Читати книгу - "Таємниця Жовтої кімнати"

— Ні! — відповів Робер Дарзак, який не зронив жодного слова відтоді, як Рультабій віддав йому обгорілий клаптик паперу. — Він твердить, буцімто йому немає потреби оглядати Жовту кімнату, мовляв, убивця вийшов у найзвичайнісінький спосіб, і сьогодні ввечері він пообіцяв нам усе розтлумачити.

Почувши ці слова, Рультабій — небачена річ! — пополотнів.

— Невже Фредерік Ларсан уже розгадав таємницю, яку я лише передчуваю?! — прошепотів він. — Фредерік Ларсан знає свою справу… добре знає… І я захоплююся ним… Але сьогодні йдеться не тільки про це… Діло ділом, а тут потрібно перевершити самого себе… перевершити те, чого вчить досвід. Передусім необхідно бути логічним, і не просто логічним, а вподібнитися самому Всевишньому, щоб можна було розкласти все по полицях, щоб усе стало зрозумілим, як двічі два — чотири! Йдеться про те, щоб міркувати розумно, а головне — почати з потрібного кінця!

І репортер побіг до виходу, знавіснівши від самої думки про те, що великий, славетний Фред може раніше за нього розгадати таємницю Жовтої кімнати.

Мені пощастило його наздогнати лише на порозі флігеля.

— Та заспокойтеся, — сказав я. — Чим ви невдоволені?

— Навпаки, — зізнався він і глибоко зітхнув, — я дуже задоволений. Я багато дечого знайшов…

— Щось морального плану чи матеріального?

— І морального, й матеріального. Подивіться хоча б на це…

І він витяг з кишені жилета згорнутий аркушик паперу, який поклав туди, либонь, під час своєї мандрівки під ліжко. У згортку лежала білява жіноча волосина.

РОЗДІЛ VIII,

у якому слідчий допитує панну Станжерсон

Не минуло й п’яти хвилин, як Жозеф Рультабій уже нахилився над слідами, що їх було виявлено в парку, попід самим вікном передпокою, але в цей час ми побачили чоловіка, мабуть, челядника із замку, який неспішливо йшов до нас і кричав Роберу Дарзаку, який саме виходив із флігеля:

— Ви знаєте, пане Робере, слідчий допитує зараз панну!

Робер Дарзак пробурмотів нам якесь вибачення й побіг до замку. Челядник подався за ним.

— Цікаво, — сказав я. — Коли мрець починає говорити…

— Треба про все дізнатись, — пожвавішав мій друг. — Ходімо до замку.

І він потяг мене за собою. Проте у вестибюлі дорогу нам заступив жандарм. Ми змушені були Зачекати.

А тим часом у кімнаті потерпілої відбувалося таке: сімейний лікар, дійшовши висновку, що панні Станжерсон набагато покращало, але все-таки побоюючись можливості фатального кінця, визнав за свій обов’язок поінформувати про це слідчого… І той вирішив негайно її допитати. Під час цього короткого допиту були де Марке, його секретар, професор Станжерсон і лікар. Пізніше, вже на суді, мені випало прочитати протокол того допиту. Ось він, з притаманною будь-якому допитові юридичною сухістю.

«Запитання. Чи не могли б ви, панно, якщо вас це не дуже стомить, повідомити деякі необхідні подробиці жахливого замаху, жертвою якого ви стали?

Відповідь. Я почуваюся значно краще й розповім вам усе, що знаю. Коли я ввійшла до своєї кімнати, то не помітила нічого незвичайного.

Запитання. Даруйте, панно, якщо дозволите, я поставлю вам кілька запитань, а ви на них відповісте. Це вас менше втомить, аніж довга розповідь.

Відповідь. Прошу.

Запитання. Який розпорядок був у вас того дня? Я просив би вас викласти його якомога точніше, якомога детальніше. Мені б хотілося, якщо ваша ласка, простежити за кожним вашим кроком.

Відповідь. Я прокинулася пізно, о десятій ранку, бо ми з батьком повернулися пізньої ночі з прийому, який давав президент республіки на честь делегації Академії наук із Філадельфії. Коли я о пів на одинадцяту вийшла із своєї кімнати, батько вже був у лабораторії. Ми з ним попрацювали разом до дванадцятої, потім зробили півгодинну прогулянку парком, обідали в замку. Пообіді, як завжди, півгодини погуляли. Повернулися до лабораторії о пів на другу. Там застали покоївку, яка щойно прибрала мою кімнату. Я дала їй кілька вказівок, і вона одразу ж вийшла із флігеля, а я повернулася до батька працювати. О п’ятій годині ми знову пішли погуляти, після цього попили чаю.

Запитання. Чи входили ви до своєї кімнати перед цією останньою прогулянкою?

Відповідь. Ні, в кімнату входив батько, щоб, на моє прохання, взяти мого капелюшка.

Запитання. І він не помітив там нічого підозрілого?

Професор Станжерсон. Авжеж, ні.

Запитання. Врешті, можна бути майже певним, що на той час нападника ще не було під ліжком. Коли ви пішли, двері Жовтої кімнати лишилися незамкнені?

Відповідь. Так, адже в цьому не було жодної потреби…

Запитання. Як довго ви з паном Станжерсоном були відсутні?

Відповідь. Десь годину…

Запитання. Немає сумніву, що той саме в цей час і проник до кімнати. Але в який спосіб? Цього ми не знаємо. В парку повно слідів, та всі вони ведуть з вікна передпокою й жоден — у зворотному напрямку. Чи не звернули ви уваги, виходячи з батьком: вікно передпокою було відчинене?

Відповідь. Цього я не пам’ятаю.

Професор Станжерсон. Воно було зачинене.

Запитання. А коли ви повернулися?

Панна Станжерсон. Я не звернула уваги.

Професор Станжерсон. Воно лишалося зачиненим, дуже добре це пам’ятаю, я навіть сказав доньці: «Слід було б татусеві Жаку його відчинити, поки ми ходили».

Запитання. Дивина! Дивина! Згадайте лишень, професоре, що татусь Жак під час вашої відсутності, перед тим як піти, його відчинив! Тож о шостій годині ви повернулися й приступили до роботи?

Відповідь. Так.

Запитання. І вже не виходили з лабораторії аж до того моменту, як пішли до своєї кімнати?

Професор Станжерсон. Ні я не виходив, ні моя дочка. В нас була така термінова робота, що ми й хвилини не гаяли. Навіть про все інше забували.

Запитання. Ви вечеряли в лабораторії?

Відповідь. Так, із тих самих міркувань.

Запитання. Маєте за звичай вечеряти в лабораторії?

Відповідь. Ні, ми там рідко їмо.

Запитання. Вбивця не міг знати, що того вечора ви вечерятимете в лабораторії?

Професор Станжерсон. Боже милий, ні в якому разі… Бо це ж о шостій годині, коли ми з дочкою верталися до флігеля, мені спало на думку повечеряти в лабораторії. В цей момент до нас підійшов мій лісничий і ненадовго затримав мене, попросив негайно оглянути ліс, який я визначив пустити на порубку. Я аж ніяк не міг це зробити за браком часу й відклав цей клопіт на завтра. Попросив лісничого, бо він ішов до замку, попередити мажордома, що ми вечерятимемо в лабораторії. Лісничий подався виконувати моє доручення, а я пішов до