Читати книгу - "Чоловіки, що ненавидять жінок"

Тепер уже настала черга Дірка Фруде стріпнутися. Адвокат дивився на Саландер вивчаючим поглядом, і Арманський відзначив, що вперше з початку її звіту замовник виявив аж ніяк не просто ввічливу цікавість. Він зафіксував у думці, що справа Веннерстрьома вочевидь становить для Фруде певний інтерес.

«Не зовсім так, — відразу подумав Арманський. — Фруде зреагував, тільки коли Саландер натякнула, що Блумквіста обдурили».

— Що ви, власне, хочете сказати? — з цікавістю запитав Фруде.

— Це тільки припущення, але я майже певна, що його хтось ошукав.

— Чому ви так думаєте?

— Вся біографія Блумквіста свідчить про те, що він дуже обережний журналіст. Усі його попередні викриття були добре підкріплені документами. Я була одного дня на процесі і слухала. Він не подавав ніяких контраргументів і, здавалося, здався без бою. Це не властиве його вдачі. Якщо вірити суду, то він просто вигадав історію про Веннерстрьома, не маючи ніяких доказів, і опублікував її як якийсь терорист-самогубця від журналістики — але це просто не в стилі Блумквіста.

— А що, на вашу думку, сталося?

— Я можу тільки здогадуватися. Сам Блумквіст вірив у свій матеріал, але по ходу справи щось відбулося, й інформація виявилася фальшивкою. Це, у свою чергу, означає, що він довіряв джерелу, а йому навмисно підсунули хибну інформацію — що здається складним і малоймовірним. Альтернативний варіант — йому так серйозно погрожували, що він здався і визнав за краще постати некомпетентним ідіотом, ніж прийняти бій. Але повторюю, це лише припущення.

Саландер хотіла продовжити звіт, але Дірк Фруде підняв руку. Він трохи помовчав, постукуючи пальцями по підлокітнику, а потім, повагавшись, знову звернувся до неї:

— Якби ми найняли вас, щоб розплутати справу Веннерстрьома й дістатися до правди… наскільки великий шанс, що ви що-небудь знайдете?

— Важко сказати. Можливо, там і знаходити нічого.

— Але ви погодилися б спробувати?

Вона знизала плечима:

— Не мені вирішувати. Я працюю на Драґана Арманського, і він вирішує, які справи мені доручати. Потім, усе залежить від того, яку саме інформацію ви хочете добути.

— Тоді скажімо так… Я правильно думаю, що наша розмова має конфіденційний характер?

Арманський кивнув.

— Про цю справу мені нічого не відомо, — провадив далі Фруде, — але я абсолютно точно знаю, що в деяких інших випадках Веннерстрьом діяв безчесно. Справа Веннерстрьома найсерйознішим чином відбилася на житті Мікаеля Блумквіста, і мене цікавить, чи є у ваших припущеннях раціональне зерно.

Розмова набула несподіваного повороту, і Арманський відразу насторожився. Дірк Фруде пропонував «Мілтон сек’юриті» попорпатися в уже закритій кримінальній справі, в ході якої Мікаелю Блумквісту, можливо, загрожувало якесь насильство і виникав ризик сутички з імперією адвокатів Веннерстрьома. За таких обставин Арманського аж ніяк не спокушала думка випускати на справу неконтрольовану крилату ракету на ім’я Лісбет Саландер.

Справа була не тільки в турботі про підприємство. Колись Саландер чітко дала йому зрозуміти, що не хоче мати в особі Арманського такого собі вітчима, що постійно хвилюється. Уклавши з нею угоду, він остерігався виступати в такій ролі, але глибоко в душі не переставав за неї хвилюватися. Іноді він ловив себе на тому, що порівнює Саландер з власними дочками. Арманський вважав себе гарним батьком і ніколи даремно не втручався в їх особисте життя, проте усвідомлював, що, якби вони жили і поводилися так, як Лісбет Саландер, він не зміг би з цим миритися.

У глибині своєї хорватської — чи, можливо, боснійської або вірменської — душі він ніяк не міг позбутися переконання, що такий спосіб життя приведе Саландер до катастрофи. На його думку, її особливості зробили б її ідеальною жертвою для кого-небудь, хто захоче їй зла, і він страшився того ранку, коли його розбудять звісткою про те, що вона постраждала.

— Для подібного розслідування потрібні великі витрати, — сказав Арманський, пробуючи делікатно відлякати Фруде, щоб промацати, наскільки серйозні його наміри.

— Ми встановимо межу, — тверезо зауважив той. — Я не вимагаю неможливого, але цілком очевидно, що ваша співробітниця, як ви самі мене запевнили, компетентна.

— Саландер? — поглянув на неї Арманський, скинувши бровою.

— Я зараз вільна.

— Гаразд. Але я хочу, щоб ми домовилися про форми роботи. Давайте дослухаємо решту звіту.

— Залишилися тільки подробиці його особистого життя. У вісімдесят шостому році він одружився з Монікою Абрахамссон, і того ж року в них народилася дочка Пернілла. Зараз їй шістнадцять. Шлюб був нетривалим; подружжя розлучилося в дев’яносто першому. Абрахамссон знову вийшла заміж, але вони очевидячки зберігають і далі дружні взаємини. Дочка живе з матір’ю і зустрічається з Блумквістом не надто часто.

Фруде попросив долити йому кави з термоса і знову звернувся до Саландер:

— На самому початку ви зауважили, що в усіх людей є таємниці. Чи вдалося вам такі знайти?

— Я хотіла сказати, що в кожної людини є речі, які вона відносить до сфери особистого життя і не надто любить виставляти напоказ. Блумквіст явно має успіх у жінок. У нього було кілька романів і дуже багато короткочасних зв’язків. Коротше кажучи, він живе активним сексуальним життям. Проте якась персона вже впродовж багатьох років періодично виникає в його житті, і зв’язок цей досить незвичайний.

— У якому сенсі?

— У нього зв’язок з Ерікою Берґер, головним редактором «Міленіуму». Вона належить до вищого світу, мати — шведка, батько — бельгієць, що живе в Швеції. Берґер і Блумквіст знають одне одного з часу навчання у Вищій школі журналістики і відтоді періодично відновлюють сексуальні стосунки.

— Мабуть, це не так уже й незвично, — зауважив Фруде.

— Звичайно, ні. Але Еріка Берґер одружена з художником Ґреґером Бекманом — напівзнаменитістю, що розмалювала громадські приміщення безліччю страшних картин.

— Іншими словами, вона його зраджує.

— Ні. Бекман у курсі їхніх стосунків. Це menage a trios,[25] яке вочевидь влаштовує всіх трьох. Іноді Берґер спить з Блумквістом, іноді з чоловіком. Який у них там заведено порядок, я достоту не знаю, але, очевидно, це стало однією з головних причин розпаду шлюбу Блумквіста з Абрахамссон.

Розділ 03

П'ятниця, 20 грудня — субота, 21 грудня

Еріка Берґер здивовано звела брови, коли вже під кінець робочого дня до редакції увійшов цілком очевидно змерзлий Мікаель Блумквіст. Редакція «Міленіуму» розташовувалася прямо на «шпилі» Гьотґатан, на офісному поверсі, безпосередньо над приміщеннями товариства «Ґрінпіс». Орендна плата була дещо зависока для журналу, але Еріка, Мікаель і Крістер усе одно трималися за це приміщення.

Еріка глянула на годинник. Було десять хвилин на шосту, і Стокгольм уже давно поринув у темряву. Вона чекала, що Мікаель повернеться десь перед обідом.

— Вибач, — мовив він замість привітання,