Читати книгу - "Острів КРК та інші історії"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Сеанс самолюбування закінчено. Екскурсія по письменницькій кухні припиняється. Нічого їстівного там не знайдено, і тому навіть санітарна інспекція втрачає будь-який сенс.
Примечания
1
Писалося під джентлджайнт, проклгарум, дженізджоплін, фафромгоум, шігареттак.
2
(Тут і далі — авторські примітки, що складають зміст розділу «Автокоментар». — Прим. верстальника.) Вперше — «Сучасність» № 4'95 під редакцією Ігоря Римарука у варіанті, який дещо відрізняється від первотвору. Наступна за хронологією публікація — в журналі «Literatura nа świecie» (польський переклад Joanny Rachoń). Однак повністю відповідає авторському текстові лише публікація в часописі «Майдан» № 1'98. Друкуємо за цим виданням із незначними редакційними правками і, річ ясна, з оновленим коментарем.
Щодо назви «Острів КРК». Пишучи, я був абсолютно певний, що це моя оригінальна вигадка, бо завжди надаю великої ваги назві твору (в чому якраз зовсім не ориґінальий). Вчувалися мені тут і «крик», і «крок», і «карк», і «крук», і корок», і ще кілька карколомніших трансформацій, що якимось чином відповідало понятійному полю повісті. До того ж, здавалося, — це досконалий логотип, який відразу западає в пам'ять. Один із моїх російськомовних знайомих, щоправда, ніяк не міг запам'ятати таке просте, як мені вдавалося, словосполучення і постійно збивався на якийсь острів PKP», заселений, очевидно, «реввоенсоветами», «ревизионными комитетами», «комиссиями по реабилитации», контрразведовательными управлениями» та іншими викопними рештками совдепівської ери. Втім, я не про те. Коли повість уже вийшла друком, моя дружина розповіла мені про оголошення однієї туристичної фірми, яка поміж іншим пропонувала подорожі «на острів Крк». Сказати, що я був шокований, означає нічого не сказати. Однак, коли я на власні очі побачив це оголошення, мені трохи відлягло від серця: жалюгідний клаптик паперу з рукописним текстом, та ще й погано відксерений — тут могла ховатися якась помилка, тобто будь-яка помилка, тобто будь-яка кількість будь-яких помилок, і я вже майже певний був, що так воно і є, що це просто глумлива усмішка бешкетницької долі. Але вірус уже було запущено, і я навіть почав розповідати друзям, що от, мовляв, як дивно матеріалізується написане, що хоч острова такого й немає, але заради підтвердження його існування виникла навіть туристична фірма і т.п. Так тривало аж до того моменту, поки хтось із знайомих, почувши цю оповідку сказав: «Чому ж не існує? Минулого літа я саме відпочивав на острові Крк. Це в Адріатичному морі». Не вірити йому не було підстав, та все ж я заглянув у мапу і, скажу відверто, побачивши біля берегів Хорватії вигаданий мною острів, якось несподівано повірив у власну талановитість — витвір моєї уяви втілився, вселився в світ, опанував простором, матерією, життям. Всі ці скелі, пісок, дерева, трави, птахи, і навіть небо, яке взагалі-то не може належати окремому острову, — все воно виникло із слів, із букв, із чорних значків на папері, будівельним матеріалом для цього маленького раю послужила абетка. [Тут, власне, найвищий час був би поговорити про відповідальність письменника в контексті матеріалізації написаного, але це зайняло б надто багато часу, та й зрештою, писанина про матеріалізацію теж має шанси матеріалізуватися, і я вже бачу схоластичні хащі, в які довелося б заглибитися, розпочавши подібні екскурси (чи то дискурси?)]. Отож я почувся справжнім деміургом, але замість радості відчув занепокоєння і страх: адже писання — це різновид психотерапії, ти просто переселяєш на папір власні проблеми, таким чином позбуваючись їх. І якщо вони потім із паперу так чи інакше потрапляють у площини реального світу, то чи не стоїть за цим якийсь страхітливий привид зачарованого кола? Чи не плодиться таким чином зло? Бо якщо всі химери, які живуть у моїй свідомості, вирвуться на волю, невідомо чи скомпенсується мені це на останньому суді появою одного, хоча й дуже гарного острова.
Найвідраднішим у всій цій історії є те, що я не мушу витрачатися на туристичну подорож до Хорватії — адже я вже побував у місцині з дивною назвою Крк.
3
«Хрущ був за сценою…» — чоловік на прізвисько Хрущ справді мешкає в Станіславі. Особисто я з ним не знайомий, але за місцевою леґендою це напівбожевільний-напівгеніальний музикант.
Весь епізод, властиво, має під собою реальне підґрунтя — в ньому химерно поєдналися описи двох різних подій: презентації журналу «Четвер» в Івано-Франківській філармонії та прем'єри поезоопери «Крайслер-Імперіал» у Львівському оперному театрі (1992 рік). Більшість підказок (поява на сцені Патріарха і Прокуратора знаменитого літгурту Бубабу, «хлопчики, чиїми голосами починалася й закінчувалася вистава», «прозора львівська ніч» тощо) свідчать про те, що дія відбувається таки у Львові. Втаємничені навіть зможуть відтворити в уяві архітектоніку оперного театру, однак поява Хруща зміщує картину, і зображення, покрившись на мить брижами, перетікає в інтер'єри станіславської філармонії, де на сцені той же Патріарх Бубабу Юрій Андрухович разом товариством презентує третє число легендарного насьогодні журналу «Четвер».
4
«весь той джаз» — «All that jazz», назва відомого фільму американського режисера Боба Фосса. Хоча, якщо говорити про образні конотації, то сьогодні мені радше згадується одна з пісеньок Бориса Гребенщикова — щось там таке було: «люби меня, храни меня, пока не начался джаз» (за точність цитати не відповідаю).
5
«сприйнявши його за черговий спецефект, котрими так багата була і котрими так славилася сьогоднішня вистава» — цього разу однозначне відсилання до поезоопери «Крайслер Імперіал» у постановці Сергія Проскурні. Публіку шокували видовищами на кшталт літаючої голови Віктора Неборака, Прокуратора Бубабу, чи муляжного бубабістського Підскарбія Сашка Ірванця з величезним і, але звичайно ж муляжним статевим органом. Усе це відбувалося в присутності не лише фестивальної «вивихівської» молоді, але й солідних державних службовців, а одного разу, здається навіть у присутності повноважного посла Австрії в Україні. За деталями відсилаю до есею Андруховича «Аве, Крайслер» («Четвер» № 6'95).
6
«…примарні тіні, світляні привиди, дурепи осяйні» — як тут з'явилися «осяйні дурепи» з вірша Андруховича «Любовний хід по вулиці Радянській» я, чесно кажучи, не знаю. Зрештою,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Острів КРК та інші історії», після закриття браузера.
