read-books.club » Сучасна проза » Таємна троянда 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємна троянда"

261
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Таємна троянда" автора Вільям Батлер Йейтс. Жанр книги: Сучасна проза / Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 14 15 16 ... 61
Перейти на сторінку:
на його подив і жах, вже стояв якийсь дідок, старезний і геть-таки немічний. Майкл Бруен опустив рушницю, глядь — а чапля знову стоїть, похиливши голову, наче спить від дня сотворення світу, — ані пірце не ворухнеться. Контрабандист знову звів дробовика і не встиг ковзнути поглядом по залізній цівці, як залізо, цей ворог усяких чарів, знову явило його очам дідка, який тут же зник, щойно Майкл удруге опустив рушницю. Він відклав дробовика, тричі перехрестився і проказав Paternoster та Ave Maria[48], а тоді півголосом зронив:

— Якийсь ворог Божий і ворог мого святого заступника стоїть на рівному бережку і рибалить у священних водах.

А тоді прицілився дуже повільно й обережно. Пролунав постріл, а коли розвіявся дим, мисливець побачив дідка, скуленого у траві, та довгу вервечку чапель, які з криками летіли до моря. Майкл обійшов лагуну і, наблизившись до маленького струмочка, оглянув старечу постать у побляклих, забризканих кров’ю чорно-зелених шатах старовинного крою. Похитав головою, взрівши отаке велике нечестя. Зненацька шати ворухнулися, з них вистромилась рука і простягнулась до вервиці, що висіла у Майкла на шиї, — аж довгі зморшкуваті пальці мало не торкнулися хрестика. Контрабандист відсахнувся і скрикнув:

— Чаклуне, я жодній нечестивій тварі не дам торкатися моєї святої вервиці!

І аж затремтів од відчуття, що це ж допіру уник Великої споконвічної загрози.

— Якщо ти вислухаєш мене, — пролунав слабкий, мов зітхання, голос, — то довідаєшся, що я не чаклун, і дозволиш мені перед смертю поцілувати хрест.

— Я вислухаю тебе, — відповів контрабандист, — але не дам тобі торкатися моєї святої вервиці.

А тоді, сівши на траву неподалік від умирущого, перезарядив рушницю, поклав її собі на коліна і приготувався слухати.



— Не знаю, скільки поколінь тому ми, ті, хто нині є чаплями, були вченими мужами короля Леаґайре[49], — ми не полювали, не воювали, не слухали повчань друїдів, і навіть любов наша, якщо нам взагалі випадало любити, палала недовго. Друїди та поети не раз розповідали нам про нового друїда на ім’я Патрік, і мало не всі вони лютували на нього, а дехто вважав, що його вчення — просто вчення про давніх богів, тільки що викладене через нові символи, і не один виступав за те, аби поставитись до Патріка прихильно, — але ми хіба позіхали, слухаючи їхні розповіді. Нарешті вони прийшли до нас, гукаючи, що Патрік іде до королівського палацу і почне там з ними диспут, але ми не схотіли прислухатись до жодної зі сторін, бо ж були заклопотані диспутом про чесноти довгого і короткого віршових розмірів; не збентежились ми й тоді, коли друїди та поети проминули наші двері з чарівними паличками під пахвами, прямуючи до лісу, аби заступити Патрікові дорогу; не схвилювались і тоді, коли вони повернулися серед ночі в розідраних шатах, розпачливо лементуючи, бо цокотіння наших ножів, якими ми різьбили оґамічні[50] знаки та викладали свої думки, сповнювало нас спокоєм, а диспут наш сповнював нас радощами; не стривожились ми навіть тоді, коли вранці повз нас ринули юрби народу, аби послухати, як дивний друїд проповідуватиме заповіді свого Бога. Юрби сунули й сунули, і тоді один із нас, відклавши ножа, аби позіхнути й потягтись, почув голос, що лунав удалині, і здогадався, що то друїд Патрік проповідує в королівському палаці, — але наші серця залишалися глухими, і ми різьбили й дискутували, читали й тихенько пересміювались між собою. Незабаром ми почули, як до нашої обителі наближаються кроки численних ніг, і ось у дверях стали дві високі постаті, одна — у білих шатах, друга — у багряних, неначе велика лілія і ваговитий мак, — і ми впізнали друїда Патріка та нашого короля Леаґайре. Ми відклали свої тонкі ножі й уклонились королю, але коли перестали шелестіти наші чорно-зелені шати, до нас озвався не гучний грубий голос короля Леаґайре, а дивний голос, у якому чути було такий захват, ніби промовляв він з-за парапету друїдського вогнища:

— Я, — залунав голос, — проповідував заповіді Творця у королівському палаці та від центру Землі аж до вікон Небес, де панувала цілковита тиша, тож орел ширяв у прозорому повітрі, не ворушачи крилами, і риба плавала у тьмяних водах, не ворушачи плавниками, а коноплянки, волові очка та горобці притримали в густому гіллі спів своїх тріпотливих язичків, і хмари нагадували білий мармур, а річки стали мов нерухомі свічада, і креветки в далеких морських лагунах набрались терпіння на цілу вічність, хоч це й було нелегко.

І коли він поіменно називав цих створінь, то був подібний до короля, який поіменно називає своїх підданих.

— Але ваші тонкі ножі й далі цокотіли — цок-цок! — по дубових жердинах, а що все навколо німувало, то ці звуки повергли ангелів у гнів. О ви, дрібні корінці, побиті взимку морозом, які не пробуджуються до життя, хоч літо притоптало вас незліченними своїми кроками. О люди, непричетні до любови, непричетні до пісні, непричетні до мудрости, які живуть серед тіней пам’яти там, де ангелам годі торкнутися вас стопою, коли вони линуть над вашими головами, і де демонам годі зачепити вас волоссям, коли вони линуть попід вашими ногами, — я накладаю на вас прокляття і перетворюю вас на притчу во язицех: і станете ви сірими чаплями, і стоятимете в задýмі по сірих лагунах, і, забувши пломінь зірок

1 ... 14 15 16 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємна троянда», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємна троянда"