Читати книгу - "Найкраща країна у світі, або Факти про Фінляндію"

залізуть у квартиру. Я боюся, що в квартиру залізуть бандити. Подумавши про це, я довго не можу спекатися цих думок, уявляючи собі, що тоді станеться і як це буде жахливо. Уявляю собі: недоумкуватий тридцятип’ятирічний чоловік або двоє недоумкуватих чоловіків, я мимоволі здригаюся від самої лише думки, а де двоє, там і троє — чим більше, тим гірше, звісно, але за якоюсь межею кількість перейде в якість, і тоді це вже буде смішно; але здебільшого я уявляю собі одного, він подзвонив, і я, через свою звичайну довірливість, відчиняю йому і починаю з’ясовувати, хто такий цей дивний тип і навіщо він прийшов, — напевно, міркую я, він цікавиться Фінляндією, почув, що я пишу про неї брошуру, та щойно я прочинив двері, він миттю ногою на поріг, щоб я не зачинив дверей, і вдирається в квартиру. Я, як можу, чиню опір, проте невдало, куди вже мені, я нічого такого не вмію, а у нього за плечима жорстока школа злочинного світу, він усім життям підготовлений до подібних ситуацій і знає, що треба робити, для нього впоратися з таким, як я, — це пара дрібниць: треба просто натиснути на дзвінок і сунути напролом, і от він уже вдерся і замикає двері, і ніхто нічого не бачив, у цьому вся трагедія, ніхто не бачив, як він вдерся, а коло моїх друзів таке мале й далеке, що годі й чекати, щоб хтось несподівано до мене завітав, сьогодні нема кого чекати, ніхто не прийде і не постукає до мене в найближчі кілька днів — та що там днів! — у найближчі кілька тижнів, ось до чого ми докотилися, весь ланцюжок соціальних зв’язків розпався, спершу він і у місті був таким же щільним, майже як у селі, а тепер він розпався, тут його немає, у моєму випадку він не існує, я опинився на самоті, це сталося якось непомітно, і от зараз я зовсім самотній, навіть сусіди майже нічого про мене не знають, та їм і байдуже, їм абсолютно не цікаво, як я поживаю — добре чи погано, їм і діла немає, їм це все одно, так само, як мені — мені теж все одно, чи все у них добре чи, навпаки, погано, я, звісно, бажаю їм, щоб усе у них було добре, але я ж не піду перевіряти, як там і що, а щодо мешканки з третього поверху, тієї, що з собакою, я не впевнений навіть у своєму доброзичливому ставленні. У неї є близький приятель серед адвокатів, тому вона обожнює вчиняти скандали, котрі можуть обернутися судовим позовом і тяганиною, і як там ще називаються ці справи. Вона завжди готова, немов бойскаут, та тільки не прийти на допомогу, а напаскудити; достатньо зробити найменшу помилку: наприклад, ти не замкнув двері або ворота, які слід замикати, бо в тебе руки були зайняті, ну, скажімо, ти накупив овочів, адже овочі — це дуже корисно, взяти хоча б броколі — це ж просто фантастика, особливо для курця — жуй собі броколі і смали, поки не побачиш кістляву з косою, так я десь читав, — так от, достатньо один раз не замкнути за собою вхідні двері — підкреслюю, як рідкісний виняток, бо цього майже ніколи не трапляється, а тут уперше трапилася така необачність, адже, як уже мовилося, ти ніс повний оберемок броколі, як сусідка вже тут як тут — перша угледіла, взяла на замітку — можливо, хто її зна, записала в особливу книжечку і ну ж бо надзвонювати своєму приятелю, а за кілька днів виймаєш з поштової скриньки листа від адвокатської контори, від тієї самої величезної контори, про яку я тільки сьогодні читав у газеті на мокрому папері як про найбільшу в Норвегії, з обігом у чверть мільярда, де працюють безліч адвокатів, так от, з’ясувалося, що вони там зробили фінт уліво, щоб менше платити податків, і пішли проти закону і права, а право — це вам не жарти, вони й догралися і заплуталися, де ліво — де право, а я готовий посперечатися, що її добрий знайомий саме звідти, і ця тітка, яка тільки й думає, як би їй комусь накапостити, вона саме його-то і знає, у них така дружба, ну така дружба, гадаю, з самого дитинства; і ось тепер вони погрожують позовом не лише за незачинені двері, але ще й за те, що занадто голосно грала музика з такої-то по таку-то годину такого-то і такого-то числа, і за те, що не треба було привласнювати собі поштову скриньку, яка раніше належала житловому товариству, тим паче, що ця скринька — найбільша, найзручніша, всім скринькам скринька, і потім ідуть ще десять-дванадцять провин і порушень, і тепер за все разом настав час розплати. І ця тітка напевно бачила, як грабіжник заходив у парадне і попрямував нагору сходами, але подумала, що нагорі живе тип, до якого ходять підозрілі знайомі, і пора їх прищучити, їх взагалі треба викинути з дому, вирішила вона, на вулицю, взимку на мороз, — постривайте, мовляв, у мене, голубчики, ось доживемо до січня, тут-то ми вас і виселимо без попередження, щоб ви замерзли до смерті; і от, доки вона висить на телефоні, обговорюючи ці та інші дрібні справи зі своїм дружком-адвокатом, грабіжник залазить у мою квартиру, і я нічого не можу вдіяти. Він прив’язує мене до чого-небудь, що не зрушується, наприклад до радіатора, а сам влаштовується в квартирі, поїдає мої запаси — піцу з морозильника, дивиться по телевізору футбол і кличе сюди своїх дружків-злочинців, вони влаштовують у моїй квартирі базу для торгівлі забороненими речовинами і предметами, квартира перетворилася на кубло, злодійську «малину», і все це відбувається у мене на очах, поки злодії морять мене голодом, і я втрачаю останні сили, а варто мені лише закричати і покликати на допомогу, він буде різати мені пальці — по пальцю за кожен крик, а його дружки погрожують мені зброєю, і я втрачаю сили і під кінець зовсім сходжу нанівець, розтікаюся, розчиняюся у хаосі, я програв — злодій переміг.

А от якби в мене був пістолет — тоді інша справа. Зовсім інша. Тоді я б із легким серцем дозволив йому залізти в квартиру, я б зобразив розпач: «Ах, ні! Облиш мене, візьми мого братика! Він більший і гладший і т. д.» Так, охаючи й голосячи, я б задкував, поки не опинився біля письмового столу і не дістався