Читати книгу - "Глибина третьої ночі, Віталій"

– Вибух… – прошепотів Орест. – Вони хочуть, щоб ми влаштували вибух. Не для того, щоб убити Його. А щоб обвалити склепіння. Поховати Його ще глибше. Зміцнити стіни в'язниці. На тисячі років.

– Але вибух може… пробудити Його остаточно! – заперечив Влад. – Або вбити нас разом з ним!

– Це шанс, – твердо сказав Орест.

Ззовні, з поверхні, раптом долинув гучний, протяжний звук рога. А за ним – багатоголосий крик Хранителів. Спів став гучнішим, барабанний дріб – шаленим.

– Вони починають! – скрикнув Михайло, знову хапаючись за голову. – Третя Ніч вступає у свою повну силу! Вони прикликають Його!

Постать із каменю і коріння вказала своїм відростком углиб відкритого проходу. Вибір був очевидний. Залишатися тут – означало чекати, поки Хранителі їх знайдуть, або поки пробуджений Голос зведе їх з розуму. Йти назад, на поверхню – самогубство.

– Я йду, – сказав Орест. Він подивився на Влада. – Це наш єдиний шанс. Не лише вижити, а й покласти цьому край.

Влад подивився на Ореста, потім на Михайла, що знову почав тремтіти. Він був журналістом, шукачем правди. І ось вона, правда – страшна, незбагненна, космічного масштабу. Він міг би спробувати втекти, розповісти світу. Але хто б йому повірив? І що б це змінило?

– Я з тобою, – рішуче кивнув Влад, піднімаючи свою камеру. – Якщо я помру, то помру, знімаючи найвеличнішу історію в історії людства.

– Михайле? – Орест звернувся до брата.

Михайло підвів на нього погляд, і на мить у його очах промайнула колишня, людська свідомість. – Його треба зупинити, Оресте… Він не повинен вийти…

Це була вся відповідь, яка була потрібна.

Кам'яна постать безмовно розвернулася і почала заглиблюватися в тунель. Інші світлі цятки в темряві рушили за нею. Вони не чекали.

Орест, спираючись на стіну, підвівся. Влад підтримав Михайла.

– За ними, – скомандував Орест. – І не відставати.

Вони ступили у відкритий прохід, у царство Перших. Темрява за їхніми спинами згустилася, і кам'яна стіна безшумно стала на своє місце, відрізаючи їх від зовнішнього світу і від звуків ритуалу Хранителів.

Тепер вони були в абсолютній тиші, якщо не рахувати шарудіння їхніх кроків та ледь чутного шепоту Михайла. Тунель, що відкрився перед ними, не був схожий на штольню чи печеру. Його стіни були гладкими, ніби оплавленими, і пульсували тим самим блідо-зеленим світлом, що й символи. Вони йшли шляхами, що не призначалися для людей, глибоко під Карпатами, у саме серце древньої війни. Їхнім провідником була сама земля, а їхньою метою – або остаточне знищення, або порятунок, про який ніхто ніколи не дізнається.

Попереду на них чекала стара австрійська штольня, іржавий динаміт і сплячий бог, що бачив сни про загибель світів. Третя Ніч ще не скінчилася. Найстрашніше було попереду.