Читати книгу - "Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон"

Нинішнім нам — двом дюжинам колишніх мостонавідників — нізащо не вижити самотужки. Але що, якби натомість ми стали професійною армією? Добре навченим тисячним військом — і то найкраще спорядженим із-поміж усіх? Якщо дійде до найгіршого і нам доведеться залишити ці табори, я волів би виступити звідси монолітним загартованим загоном, з яким не можна не рахуватися. Дайте мені на цю тисячу рік часу — і все буде зроблено.

— А ось такий план мені до вподоби, — відказав на це Моаш. — Я зможу навчитися володіти мечем?

— Моаше, ми й досі темноокі.

— Тільки не ти, — озвався Шрамм, який стояв із протилежного боку. — Бачив я, які в тебе очі, коли…

— Годі! — гримнув Каладін і важко зітхнув. — Годі про це. Щоб я більше такого не чув.

Шрамм стих.

— Я планую призначити вас офіцерами, — зізнався їм Каладін. — Вас трьох, а також Сиґзіла та Скелю. Будете лейтенантами.

— Лейтенантами темнооких? — уточнив Шрамм.

Таке звання було аналогом сержантського в ротах, де служили виключно світлоокі.

— Далінар зробив мене капітаном, — пояснив Каладін. — За його словами, це найвищий чин, який він наважується присвоїти темноокому. Що ж, коли під моєю орудою тисяча людей, я маю потребу в командирах проміжної ланки — посередниках між сержантами й капітаном. А отже, призначу вас п’ятьох лейтенантами. Гадаю, Далінар мені це спустить. Або зробимо вас оберсержантами, якщо лейтенантський чин його не влаштує.

Скеля буде інтендантом і відповідатиме за харчування. Лопена я призначу його заступником. Ти, Тефте, відповідатимеш за бойову підготовку. Сиґзіл стане писарем: він єдиний, хто вміє читати ґліфи. Моаше і Шрамме…

Тут командир кинув погляд у бік цих двох. Хоча один був низенький, а другий — високий, ходу вони мали однаково пружну й повсякчас випромінювали загрозу. Завжди зі списами на плечі — без них їх ніколи не бачили. З усіх, кого він тренував у Четвертому мості, лише ці двоє схоплювали все інстинктивно. Вони були природжені вбивці.

Як і сам Каладін.

— Ми втрьох, — сказав він їм, — зосередимося на охороні Далінара Холіна. Я хочу, щоб за найменшої можливості один із нас постійно був при ньому. Хтось інший із решти двох нерідко наглядатиме й за синами, але не переплутайте: наш клопіт — Чорношип. Саме його життя ми маємо оберігати за будь-яку ціну. Він — єдиний гарант свободи Четвертого мосту.

Моаш і Шрамм кивнули.

— Гаразд, — промовив Каладін, — ходімо збирати решту. Час світові поглянути на вас моїми очима.

***

Гоббера, за загальною згодою, мали татуювати без черги — цей щербатий мостонавідник був першим, хто свого часу повірив Каладінові. Командир пригадував той випадок: змучений після мостонавідної вилазки, він хотів лише впасти й лежати, витріщаючись у небеса, але натомість вирішив не дати бідоласі померти. Того дня Каладін урятував і самого себе.

Решта Четвертого мосту ввійшли до намету, обступили Гоббера й мовчки спостерігали за ретельною роботою татуювальниці, яка заколювала шрам від рабського тавра на лобі ґліфами, котрі надав Каладін. Татуйований уряди-годи морщився від болю, однак із його вуст не сходила широка усмішка.

Каладін чував, що шрам можна прикрити татуюванням, і виходило зрештою непогано: щойно туш проникала під шкіру, як в око впадали ґліфи, а пошрамовану шкіру під сподом робилося заледве помітно.

Коли процедуру було завершено, татуювальниця подала Гобберові дзеркало, щоб той оцінив результат. Мостонавідник обережно торкнувся чола. Шкіра почервоніла від голок, але темне татуювання чудово приховувало рабське тавро.

— Що там написано? — тихо спитав Гоббер, чиї очі були на мокрому місці.

— Свобода, — відповів Сиґзіл поперед Каладіна. — Цей ґліф означає «свобода».

— А менші, угорі, повідомляють дату звільнення й того, хто дав тобі волю. Навіть якщо ти загубиш свій визвольний лист, будь-хто охочий ув’язнити тебе як невільника-втікача зможе легко переконатися, що ти не з таких, і піти до писарок Далінара Холіна, які зберігають копію відповідного документа.

Гоббер кивнув.

— Добре. Але цього не досить. Треба додати «Міст № 4». «Свобода» й «Міст № 4».

— На позначення того, що тебе було звільнено з «Мосту № 4»?

— Аніже. Не з, а завдяки «Мосту № 4». Я ні на що не проміняв би проведений там час.

То була маячня божевільного. «Міст № 4» ніс смерть — десятки людей було вбито під час забігів із тим клятим настилом на плечах. І навіть після того як Каладін поклав собі врятувати мостонавідників, їхні втрати були завеликі. Не скориставшись із нагоди звільнитися, Гоббер був би дурнем.

Але той уперто не підводився з місця, доки командир не зобразив потрібні ґліфи для татуювальниці — флегматичної, дебелої темноокої, яка, здавалося, здужала б підняти моста самотужки. Вона присіла на ослінчик і заходилася додавати Гобберові на чоло — просто під написом «свобода» — ще два замовлені ґліфи, паралельно (й повторно) пояснюючи, що татуювання довгенько болітиме і що клієнтові доведеться доглядати за ним.

Той зносив нові татуювання із широкою усмішкою на обличчі. То була чистісінька дурість, але решта схвально кивали й поляскували Гоббера по плечі. А щойно татуювальниця закінчила, на його місце миттю всівся нетерплячий Шрамм і зажадав собі такого самого комплекту малюнків.

Каладін відступив і, схрестивши руки на грудях, похитав головою. За стінками намету вирувало торжище, де продавали й купували. «Військовий табір» насправді був містом, зведеним у величезній, схожій на кратер скельній формації. Затяжна війна привабила на Розколоті рівнини всіляких купців-маркітантів, а також ремісників, митців і навіть родини з дітьми.

Неподалік із потривоженим обличчям стояв Моаш, спостерігаючи за роботою татуювальниці. З-поміж їхньої команди рабського тавра не мав не тільки він — у Тефта його теж не було. З них зробили мостонавідну обслугу, проте формально вони залишалися вільними. В Садеасовому таборі таке траплялося часто: в мостонавідники могли запроторити, караючи за найрізноманітніші провинності.

— Якщо у вас нема невільничих відмітин, тоді навіщо вам татуювання? — гучно промовив до решти Каладін. — Ви й без того належите до нашого гурту.

— Ні, — заперечив Скеля. — Я теж таке хочу.

Попри відсутність тавра, він наполіг на тому, щоб сісти на місце, яке звільнив Шрамм, і щоб майстриня наколола йому просто на лобі такі самі ґліфи. Власне, аналогічно вчинив і кожен незатаврований, включно з Белдом і Тефтом, — сів на стілець і підставив чоло.

Утримався тільки Моаш: у нього татуювання з’явилося на плечі. От і добре: йому, на відміну від більшості з них, не доведеться носити на видноті ознаку невільницького минулого.

Моаш підвівся зі стільця, і його місце зайняв інший — чоловік із червоно-чорною, мовби розводи на мармурі, шкірою. Четвертий міст мав дуже розмаїтий особовий склад, проте Шен стояв осторонь навіть на їхньому тлі — адже він був паршмен.

— Я не маю права татуювати його: він чиясь власність, — заявила майстриня.

Каладін розтулив було рота, збираючись заперечити,