити охорону, і до нас приєднався Костик.
А потому прозвучало «Бах!» — і ні Костика, ні Ігоровича, ні Сашка не стало.
Ображатися на них? За що? Пограли — розійшлися. Звичайно, можна було б знайти кілька звинувачень і згадувати про них повсякчас. Але я потягнувся за новою наповненою склянкою і, ще не пригубивши її, вирішив:
— Послати Костика, Ігоровича й Сашка під три чорти. Забути про них і ніколи більше не згадувати.
Забути, і край. І я зміг це зробити.
Розділ 8«Як зазвичай це починається»
1
— Ліно, — гукнув я.
Але було вже пізно: Мишко й обидві дівулі так надудлилися, що заснули, забувши про те, навіщо зібралися тут — тобто навіть не роздягнувшись.
Мишко, зігнувшись у три погибелі, спав на кріслі. Одна з повій забралася на моє ліжко й укрилася моїм піджаком, а інша, як і Мишко, спала в кріслі.
— Ліно, Ліно, — гукав я, — мені треба чашку кави.
Я потребував кави, бо, на жаль, алкоголь нічого не зміг зробити зі мною. Коли я встав і рушив до дверей, мої ноги підкошувалися, а язик заплітався. Хоча мозок працював блискуче і насміхався над п’яним тілом, під’юджуючи його:
— Ну, втни ще що-небудь. Тільки будь обережним.
Схопившись за край столу, щоб не впасти, я заволав на всю горлянку:
— Мені тр-тр-тре-е…
— Що сталося? — поморщилася розбуджена мною чергова поверху.
Я спробував повторити спочатку:
— Мені тр-р-р-р-р…
Тільки з третього разу вона зрозуміла мене:
— Мені потрібна кава.
Вона демонстративно глянула на годинник, але мені було начхати на пізній час. Її стіл стояв посеред коридору, на ньому — кавоварка, а в її обов’язки входило виконувати вимоги і прохання клієнтів, навіть якщо ми — я і такі, як я, — були п’яні.
Звичайно, я міг помилятися, але саме завдяки її посередництву у моєму номері з’явилася Ліна з подругою. Отже…
— Кави, — повторив я, але оскільки був п’яний, не міг здогадатися, що моє прохання буде виконане тільки після того, як дістану гаманець.
Я цього не зробив, і коридорна сказала:
— У ресторані.
— Невже?
— Атож.
— Ну гаразд.
Я рушив до сходів, але бездонна прірва за їхніми перилами нагнала мені страху впасти, я сказав сходам: «Ніколи», та рушив до ліфта.
2Ресторан не був зачинений, але він відпочивав.
Та встигнувши відсвяткувати шість великих виграшів і повечерявши тут кілька разів, я зумів прихилити до себе всіх офіціантів, отож, побачивши мене, вони відразу продерли очі і кинулись обслуговувати мене всією нічною зміною, тобто
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мільйон на рулетці», після закриття браузера.