Читати книгу - "Українська міфологія"

Ототожнюють або принаймні пов’язують із чортом так званого інклюза: «Інклюз — то тей, щез би, — то кожде інакше називало. То такий чортик. Каже, підкине гроші, та й ти йшов та й найшов. Та й вже має гроші, а має. А потому кажут до него: «То шо це такі гроші то?» А жінка каже до него: «Візьми іди віднеси там, де ти взєв». Він пішов взєв… — не стало нічого в него. Взєв поклав на місце, там, де він взєв, — всьо — не стало нічого в него. То інклюз — то гроші той, щез би, підкидав».[157]

Сьогодні, констатуючи занепад віри в Бога, нерідко стверджують:

— «Тепер воно кудою хоче, тудою й ходіть, а тоди только по уліци. Шо ж — воно посвящонноє [раніше було]. Поп свєтів, і водою свящонною полівав, покропляв, і Богу молівса. А тепер уже вон (диявол — В. Г.) має вскрозь».[158]

— «Сьогодня шо — сьо стариє так люди кажуть, і воно, мабуть, і правда: тепер завладєв нечистий народом і землєю. Бачте, все стало такево… Тепера, бачте, шо зробилос, — тепер п’ють гарелку сильно».[159]

Так само, дивуючись новочасній моді та звичаям, старші люди зазначають, що колись за вбранням і поведінкою одразу можна було спостерегти, де хто, а тепер чорт вільно може йти поруч, а ти гадатимеш, що так і треба.

Уявлення про чорта продовжують посідати важливе місце в демонологічній палітрі українців. Донині, наприклад, з вірою в «нечисту силу» пов’язана низка побутових заборон. У хаті й у себе у дворі забороняли свистіти («Шоб чорти не велися, не множилися. Ну, то, кажуть, шо кличеш нечисту силу, рогатих кличеш»[160]), сидіти й «колисати» ногами («Кажут, шо чорта колишеш»[161]). Попри місцевий колорит, уявлення українців про чорта мають виразні загальнонаціональні риси, а подекуди суголосні з уявленнями інших слов’ян.

Блуд

Як і в усіх слов’ян, з чортом українці пов’язують уявлення про так званий блуд. Часто кажуть, що людину «водить», маючи на увазі, що її дурить «нечиста сила», або ж чорт: «Водит. От, ідеш у те село, а попадеш в друге. Або в речку заведе».[162] У такому разі людина ризикує втрапити на «його» (чорта) стежку й втратити дорогу: «Шось нечисте так поробить, шо людині в голові шось поплутається, і воно ходе і не може знайти правильної дороги додому». Звичні предмети видаються не такими, як завжди: хати надміру великими, рови — глибокими, ліс — високим. Єдина надія — лише на коней, якщо доводиться ними їхати.

Вважають, що «первака» (першу дитину в сім’ї) блуд не бере, а найчастіше «водить» того, чиї хрещені батьки не знають молитви «Вірую…» Водитиме й людину, котра їла «забудька» — випадково забутий у печі хліб.

Щоб не заблукати, не варто було згадувати «нечистого»: «Колись йшли чоловік з жінкою з храму, та й чоловік шось того згадав, то він його як до землі пригнув, то так йому здавалось, шо в нього шось на голові сидить (а жінка не бачить). То потім він їх до ранку водив, ледь додому вернувся. То нечистий, то все через нього».[163]

Вірять, що «блуд вчепить», якщо переступити через бурелом («виворот»), пройти під «поганою пущею», де «сидів який лихач» (під зігненим деревом або деревом, у яке влучила блискавка), піти на голос, який кличе тебе в лісі:

— «Той блуд, то він багато може учепитися. І теперки. То вже шось… под деревóну якусь подóйдуть, кажуть, таку нидобрую. Ну, значить, вона, шось тамки, може, де який лихáч де сидів, чи шо. На деревини. Ну. То то такеє. То заблудити, то можна, можна. Воно й закруженіє голови робіцца, то можна, але… Тре’ молитися».[164]

— «А, такі є місця, шо буває такеє. А Господь їх знає. Пообикновенний ліс, а десь чи в таке місце вступиш, чи шо, — й заблудиш. Кажуть, шо ни мона чириз отой, шо виворот такий лежить, чириз йóго пирилазити, бо вже тоді шось робицця людини. Ну, да видно, од того шось воно й іде… Молисся тоді. Ото, каже, молися «Да воскрєснєт Бог», то, каже, не заблудися. То, знаєте, колись рано — заспішив, да пошов, да, може, й не помолився».[165]

— «Правільно, правільно. Як у ліси, то є так, шо заблудисся і можеш нєсколько раз на їдне і то саме місце. Ето так як шось лихе водить. Та, є такі місця. Кажуть, як ідеш, як нагньóна десь шось, хвоїна чи що, бо її шось там… ну, так як виворот, то ни мона проходити, бо будеш блудити. І то так є. Якось ходить, ходить, поки якось вийде. Молитись треба».[166]

Заблудити можна де завгодно: у лісі, у полі й навіть у хаті на печі. Водночас часто вірять, що людину «водить» у певних місцях (На Богородчанщині такі місця називають «блýдникó»; «блудникóм» можуть іменувати й безпосередньо чорта, який увів в оману): «Там десь на Чортяниці, кажуть, часто люди блудять в лісі, то таке чула. Як по ягоди ходять в ліс, то там таке місце є, Чортяниця називають, о, то там, кажуть, люди блудять часто. Там на повороті, як до озера, в сторону Білорусі. Ну, то ще колишня назва… Може, через те й називається Чортяниця, що блудять. Перехреститися, помолитися, і тоді… о то завжди баба казала: шось злякаєшся — христись».[167]

Зазвичай це місця чиєїсь передчасної смерті:

— «То є такі місця у нас по лісах, блудники, то там кожен раз заблудити можеш. То таке нечистемісце, там помер хточи, може, нечистий дух сидить тамка».[168]

— «То є такі місця — блудники, то там, де хтось вмирав чи вбили кого, а його не поховали, не відправили по ньому. То там, кажуть, можна заблукати. Навіть я колись замолоду заблудила, то три години ходила, як яка мана мене взяла».[169]

— «Блудники — то такі місця, де багато людей вмерло, а їх не поховали по звичаю, то скільки раз на тому місці будеш, стільки раз заблудишся».[170]

— «То вступив в те місце, чи крутило, чи вешалник де висів, бо ж то ліс, чи потоплéник