Читати книгу - "Зібрання творів, Кларк Ештон Сміт"

[105] Хрисоелефантинна скульптура — техніка давньогрецького мистецтва, яка полягала у виготовленні скульптур із золота й слонової кістки. Застосовувалась переважно для створення колосальних образів богів. Власне статуя складалася з дерев’яного каркаса, на який прикріплювались пластини зі слонової кістки, що передавали оголене тіло, а одяг, зброя та волосся виготовлялися з листового золота.

[106] Соня або вовчок (лат. Dryomys; англ. Dormouse) — дрібний гризун родини соневих, подібний до миші.

[107] Інвольтація — середньовічний термін, яким позначали обряд насилання прокляття. Вважалося, що шкода жертві інвольтації завдавалася за допомогою її копії, виготовленої з глини чи воску.

[108] Мараната або Марана та — арамейська фраза, один раз згадана в Новому Заповіті, 1-е послання до коринтян 16:22 «Коли хто не любить Господа, нехай буде проклятий! Марана та!» (Біблія в перекладі Івана Огієнка). З арамейської ця фраза була транслітерована грецькою і в такому вигляді збереглася в подальших перекладах Біблії. Тут вживається у значенні прокляття.

[109] Тур (фр. Tours) — місто й однойменний муніципалітет у Франції. Розташований приблизно за 210 км на південний захід від Парижа.

[110] Мулен (фр. Moulins) — місто та однойменний муніципалітет у Франції, у регіоні Овернь. Розташований приблизно за 270 км на південь від Парижа.

[111] Шато (фр. Château — «замок») — замок французького феодала-землевласника, аристократа чи можновладця. Термін «шато» вживається також і на позначення палаців і маєтків, які не мають фортифікаційних споруд. Тут і далі — у значенні «замок».

[112] Ілер (фр. Hilaire) — ім’я, що, найімовірніше, походить від імені святого Іларія. Святий Іларій Піктавійський (315–367 рр.) був християнським святим, єпископом, учителем церкви й теологом і походив з Аквітанії — історичної області на південному заході сучасної Франції.

[113] Александрійська бібліотека — найбільша бібліотека елліністичного періоду (323 до н. е. — 30 р н. е.). Вважається, що основна частина книг Александрійської бібліотеки загинула в пожежі 47 до н. е. під час облоги Александрії Юлієм Цезарем, решту знищили у V ст. н. е. християнські фанатики, а у VII ст. н. е. — мусульманські.

[114] Інкунабула (лат. incunabula — «колиска», «початок») — першодрук, книжка чи односторонній відтиск, видрукований в Європі від початку книгодрукування і до 1 січня 1501 року, себто до початку друку палеотипів. Шрифтами та оформленням інкунабули нагадують рукописні книги, адже перші друкарі наслідували стиль манускриптів. Оскільки їхній наклад коливався від 100 до 300 примірників, інкунабули є вкрай рідкісними книгами.

[115] Гай Валерій Катулл (87–54 рр. до н. е.) — давньоримський поет-лірик, майстер любовної поезії.

[116] Сапфо (близько 630–570 рр. до н. е.) — давньогрецька поетеса та музикантка, творчиня «сапфічної строфи», майстриня любовної поезії. Платон називав її не інакше як «десятою музою». Першою в історії літератури оспівувала лесбійське кохання та секс між жінками. З усіх творів Сапфо до наших часів збереглося лише чотири поезії та численні короткі уривки.

[117] Мілет — давньогрецьке місто-держава. Можливо також, що йдеться про Гекатея Мілетського (близько 550 — близько 490 рр. до н. е.) — давньогрецького історика та географа, знаного, зокрема, за такі трактати, як «Мандри навколо світу» та «Землеопис».

[118] Перікл (495–429 рр. до н. е.) — давньогрецький державний діяч, стратег, оратор і полководець у Стародавніх Афінах. Період його правління вважають часом найвищого розквіту Греції.

[119] Аспасія (близько 470 р. до н. е. — близько 400 р. до н. е.) — одна з найвидатніших жінок у Давній Греції, дружина Перікла. Відома, зокрема, тим, що її домівка була осередком культурного життя Афін.

[120] «Histoire d’Amour» (фр.) — «Історія Кохання». І книга, і її автор є вигадкою Кларка Ештона Сміта. Прізвище Вальянкер (Vaillantcoeur) перекладається з французької як «Хоробре серце».

[121]Демуазель (фр. Demoiselle, спотворена форма латинського domnicella — «маленька пані», «панночка») — термін, який історично вживався на позначення молодої неодруженої жінки зі шляхетного роду. З часом трансформувався на «мадемуазель».

[122] Шато де Фоссфламм (фр. Château des Faussesflammes) — назва, яка українською перекладається як «Замок облудних вогнів».

[123] Шателен (від фр. Châtelain лат. Сastellanus — «що стосується замку, фортеці») — первісно титул, яким у Франції іменували власника замку, зазвичай, представника шляхетного роду. Вживався у значенні «володар замку».

[124] Світоч — велика свічка.

[125] Pax vobiscum (лат.) — «Мир з вами» або «Нехай мир буде з вами».

[126] Modus operandi — латинська фраза, яка означає «метод дії». Вживається на позначення принципу дії різноманітних механізмів і процесів, а також широко застосовується у карному праві для опису способу скоєння злочину.

[127] Асфодель (лат. Asphodelus) — рід квіткових рослин підродини асфоделевих, поширений у Середземномор’ї. Рослини мають доволі великі квітки, білі, рідше жовті, іноді з пурпуровими смугами, зібрані в кисті або колосся. Згадуються у давньогрецькій міфології — асфоделеві луки були місцем в Аїді, де безрадісно існували душі померлих, які випили води забуття з річки Лети.

[128] Аттична мова або аттичний діалект — діалект давньогрецької мови, притаманний давнім Афінам. Вважається класичним взірцем давньогрецької мови.

[129] Порфір — гірська порода з фенокристалами лужного польового шпату, кислого плагіоклазу, кварцу, біотиту в основній масі, що складається з тих самих мінералів. Може мати сіре, жовте, рожеве та буре забарвлення. Деякі порфіри мають високі декоративні якості й використовуються для виготовлення предметів декоративно-ужиткового мистецтва та як оздобний камінь.

[130] Літанія — в християнстві — урочиста церковна служба, а також молитва, в якій заклики до Бога чи святого доповнюються регулярно повторюваними проханнями.

[131] Ламія — у давньогрецькій міфології — вродлива жінка, яку покохав Зевс. Дружина Зевса, Гера, дізнавшись про їхні побачення, повбивала усіх дітей Ламії, через що та збожеволіла й перетворилася на чудовисько, що пожирає дітей. Ламію описували як напівжінку-напівзмію, яка спокушала юнаків, заохочуючи задовольнити їхні сексуальні апетити, а по тому харчувалася їхньою плоттю. У пізніших переказах ламіями стали називати вродливих, але жорстоких жінок або чарівниць, які зваблювали юнаків і висмоктували їхню кров.

[132] Аполлоній Тіанський (1–98 р. н. е.) — давньогрецький філософ. Більшу частину свого життя провів у мандрах як проповідник-мораліст. Запевняв, що може передбачати майбутнє і творити чудеса. Зокрема, вважається, що Аполлоній переміг спокусницю-ламію.

[133] Алюзія на Шуб-Ніґґурат або Чорну Козу Лісів з тисячним потомством — міфічну істоту, вигадану Говардом Філіпсом Лавкрафтом (1890–1937). Це створіння вперше згадане в оповіданні Лавкрафта «Останній дослід» («The Last Test» (1928)). Характеризується як «божество збоченої плодючості».

[134] Даґон — семітське божество, особливо шановане в Ханаані. У філістимлян був головним богом і описувався як напівлюдина-напівриба. Посідає місце у пантеоні міфів Ктулху, разом із Гідрою та Ктулху вважається покровителем Глибоководних. Зокрема, згадується Г. Ф. Лавкрафтом в оповіданні «Даґон» («Dagon») (1917).

[135] Деркето — грецька форма імені сирійсько-фінікійського божества, в якому змішалися образи Астарти, Кібели, Атаргатіс, пізніше й Афродіти. Була богинею плодючості та покровителькою сирійських земель. Була зна- на також як «Дворога Астарот» і зображалася з двома рогами на голові.

[136] Зім (англ. Ximes) — вигадане Кларком Ештоном Смітом місто, за прототип якого, найімовірніше, послугувало місто Нім (фр. Nîmes), розташоване на півдні Франції, у регіоні Окситанія.

[137] Азазель — злий демон пустелі, біблійний персонаж.

[138] Ліліт — у єврейському фольклорі — демониця ночі. За переказами, Ліліт прагне вректи немовля і його матір або вбити їх, особливо в перший тиждень після пологів. Деякі джерела називають Ліліт першою дружиною біблійного Адама, до створення Єви. Створена одночасно з Адамом, Ліліт народила від нього дітей, але вбила їх, за це Бог її прокляв і перетворив на демоницю.

[139] Іоґ-Сотот (англ. Yog-Sothoth (англ. — Yog-Sothoth (Йоґ-Сотот) у Г. Ф. Лавкрафта або Iog-Sotôt — стилізована на французький манер форма імені — у Кларка Ештона Сміта) — вигаданий персонаж пантеону Великих Древніх з міфів Ктулху. Вперше згадується в повісті Говарда Філіпса Лавкрафта «Справа Чарльза Декстера Ворда» (1927). У пантеоні міфів Ктулху Іоґ-Сотот відіграє роль нейтрального