Читати книгу - "Нарис загальної історії"

Етапи та рубежі, кожен на своєму рівні узагальнення, підхожому для всіх людських спільнот неоліту, — ясні й чіткі. Яка причина могла спонукати первісне людство стати на шлях, позначений цими етапами й рубежами? Най-слушнішою причиною має бути перехід до осілого способу життя. Якщо подивитися на палеоліт і на спосіб життя полюванням і збиранням, можна зрозуміти цю причину та пояснити її поєднанням вочевидь давньої обставини — насичення простору розселенням у вигляді плям, що розпливаються, і нової обставини — потепління клімату після вюрмського зледеніння. Потепління має два наслідки для фауни й флори, які ми розглядаємо під кутом зору харчування людини. Воно менш сприятливе для великих ссавців, які населяли тундру і на яких полювали деякі групи людей. Потепління особливо сприяє урізноманітненню видів на одиницю площі. Перший наслідок обмежує переміщення мисливців, а другий робить їх непотрібними, оскільки все, що треба, можна мати там, де живеш. Це — дуже сильний стимул для спорудження домівки і для того, щоб лишатися в ній, а надто для жінок, на яких зазвичай лягав тягар переміщень. Осілість не є ознакою переходу до харчового виробництва. Вона відбувається в умовах життя способом мисливства і збирання й придатні для використання деяких типів середовища. Найпридатні-шими для осілості, вочевидь, були узгір’я в помірному кліматі, які примножують кількість мікросередовищ і ресурси в радіусі від п’яти до десяти кілометрів, який можуть покривати осілі люди. Близькосхідна дуга, що тягнеться від Загроса до Тавруза, особливо сприятлива, так само як і передгір’я Андського узбережжя. Саме там знаходять найстаріші сліди переходу до осілості.

Вторинним наслідком переходу до осілості в епоху не-

оліту — це мимовільне угноєння землі в безпосередній близькості до житла та можливість для стихійних чи свідомих занять городництвом. Можна також припустити, що найперші заняття городництвом мали на меті не харчові завдання, а слугували радше для задоволення схильності до певного шику, прикрашання житла та культових потреб, і все почалося з квітів, які вирощували жінки. Збирачі й мисливці знають усе що треба про рослини й тварини, завдяки яким вони живуть. Не потрібно ніякого технічного прориву, щоб перейти від збирання колосків пшениці до підготовленого відповідними діями збирання врожаю. Від городницької осілості до найскладнішого традиційного рільництва веде безперервна технічна й пізнавальна нитка — така ж сама, яка веде від першого каменя, обробленого іншим каменем, до складного кам’яного знаряддя. У кожній точці дієвці завжди знають про все це достатньо, щоб рухатися до наступної точки, якщо відчувають у цьому потребу.

Яка потреба була в тих дієвців рухатися за ниткою, навіть якщо це не коштувало їм жодного пізнавального чи технічного зусилля? Спершу слід упевнитися в очевидному: кожна точка, досягнута на лінії, що веде від чистого збиральництва й мисливства до виключно виробництва, діє як стопор і запобігає будь-якому поверненню назад з демографічних причин. Кожний крок уперед по цій лінії виражається у збільшенні густоти населення, а будь-який відступ — у великих утратах. Стопори особливо міцні на рівні основних рубежів. Людство могло, очевидно, і не ставати на цей шлях і, можливо, зробило це через необачність, але коли процес хоч трішки почався, відступати воно вже не мало змоги. Утім, коли б навіть у нього й була така можливість, малоймовірно, що воно обрало б шлях назад.

Рухаючись від одного етапу до іншого, дієвці можуть з урахуванням окремих напрямків розвитку підбивати підсумок позитивних результатів. У племінній будові, яка базується на рівновазі між сегментами та об’єднаннями сегментів, важливо мати якомога більше дітей, щоб забезпечувати врівноважувальну здатність власного сегмента. І навпаки, сегменти, що втрачають темп, потрапляють у несприятливе становище й можуть або загинути, або бути поглинутими. Діти є також джерелом авторитету, робочою силою, коли праця стає виробничим чинником, і пенсійною касою. Вони коштують недорого, бо освіта обмежена і передається прямим спілкуванням, і можуть допомагати власному втриманню з наймолодшого віку, пасучи гусей чи відганяючи птахів від полів. Мати якнайбільше дітей — хороший розрахунок, який стає то кращим, що далі люди просуваються шляхом виробництва. Міжплемінні війни, попри те що вони найчастіше маловбивчі, так чи так обертаються на користь численнішої сторони. Коротко кажучи, відбувається загальний тиск у бік демографічної експансії. Вона аж ніяк і на жодному рівні не є мимовільним і засуджуваним наслідком осудної поведінки та непередбачливості сімей, вона є результатом поєднання дуже розважливих розрахунків. Зважаючи на те, що треба годувати додаткові роти, а безкоштовної природи вже не вистачає для цього, починаючи з найменшої густоти населення, єдиним виходом є поширення та інтенсифікація рільництва.

Окремі меншини створюють власний додатковий баланс. Ті, хто посідають або жадають посісти владні й авторитетні позиції, змушені збирати ресурси для здійснення своїх стратегічних задумів і збирати їх трішки більше, ніж їхні прямі конкуренти. Оскільки кожен робить один і той самий розрахунок, потреби в накопичуваних багатствах зростають до нескінченості. Основне джерело багатства — це оброблювана земля. Що більше землі, яка краще обробляється, то більше засобів мають наймогутніші та найавторитетніші особи. Стає вигідним завойовувати землі, використовувати їх, збільшувати кількість робочої сили. Але чому робочі люди піддаються цьому — адже їх більшість? Лише тому, що вони не можуть діяти інакше, а такі умови їм нав’язують. Можна виявити ще більш особливі й гострі результати та стратегічні задуми. Розвиток культів з жертвопринесенням, які обслуговують жерці, вимагає відповідних ресурсів. їх можуть надавати вірні, змагаючись навіть із сусідами за те, щоб мати більш розкішне місце культу та вражаючі жертви. Мережі месопотамських та індіанських храмів і всюди розкидані римські церкви наводять на думку про ефективне сільське господарство та про те, що народи погоджувалися нарощувати свої зусилля для підвищення його ефективності. Деякі дослідники переконливо доводили, що одомашнення бика (Bos taurus) на Близькому Сході відбулося за два тисячоліття до того, як його почали використовувати як продукт харчування, і це одомашнення, очевидно, пов’язане з потребами в жертовних тваринах для місячного бога та з символічним ототожненням півмісяця з рогом бика.

Залишається виявити й уточнити уможливлення цього процесу. Вони є переважно кліматичними, оскільки фауна і флора залежать від клімату. Увагу, безперечно, слід звернути на великі кліматичні зони.