Читати книгу - "Знамення Долі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ваш підхід мені не подобається, — похитав головою Сфінкс. — Це дасть дорогу різного роду двозначностям. І взагалі, це може тільки зіпсувати весь сенс загадування загадок.
— Це не моя вина, — сказав я, стискаючи і розтискаючи кулаки.
— Але ви справді зачепили цікаве питання.
Я енергійно кивнув.
— Але правильна відповідь ПОВИННА бути тільки одна. Я так думаю.
Я знизав плечима.
— Ми живемо далеко не в ідеальному світі, — висловив я свою думку.
— Гм-м…
— Давайте будемо вважати, що це нічия, — запропонував я. — Ніхто не виграв, але ніхто і не програв.
— Такий варіант видається мені естетично відштовхуючим. — Але в масі ігор він, між іншим, діє відмінно.
— Крім того, я трохи зголоднів…
— Ах, ось воно що… Правда виходить назовні, — я осудливо похитав головою.
— Але я хочу, щоб все було чесно. Адже я по-своєму служу істині теж. Ваша пропозиція про нічию припускає варіант виходу.
— Чудово. Я радий, що ми знайшли прийнятний варіант і…
— Нехай все вирішить моя відповідь. Загадуйте вашу загадку.
— Що ще за дурниці? — Обурено вигукнув я. — Немає в мене ніяких загадок.
— Тоді придумайте яку-небудь, і попрошу вас, швидше. Тому що це єдиний вихід із нашого глухого кута. Інакше я буду вважати вас переможеним. — І він знову загрозливо поворушив м'язами.
— Ну, добре, — сказав я роздратовано, — гаразд… Одну секунду… Що за чорт… ось!
Що це таке — зелене і червоне, І кружляє, і кружляє, і кружляє?
Сфінкс моргнув два рази, потім насупив чоло й задумався. Я використав паузу, яка утворилася, щоб провести ще одну серію дихальних вправ і трохи побігати на місці.
Вогонь в тілі трохи згас, голова стала ясною, пульс вирівнявся.
— Ну? — Запитав я через кілька хвилин, намагаючись в точності скопіювати його тон.
— Я думаю.
— Не поспішай, подумай гарненько.
Тим часом я трохи побоксувати з тінню, зробив кілька ізометричних вправ. Небо злегка потемніло, в правій півсфері роїлося кілька зірок.
— Гм-м… — Невпевнено промовив я, — мені не хотілося б квапити тебе, але…
Сфінкс невдоволено пирхнув.
— Я ще думаю.
— Ймовірно, нам слід встановити ліміт часу…
— Мені залишилося небагато.
— Ну, що ж… Якщо ти не проти, я відпочину.
Я розтягнувся на піску і заплющив очі, пробурмотів наказ Фракіру охороняти мене. Потім я заснув.
Я прокинувся від тремтіння, яке охопило мене, від вітру і світла, що били в обличчя. Знадобилося всього декілька секунд, щоб зрозуміти, що вже настав ранок. Небо ліворуч від мене на очах світлішало. Зірки мерхнули. Хотілося пити. І їсти теж..
Я піднявся, протер очі, намацав свій гребінець і привів в порядок волосся, потім подивився на Сфінкса.
— І кружляє, і кружляє, і кружляє… — Бурмотів він.
Я відкашлявся. Ніякої реакції.
Бестія дивилася в простір повз мене. Я вже почав подумувати про те, щоб просто потихеньку втекти.
— Ні, — погляд перемістився на мене.
— Доброго ранку, — сказав я життєрадісно.
У відповідь коротко клацнули ікла.
— Ну, добре, — продовжував я, — ти вже і так використовував набагато більше часу, ніж я. Якщо ти не знайшов відповіді, я більше грати не збираюся.
— Мені твоя загадка не подобається, — нарешті повідомив він похмуро.
— Вибач. Але такі правила гри.
— Яка ж відповідь?
— Ти здаєшся?
— Я змушений. Яка відповідь?
Я підняв руку.
— Не поспішай. У всьому потрібен порядок. Спочатку я хотів би дізнатися відповідь на твою загадку, а вже потім скажу відповідь на свою.
Він кивнув.
— Що ж, це справедливо. ну, добре. Зосередження Чотирьох Світів.
— Як? — Ошелешено втупився в нього я.
— Правильна відповідь — «Зосередження Чотирьох Світів».
Я згадав слова Мелмана.
— Але чому? — Запитав я.
— Воно лежить на перетині світів чотирьох елементів, де піднімається полум'я із землі, що атакується вітрами і водою.
— А як щодо всіх речей світу, які звідти видно?
— Це відноситься або до точки бачення з цього місця, або до імперіалістичних планів господаря Зосередження, або як до першого, так і до другого одночасно.
— А хто господар?
— Я не знаю. Для відповіді це надлишкова інформація.
— Гм-м… а де ж ти роздобув таку мудровану загадку?
— Почув від одного мандрівника кілька місяців тому.
— А чому зараз ти вибрав цю загадку, а не якусь іншу?
— Я її не розгадав, значить це хороша загадка.
— А що сталося з цим мандрівником?
— Він відправився далі не з'їденим. Він на мою загадку відповів.
— У нього було ім'я?
— Він не назвався.
— Опиши його ласка.
— Не можу. Він був добре задрапований.
— І він більше нічого не розповідав про зосередження Чотирьох Світів?
— Ні.
Я зітхнув.
— Що ж, думаю, що мені теж слід трохи пройтися.
Я повернувся обличчям до схилу праворуч від мене.
— Стривай!
— У чому справа? — Обернувся я.
— Твоя загадка, — вимогливо запитав він. — Я сказав тобі відповідь на мою. Тепер ти повинен пояснити мені, що таке — зелене і червоне, і кружляє?
Я подивився під ноги, понишпорив поглядом і побачив підходящий камінь, схожий на пятифунтову гантель. Я зробив кілька кроків і зупинився поруч з ним.
— Жаба в Кузінатрі, — сказав я.
— Що?
М'язи його лап і плечей набрякли, очі перетворилися в щілини, а численні зуби стали чітко видні. Я сказав кілька слів Фракіру, відчув, як він заворушився, присів і схопив в праву руку важкий зручний камінь.
— Саме так, — додав я.
І випростався.
— Одна з таких…
— Це паскудна, неправильна загадка! — Прогарчав Сфінкс.
Лівим вказівним пальцем я швидко накреслив у повітрі хрестик.
— Що ти робиш? — Запитав він насторожено.
— Накреслюю точку між твоїми вухами і очима, — пояснив я.
У цей момент Фракір став видимим, зісковзнувши з зап'ястя і обвиваючи мої пальці. Очі Сфінкса кинулися на нього.
Я підняв камінь на висоту плеча. Один кінець Фракіра повис вільно, погойдуючись, з моєї простягнутої руки. Він почав потроху розгоратися, потім засяяв, як розпечений срібний дріт.
— Мені здається, наша зустріч закінчилася внічию, — впевнено вимовив я. — А як вважаєте ви?
Сфінкс провів язиком по губах.
— Так, — нарешті сказав він і глибоко зітхнув. — Здається ви маєте рацію.
— У такому разі бажаю вам усього найкращого. І до побачення.
— Так. Шкода. Дуже добре. Але перш, ніж ви покинете мене, чи можу я дізнатися ваше ім'я — на всяк випадок?
— Чому б і ні? — Сказав я, посміхнувшись. — Я Мерлін з Хаосу.
— Ага… — Сказав він. — Значить, за вас хтось прийшов би помститися?
— Ймовірно.
— Тоді нічия — кращий варіант. Прощайте.
Я трохи позадкував, потім повернувся і рушив вниз по схилу. Я був насторожі до тих пір, поки не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знамення Долі», після закриття браузера.