Читати книгу - "Острів КРК та інші історії"

переслідують нас. Пролітають комети,

у вологій траві прослизають вужі,

саламандри мандрують, повзуть черепахи.

Нам ніколи, мабуть, не дійти до межі,

за котрою немає ні смутку, ні страху,

бо під дахом чужим ми марнуємо ніч

віч-на-віч із собою, безжальні, мов діти,

і крізь сльози не бачимо власних облич,

і крізь сміх не уміємо просто радіти.

Наші вікна виходять на площі й мости,

на перони вокзалів, на вежі і брами.

Вечорами складаємо довгі листи,

та під ранок лиш попіл летить за вітрами.

Нам апостолів не призбирати й восьми,

але й ті розбіжаться. Ми завжди в дорозі —

на гучних перехрестях стрічаємось ми

і прощаємось похапцем десь там на розі.

Нас ніхто не впізнає, хоч знають усі,

отже, завжди втікати — це просто потреба

або звичка. Принаймні ще й досі осі

обертання не знайдено нашому небу.

Ми любити себе дозволяєм, але

нам любити навзаєм не вільно нікого.

І життя наше вічне нікчемно мале

і безглузде в відсутності справжнього Бога.

Нам би крихту надії. Повітря б. Води б.

Адже нас небагато. А скільки — не знаю.

Дощ над озером що означає для риб?

(.) Для нас він нічого (.) не означає.

47

Новелу написано 1991 року. Першим її читачем (чи то пак слухачем) був Тарас Прохасько. Сюжет, та навіть не сюжет, а настрій, інспіровано уривком якогось фільму, назву якого я вже, мабуть, ніколи не довідаюся.

48

«short distanse — long distance» — одна із композицій знаменитої групи «YES». Назву альбому зараз відновити проблематично, так як кілька років тому я подарував усю свою фонотеку приятелеві. В інститутські часи в мене була заповітна мрія — зібрати всю дискографію «YES». Коли ж мрія здійснилася, я вже почав орієнтуватися на іншу музику — мені видалися ближчими «King Crimson» і «Gentle Giant». І все ж «Short Distanse — Long Distance» залишається одним із улюблених творів цієї претензійної і дещо одіозної групи, без котрої, втім, важко уявити собі історію рок-музики.

49

«А Пепа в Канаду виїжджає, знаєш» — остання, дякувати Богу, згадка про Пепу в цій книжці. Він таки виїхав до Канади і навіть зумів, затримавшись там, перетягти за собою сім'ю, хоч я досьогодні не певен, чи має він офіційне громадянство. Тому писав про нього у «Воццеку»: «геніально-нелеґальний мешканець Канади». Але досить про це.

50

«…пташку-невдашку…» — спотворена назва оповідання Селінджера «Тупташка-невдашка». Свого часу мені ніяк не вдавалося зрозуміти, що це за дивна така пташка із префіксом «ту-», аж поки хтось не пояснив мені, що неологізм походить від слова «тупати». Але в мізках вже міцно засів орнітологічний мотив, і якось треба було його позбутися.

51

«Дві кузьки вам у пуську і одну в наше знайомство» — достеменна цитата з Гемінґвея, правдоподібно з «Островів в океані», але мені ліньки вишукувати, звідки точно. Очевидно, що це геніальний виверт перекладача, який із цілком зрозумілих причин не міг відтворити Гемінґвеївську лайку дослівно. Один з найчарівніших евфемізмів, які мені тільки доводилося зустрічати.

52

«Поли плаща розвівалися, наче крила» — подібний кадр є в фільмі Микити Михалкова «Незакінчена п'єса для механічного піаніно». Не певен, чи справді я намагався цитувати фільм, швидше за все — це один із прикладів неусвідомленого цитування, яке все більше переходить зі сфери психології у сферу комбінаторики й статистичних закономірностей.

53

«На західному фронті без перемін» — назва відомого роману Еріха Марії Ремарка. Тема Першої світової війни, яка породила, крім усього іншого, й т.зв. «загублене покоління» (що до нього належать і згаданий вже Гемінґвей, і Ремарк, і багато інших літературних кумирів мого, теж у дечому загубленого покоління), не випадково виникає у наступній новелі, котра так і називається — ВІЙНА.

54

«Хліб свій пускай по воді» — як це часто буває, не просто безпосереднє цитування Біблії, але іронічна віртуалізація проповідництва сектантського штибу. В зв'язку з цим варто згадати одноіменний роман Ірвіна Шоу, просякнутий духом дешевого американського місіонерства.

55

«deja vu» — психологічний феномен, який базується на відчутті точного повторення пережитих подій. Раціонального пояснення не має, і з цієї причини, мабуть, часто використовується сумнівними ідеологами сумнівних релігій для підтвердження, скажімо, теорії інкарнацій та інших нісенітниць.

56

«Зате в госпіталі я зустрівся з Анною» — одна з перших появ в антропонімічних реєстрах «івано-франківського феномену» імені Анна, яке згодом настільки міцно ввійде в практику місцевої літературної номінації, що дозволить Володимиру Єшкілєву небезпідставно стверджувати, ніби ім'я Анна для Івано-Франківська сакральне.

57

«…підсуваючись одне до одного з протилежних сторін шахівниці, е-2, е-4» — мене не полишає враження, що цим прийомом, апелюванням до топографії шахових переміщень, користалося незалежно один від одного дуже багато людей. В кожному разі, якщо говорити про запозичення, то посилання на найочевидніший авторитет у ґросмейстерських метафорах — Набокова видається мені надто претензійним і не зовсім чесним.

58

Новела написана, здається, 1992 року. Хоча, можливо, це всього лиш аберація пам'яті. Її двочастинна будова виникла не в результаті попереднього задуму, а, мабуть, внаслідок якогось тектонічного зсуву, що відбувся за час продукування тексту в нетрях нейрофізіологічних порід — я почав писати простий і безсторонній портрет свого батька, і за винятком кількох дрібних неточностей це майже документальна річ, за стилістикою близька до звичайної канцелярщини; однак в якийсь момент вона перетворюється у макабричну візію, що нагадує, либонь, похмурі фантазії сюрреалістів. Батько цілком спокійно поставився до цієї новели, хоча тепер я вже ніколи наперед не зможу з впевненістю сказати, як ми проводитимемо наступне Різдво.

59

«…варто згадати ще й відсутність будь-якої атрибутики, за допомогою якої люди люблять набивати собі ціну, — стародавніх речей, цінних паперів чи, скажімо, сімейних реліквій. Так, наприклад, тато не мав навіть власної зброї.» — згодом цей мотив буде продовжено у «Воццеку» в розділі «Про мудаків»: «Мудаки кохаються в талісманах, сувенірах і відзнаках, байдуже яких — від поштівок і брелоків до вірчих грамот і фамільної зброї. Мудак, який не має браслета або персня, кульчика чи шворочки, а, може, татуювання, а, може, значка на лацкані, а, може, анаграми на білизні — такий мудак не мудак або не зовсім мудак. У кожному разі я взяв би під сумнів його мудакуватість як неповноцінну і підозрілу».