Читати книгу - "Детектив Соловей. Книга 1. Справа про зниклого чоловіка, Віталій"

Листя кленів та дикого винограду неспішно опадали на тротуари тихого передмістя Києва. Осіннє сонце, пробиваючись крізь серпанок легкого туману, м'яко освітлювало затишні вулички з приватними будинками, кожен з яких мав свою неповторну історію. Повітря пахло вогкою землею, опалим листям та ледь вловимим ароматом диму з камінів, створюючи меланхолійну, але водночас затишну атмосферу. У таких місцях, де життя зазвичай плине розмірено та передбачувано, де сусіди знають одне одного в обличчя, а вечорами чути лише тихе сюрчання цвіркунів, звістка про зникнення людини завжди стає громом серед ясного неба, руйнуючи ідилічну картину.

Саме таким громом для мешканців вулиці Затишної стало зникнення Андрія Сергійовича Хруща, успішного власника мережі будівельних магазинів "БудМайстер". Його розкішний двоповерховий будинок з високим кованим парканом, акуратно доглянутим газоном тепер здавався якимось сірим ніби втратив свою душу.

Першим забив на сполох особистий водій Хруща, Ігор Семенович, чоловік років п'ятдесяти, з добродушним обличчям та звичкою завжди приходити на роботу за п'ятнадцять хвилин до призначеного часу. Він приїхав о дев'ятій ранку, як завжди, на чорному службовому "Мерседесі", щоб відвезти шефа на важливу зустріч з потенційними інвесторами. Але цього разу біля воріт його зупинила неприємна несподіванка – хвіртка виявилася не замкнена, а вхідні двері будинку прочинені на кілька сантиметрів.

Ігор Семенович задумався. Невже Андрій Сергійович забув, хоча це дивно адже він ставився до своєї безпеки дуже серйозно. Ігор обережно відкрив двері і два рази покликав шефа, але той не відповів. Після цього Ігор зайшов в дім і опинився у просторому холі, що був обставлений меблями. На підлозі блищав паркет, а на стінах висіли чудові картини.

Він пройшов далі, заглянув у вітальню, де на шкіряному дивані акуратно лежав плед, а на кавовому столику – незакінчена газета за вчорашній день та порожня чашка з-під кави. На кухні в керамічній чашці застигла недопита кава, а поруч лежала розгорнута книга рецептів. Все виглядало так, ніби господар просто відійшов на кілька хвилин і скоро повинен повернутися.

Але коли Ігор зайшов до кабінету Андрія Сергійовича, його охопив страх. Масивний дубовий стіл, за яким Хрущ зазвичай проводив по декілька години, був завалений розкиданими паперами. Серед них виднілися фінансові звіти та якісь контракти. Одна з шухляд столу була висунута і наполовину порожня, а дверцята вбудованого сейфа, зазвичай надійно зачинені, тепер були відчинені. На підлозі біля столу валявся перекинутий стілець, ніби когось з нього зіштовхнули. 

Звісно, Ігор Семенович одразу ж зателефонував до служби охорони Хруща, а потім, повідомив поліцію. Він стояв у кабінеті, розгублено озираючись навкруги. Це не було схоже на звичайну метушню або недбалість. 

На місце події швидко прибула слідчо-оперативна група. П'ять годин вони ретельно оглядали будинок, фіксували кожну деталь, опитували сусідів, але жодної зачіпки знайти не вдалося. Сусіди, переважно люди за п'ятдесят, нічого підозрілого не бачили і не чули. Їхні розповіді зводилися до того, що Андрій Сергійович був хорошим та ввічливим чоловіком, який ніколи не мав конфліктів з оточуючими. Зникнення виглядало дивно і незрозуміло. Жодних слідів боротьби, крім перевернутого стільця, жодних повідомлень про погрози, жодних очевидців, які б бачили щось підозріле вранці чи вночі.

Справа про зниклого бізнесмена, як особливо важлива, швидко потрапила на стіл до одного з найкращих детективів київської поліції – Сергія Солов'я. Його репутація розсудливого та проникливого слідчого, була відома далеко за межами його відділу та міста Києва.

Сергій Соловей сидів у своєму скромному, але затишному кабінеті на третьому поверсі старого цегляного будинку районного управління. За вікном мрячив дощик, монотонно стукаючи по підвіконню. У кабінеті панував творчий безлад, який, однак, сам Соловей завжди тримав під контролем: стоси папок з закритими справами акуратно лежали на полицях, розкидані фотографії з місць злочинів були систематизовані за датами, а блокноти з нерозбірливими, на перший погляд, записами насправді містили ключові деталі розслідувань. На стіні висіла стара, карта міста, позначена різнокольоровими шпильками, кожна з яких символізувала розкриту ним справу.

До кабінету зайшов молодий оперативник, лейтенант Іван Петренко, худорлявий юнак з рудим чубом, який старанно намагався наслідувати серйозність свого досвідченого начальника. Він поклав на стіл перед Солов'єм тонку, але на вигляд вагому папку з написом чорним маркером "Хрущ А.С. Зникнення".

– Ось, Сергію Петровичу, ваша нова справа, – сказав Іван, трохи ніяково переступаючи з ноги на ногу і поправляючи окуляри на переніссі, – Зникнення бізнесмена. Начебто все чисто, але начальник, полковник Захарченко, особисто наполягає, щоб ви зайнялися цією справою терміново.

Сергій Соловей мовчки взяв папку. Його погляд, спокійний і зосереджений, ковзнув по обкладинці. Він не любив поспіху в таких справах. Кожна деталь, навіть найнезначніша, могла виявитися тим самим ключем для розкриття справи.

Він відкинувся на спинку старого шкіряного крісла і відкрив папку. Першою йшла кольорова фотографія зниклого. На ній був зображений чоловік років п'ятдесяти, з приємною усмішкою на обличчі та впевненим поглядом. Одягнений він був у дорогий діловий костюм темно-синього кольору та білосніжну сорочку. На вигляд – типовий бізнесмен, який звик до розкоші та уваги.

Далі йшов детальний рапорт слідчо-оперативної групи з місця події, протоколи опитування свідків. Соловей уважно вивчав кожен документ, його пронизливі сіро-блакитні очі ковзали по рядках дрібного шрифту, намагаючись вловити будь-яку дрібницю, яка могла б пролити світло на цю подію. Він помітив, що в рапорті згадується про відсутність слідів злому, але при цьому констатується безлад у кабінеті та відчинений сейф.