Читати книгу - "Українська міфологія"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Українці виробили цілий арсенал захисних засобів від «блуду». Їх зазвичай використовували комбіновано. Це насамперед молитва (особливо помічною вважали молитву «Чесному хресту»). Промовляючи молитву, хрестилися (при цьому трапляються відомості, ніби від блуду слід хреститися лівою рукою: «В лісі є блýдник, багато є блудникá. Як зайдеш тамечка, то будеш блудити. Лівов руков хрестишсі та й молишсі».[172]
На Богородчанщині, заблукавши, ламали гілку ліщини, «бо кажуть, шо під нею янгелики сидять».[173] Ця мотивація пов’язана з відомою легендою про Божу Матір, якій ліщина дала прихисток під час грози. Дерево після цього стало немовби святим, тож і блискавка в нього не влучає.
Добре мати при собі й шматочок «аркуша» та «всенощну» пшеницю: «Як людина йшла в дорогу чи кудись, то все брала з собою. То всенощну пшеницю — аби не заблудити, аби не привиджувалося нічого, аби якийсь злий дух не приступав до людини».[174]
Подекуди помічним від блуду вважали часник, який на Святвечір лежав на столі: «Добре мати з собою, тоді не заблудиш. Якщо треба кудись йти, то беруть з собою той часник».[175]
У Карпатах паляниця й зубчик часнику в лушпинні нерідко були першою святвечірньою стравою, при цьому споживання часнику мало виразний апотропеїчний характер: «Дехто мовит, шо чиснок ся не лýщит, каже: «Не лупи ня до живого, відкуплю тя від всього злого!»[176]
Часто, заблукавши, згадували, на який день тижня припали цього року Святвечір чи Різдво, день свого народження чи хрестин; що на Святвечір чи Великдень їли першим; почерговість страв на Святвечір; на скільки шматочків на Великдень різали свячене яйце й у якій черговості їли; хто стояв по праве плече, коли йшли до причастя, тощо:
— «Колись, старі люди кажут, шо часто переходóло: то якесь полотно, коні, коти, пси, — шо то як зачепити, то могло тебе завести хто знає де. Блудилися люди в лісі. Стане десь на таке місце, і водило. Кажуть, згадати, в який день був Святий вечір і що на Паску з’їв найперше. А на Паску, кажут, годитсі, кропиву свє́тіт в кошику в нас і яйце свічене, то найперше пробуют кропиву, [а]би не блудити, аби мухариці не кусала, комарі. А яїчко, яйце ділили перше одне на всіх».[177]
— «Казали, шо як когут запіє, то минесі. На Світий вечір шо ти перше їв, шо вечеряв, як взяв лижку, згадати».[178]
— «Як óблуд вчепився, то якесь свято велике згадати».[179]
— «Кажуть, шо треба нагадатися, в який день був Святий вечір і в який Різдво, і як нагадаєш, то блудник зараз відходить».[180]
На Березнівщині, заблукавши, промовляли великоднє христосування: «І мене той блуд брав. Пуд селом. (Сміється. — В. Г.) Заблудиласа. Брала ягоди, брала, вішла на цю осю трасу, і вішла — людочки, шо сьо за траса? Куда се я війшла? Не знаю… [Він бере] на перехресних дорогáх. Але як заблудиса, то кажуть, треба казать: «Христос воскрес! Христос воскрес! Христос воскрес!» Да. Якшо дерево виверняне. З корєннєм. Через ту деревинý не треба переступати, бо мона заблудити. Або знов — позд єю… нагнуцця да позад єю пройти — буде голова болєть».[181]
Дієвим способом було одягання вбрання навиворіт:
— «Як заблудила, то треба з себе одежу скидати і навівороть убирати, аби прийти до пам’яти. Таке казали, шо як блуд узєв сі, то треба обернути навівороть і спам’ятаєсь сі».[182]
— «Ну та каже: «Боже, аби я відси якось з цего лісу вийшов», — молиться собі три рази «Отче наш», і сорочку вивертає, і штани навіть вивернув, аби від мене нечиста сила сі відвернула, аби сі злий дух відвернув».[183]
— «Треба повернути другим стóроном шапку чи хустку, і тоді вийдеш. Чи косу в руки, чи ножа взєти, бо то причащаєцця нечистоє. Воно водить все».[184]
Подекуди надягали взуття на іншу ногу: «Попуд вíворотом не мона йти. Ну, таке є дерево таке, нахиляне, то кажуть, тудою не йти, бо б’деш блудить в лєси. Ми колись заблудилиса були самиє, пошли в лєс, — дощ паде, гримить, а ше тако — ха-ха, ха-ха, — як додому йти — то всьо, не знаємо… І ми пошли туда. Я бачу, шо сьо вже батьков лєс кончаєца, сьо вже Тинéнське. Кажу: «Девчата, не туда йдем». Вернулиса. Йдем назад — не можемо. Давай — Ростікова та сестра, Мар’я — давай менять. Таково поменяла чоботи на ту ногу, тако переменяли. Давай ходить, ходить — якось вийшли із того лєса. От-то наробіла. Дощ падав, да так…»[185]
Допомагала від блуду зав’язана на руці червона нитка: «Як в лісі, то треба галузку з ліщини вирвати і сорочку собі вивернути. А ще можна нитку на руці мати червону».[186]
Рекомендувалося також трохи посидіти на місці або поглянути назад себе проміж ніг: «[Як заблудив] між ноги подивитися разів три-штири, от, нагнутись і подивитися, сісти посидіти трохи, води напитися, якщо вона єсть».[187]
Була й низка інших способів, як-от вилаяти «нечисту силу», «попісяти в пущі», обкрутитися тричі на правий бік, перевернутися назад головою через знайдену на місці соломину та ін. З облудливого становища міг вивести й випадковий зустрічний, коли питав, куди це йде та людина.
Загалом бувальщини про «блуд» у традиційних селах можна почути чи не від кожного:
— «От тут в нас в селі, в лісі, Бог його знає, шо воно там. Ото раз пасли ми корови, а потім ше було, шо дрова я несла — так от з тими коровами, і з дровами ходила я по всьому лісі і не могла ніяк сюди додому дійти. Малини збирала так само, і там в лісі є в нас якісь такі місця, шо блуд якийсь чіпляється. І людина блудить: так як то їй видається шось. От мені тоді видалося: дійшла я до своїх хатів сюди, то вони мені, ті хати, такі здорові показалися, якісь такі, ну, страшні хати. Думаю тоді: «Де я? Кудись не туди зайшла?» І потім я йшла туди назад в той ліс і вийшла туди в сусіднє село, до Гради. Так я ходила від ранку до четвертої години. Пока я знайшла свою хату. І ше було, то тоже раз ввечері їхала я через ліс конем і тоже шось думаю, куди я заїхала? Але, думаю, може, кінь
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українська міфологія», після закриття браузера.