Читати книгу - "Раніше, ніж їх повісять"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Він зробив ефектну паузу.
— Будь-яких... заходів.
— Що там таке? — пробурчав лорд-губернатор. — Я хочу знати, що відбувається!
Документом уже заволодів Віссбрук.
— Королівський указ, — видихнув він і витер спітніле чоло тильним боком рукава, — підписаний усіма дванадцятьма членами Закритої Ради. Він надає всі повноваження!
Він обережно поклав указ на інкрустований стіл, неначе побоюючись, що той раптом спалахне.
— Це...
— Ми всі знаємо, що це таке.
Магістр Ейдер задумливо стежила за Ґлоктою, погладжуючи одним пальцем гладеньку щоку. «Наче крамарка, яка раптом усвідомлює, що це її ошукав покупець, який здавався невігласом, а не навпаки».
— Схоже, очільник Ґлокта перебере керівництво на себе.
— Я не став би казати «перебере керівництво на себе», але я буду відвідувати всі наступні збори цієї ради. Вважайте це першою з величезної кількості змін.
Сівши у своє прекрасне крісло, витягнувши зболену ногу й давши відпочити зболеній спині, Ґлокта розслаблено зітхнув. «Майже зручно». Він швидко оглянув насуплені обличчя членів правлячої ради міста. «Щоправда, звісно, один із цих чарівливих людей, швидше за все, є небезпечним зрадником. Зрадником, який уже організував зникнення одного очільника, а тепер, цілком можливо, думає про усунення ще одного...»
Ґлокта прокашлявся.
— Отже, що ви казали, генерале Віссбрук, коли я прийшов? Щось про стіни?
Рани минулого
авні помилки, — надзвичайно бундючно вимовив Баяз, — не повинні повторюватися. Тож в основі будь-якої вартісної освіти має лежати ґрунтовне розуміння історії.Джезаль уривчасто зітхнув. Із якого дива цей старий заповзявся його просвітити, йому було незрозуміло. Можливо, в цьому було винне величезне себелюбство, пов’язане з легким маразмом. Хай там як, Джезаль твердо вирішив геть нічого не навчатися.
— ...так, історії, — розмірковував маг, — у Калкісі дуже багато історії...
Джезаль роззирнувся довкола й залишився вкрай розчарованим. Якщо історія — це лише вік, то Калкіс, прадавнє портове місто Старої Імперії, однозначно був багатий на неї. Якщо ж історія — це щось більше — велич, слава, те, що хвилює кров, — то історії в ньому явно не було.
Без сумніву, місто було ретельно сплановане й мало широкі прямі вулиці, розташовані так, щоб подорожнім відкривалися величні краєвиди. Але за багато століть краєвиди, що, можливо, колись були гордими міськими пейзажами, обернулися на панорами занепаду. Всюди були покинуті будинки, на заїжджені колесами площі сумовито дивилися порожні вікна та дверні прорізи. Вони минали провулки, зарослі бур’янами, закидані камінням і завалені гнилими колодами. Половина мостів через мляву річку обвалилася й так і не була полагоджена; половина дерев на широких алеях були мертві й засохлі, задушені плющем.
Тут не було того чистого життя, що вщерть наповнювало Адуа, від доків до нетрів і від нетрів до самого Аґріонта. Можливо, Джезалева домівка часом здавалася перенаселеною, галасливою, переповненою людом, але, дивлячись, як нечисленні обідрані мешканці Калкіса бредуть своїм гнилим містом-пережитком, він чітко розумів, яка атмосфера подобається йому більше.
— ...у тебе, мій юний друже, під час цієї нашої мандрівки буде чимало можливостей удосконалитись, і я рекомендую тобі скористатися ними. Особливо вартий вивчення майстер Дев’ятипалий. Мені здається, що ти міг би багато чого навчитися в нього...
Джезаль мало не охнув від подиву.
— У цієї мавпи?
— Ця мавпа, як ти висловився, знаменита по всій Півночі. Там його звуть Кривава Дев’ятка. Це ім’я сповнює сильних людей або страхом, або відвагою, залежно від того, на якому вони боці. Він — боєць і тактик, що відзначається великою хитрістю та унікальним досвідом. А найголовніше — те, що він опанував мистецтво говорити набагато менше, ніж знає. — Баяз позирнув на нього. — Цілковита протилежність деяких людей, що їх я міг би назвати.
Джезаль насупився і згорбив плечі. Він не бачив, чого можна навчитися в Дев’ятипалого — ну, хіба що, як їсти руками й не митися багато днів поспіль.
— Великий форум, — стиха промовив Баяз, коли вони вийшли на якийсь широкий відкритий простір. — Живе серце міста.
Розчарування відчувалося навіть у його голосі.
— Сюди мешканці Калкіса приходили купувати й продавати, дивитися вистави та розглядати судові справи, обговорювати філософію та політику. За Старого Часу він був заповнений ущерть до пізнього вечора.
Тепер тут було вдосталь місця. На цій величезній брукованій площі з легкістю могла б розміститись юрба людей, у п’ятдесят разів більша за присутню там жалюгідну купку. Величні статуї край неї були забрьохані та побиті, а їхні брудні п’єдестали хилилися під усіма можливими кутами. У центрі розмістилося кілька розрізнених яток, що збилися докупи, наче вівці в холодну погоду.
— Лише тінь його колишньої слави. Однак сьогодні нас із усіх присутніх тут мають цікавити лише вони.
Тут Баяз показав на занедбані скульптури.
— Справді? І хто це такі?
— Імператори далекого минулого, мій хлопчику, кожен із яких може розповісти свою історію.
Джезаль подумки застогнав. Навіть історія власної країни викликала в нього не більш ніж побіжний інтерес, а що вже казати про якийсь напіврозвалений глухий кут на далекому заході світу?
— Їх дуже багато, — пробурмотів він.
— І це ще аж ніяк не всі. Історія Старої Імперії налічує багато століть.
— Тому її, певно, й називають старою.
— Капітане Лютар, не намагайтеся з мене кепкувати — ви не маєте потрібних для цього інструментів. Поки ваші пращури в Союзі бігали голяка, спілкувалися жестами й поклонялися землі, тут мій учитель Джувенс керував народженням могутньої країни, країни, рівних якій за розміром і багатством, знаннями та величчю так і не з’явилося. Адуа, Талін, Шаффа — усе це лише тіні дивовижних міст, які колись процвітали в долині великої річки Аос. Це колиска цивілізації, мій юний друже.
Джезаль роззирнувся довкола себе, оглядаючи жалюгідні статуї, гнилі дерева, брудні, занедбані, потьмянілі вулиці.
— Що пішло не так?
— Крах чогось великого ніколи не буває простим, але там, де є успіх і слава, також неодмінно є невдачі та сором. Там, де є і те, й інше, неодмінно киплять заздрощі. Заздрість і гордощі мало-помалу призвели до чвар, потім — до ворожнечі, а тоді — до
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Раніше, ніж їх повісять», після закриття браузера.