Читати книгу - "Небесна стріла"

Балакучі люди не завжди вміють уважно слухати инших. Навіть часом їхній надзвичайний розум обертається на дурість. Приятелем і супутником отця Бравна був молодий чоловік на ім’я Фінз, що захоплювався різноманітними історіями та неймовірними ідеями. У нього були глибокі блакитні очі та біляве волосся. Воно, здавалося, було зачесане не звичайним гребінцем, а буйним вихором парубоцького життя. І все ж він замовк, збентежений простим каламбуром священика.

— Ви хочете сказати, що люди занадто прив’язані до собак? — запитав він. — Навіть не знаю, що сказати. Собаки — дивовижні істоти. Иноді мені видається, що вони знають набагато більше, ніж ми.

Отець Бравн, поринувши у задуму, нічого не відповів, він продовжував гладити по голові великого мисливського собаку.

— До речі, — продовжував Фінз, — у справі про незрозуміле вбивство, про це я саме хотів вам розповісти, також фігурує собака. Це доволі дивна історія. Та, на мою думку, в ній найдивнішою є поведінка тварини. Хоч, треба визнати, сам злочин також доволі загадковий. Наприклад, як могли вбити старого Дрюса, якщо він був сам-один в альтанці?

Рука, що погладжувала собаку, на мить застигла у повітрі, і отець Бравн спокійно запитав:

— То вбивство було вчинене в альтанці?

— Я гадав, ви читали про це в газетах, — відповів Фінз. — Зачекайте-но хвилинку. Здається, я приніс одну вирізку з газети, там якраз описані всі деталі цієї справи.

Він вийняв з кишені газетну вирізку і подав її священикові, а той відразу ж взявся за читання, тримаючи статтю однією рукою біля самих очей, а другою продовжуючи гладити пса. В цю мить отець Бравн нагадував чоловіка з притчі, у якого права рука не відає, що робить ліва.

«Є багато історій про те, як вбили людину в будинку з наглухо зачиненими вікнами і дверима, а вбивця зник невідомо як і куди. Так ось, на тлі нашого випадку, який трапився в Кренстоні, на морському побережжі Йоркшира, такі історії не видаються чимось надзвичайним. Нагадаємо, що полковника Дрюса знайшли мертвим, його вбили ударом кинджала в спину, а знаряддя вбивства не знайшли ані на місці злочину, ані десь поблизу.

Альтанка, де він зустрів свою смерть, мала лише один вхід, а від нього простягалася стежка до самісінького будинку. Однак, цілком зрозуміло, що вбивця не міг увійти до альтанки непомітно, оскільки і вхід до неї, і стежка були в полі зору кількох свідків, а вони підтверджують свідчення один одного. Альтанка розташована у глибині саду, а там немає ані хвіртки, ані лазівки. З обох боків стежки росли високі дельфінії, вони були посаджені так густо, що пройти крізь них, не залишивши сліду, просто неможливо. І стежка, і квіти простягалися до самого входу в альтанку, куди просто неможливо було пройти иншим шляхом.

Патрік Флойд, секретар убитого, стверджує, що бачив усю територію саду від тієї хвилини, коли полковник Дрюс востаннє з’явився на порозі альтанки, до моменту, коли його знайшли мертвим. Упродовж усього цього часу Флойд стояв на драбині і підрізав живопліт. Його слова підтвердила Джаннет Дрюс, донька вбитого: вона в цей час сиділа на терасі і бачила, що Флойд працює. Якоюсь мірою ці свідчення підтверджує Дональд Дрюс, її брат. Він проспав увесь ранок, а прокинувшись, виглянув з вікна спальні. І врешті-решт, усі ці покази збігаються зі свідченнями доктора Валантена, сусіда Дрюсів, який ненадовго зайшов до них і розмовляв з міс Джаннет, а також зі свідченнями адвоката Обрі Трейла. Виглядає на те, що він останній бачив полковника Дрюса живим, за винятком, звичайно ж, убивці.

Отож, усі ці свідки в один голос стверджують, що події розвивалися так: близько о пів на третю міс Дрюс зайшла в альтанку, щоб запитати в батька, коли він питиме чай. Та він сказав, що не хоче чаю, бо чекає на свого адвоката, містера Трейла, і велів прислати його, щойно той з’явиться. Дівчина вийшла, на стежці вона зустріла містера Трейла, і направила його до батька в альтанку. Він пробув там приблизно пів години, і полковник провів його до самого будинку, виглядав він здоровим і бадьорим. Однак, дещо раніше полковник Дрюс розсердився на сина, дізнавшись, що той ще не прокинувся після нічної гулянки, втім він швидко охолов і доволі люб’язно зустрів і адвоката, і двох небожів, які приїхали його провідати. Оскільки у той час, коли сталося вбивство, небожі пішли на прогулянку, їх не просили давати свідчення. Подейкують, що полковник був у не надто добрих взаєминах з доктором Валантеном, цей джентльмен зайшов лише на хвилинку, щоб побачитися з міс Дрюс, щодо якої у нього були серйозні наміри.

Як стверджує Обрі Трейл, він залишив полковника в альтанці зовсім одного; це також підтвердив містер Флойд, який стояв на драбині і бачив, що до альтанки більше ніхто не заходив. Через десять хвилин міс Дрюс знову вийшла у сад і здалеку, ще не дійшовши до альтанки, побачила на підлозі свого батька. Його легко було помітити, тому що того дня він був одягнений у білий лляний піджак. Вона закричала, на її крик прибігли всі решта і побачили, що полковник лежить мертвий біля плетеного крісла, котре перекинулося. Доктор Валантен, який був неподалік, ствердив, що рану спричинено якимось гострим предметом, на кшталт стилета, який увійшов у тіло під лопаткою і проколов серце. Поліція увесь день шукала знаряддя вбивства, та так нічого й не знайшла».

— Отже, того дня полковник Дрюс був одягнений у білий піджак? — запитав отець Бравн, відклавши вирізку з газети.

— Так, він призвичаївся носити світлий одяг, коли був в тропіках, — дещо здивовано відповів Фінз. — Полковник розповідав нам, що з ним там траплялися дивні пригоди. Здається, він недолюблював Валантена саме тому, що той також служив у тропіках. Я, звичайно, не впевнений у цьому, та мою інтуїцію не обдуриш. У цій справі взагалі все доволі таємниче. Мене не було на місці, коли все це трапилося. Ми з небожами полковника пішли на прогулянку і взяли зі собою пса, я ще хотів вам про нього розповісти. Та в газеті все описано доволі детально: і про стежку, обсаджену високими синіми квітами, і про адвоката у чорному костюмі, і про рудого секретаря, голова якого