Читати книгу - "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Сідаючи в екіпаж, він коротко кинув:
— Німецьке посольство.
Виструнчений лакей в ошатній лівреї, впізнавши великого полярника, зігнувся в глибокому поклоні.
— Його ясновельможність завжди знайде для вас час, пане капітане, — промовив він, вводячи Амундсена до застеленої м'яким килимом вітальні, в якій на почесному місці висів великий портрет Вільгельма II.
— Радий бачити вас, — усміхаючись почав посол, але усміх одразу ж збіг з його обличчя.
Удавши, що не помітив простягнутої йому руки, Амундсен, блідий і серйозний, став посеред кімнати.
— Я прийшов у дуже важливій справі, — промовив він, скам'янівши на обличчі, і прочитав лист, в якому висловлював своє глибоке обурення варварським злочином німецького підводного човна. Потім відкрив портфель, і на стіл, брязкаючи, посипалися золоті медалі, зірки, хрести, ордени й пам'ятні плакетки.
— Я повертаю усі ці відзнаки, які одержав від імператора Німеччини та ваших наукових інститутів і університетів. Прошу, ваша ясновельможність, сповістити усіх тих, хто нагороджував мене, що, коли вони солідаризуються з політикою імператора і вважають цей ганебний метод ведення війни допустимим, я зрікаюся усіх цих нагород.
Навіть не глянувши на остовпілого посла, Амундсен мовчки вийшов з вітальні.
Звістка про вчинок Амундсена і його заяву гучною луною розійшлась по всьому світу. Уряд Сполучених Штатів на знак вдячності за цей рішучий вчинок Амундсена запросив його оглянути лінію фронту у Франції та Бельгії, де воювали американські війська. З іноземців тільки одиниці були удостоєні цієї почесті.
А через кілька місяців «Мод» уже готувалася до своєї далекої подорожі. Від командування військового флоту союзників Амундсен дістав секретну інформацію про те, в який час він повинен випливти з Тромсьо на схід, щоб не зустрітися з німецькими підводними човнами, які нишпорили в Баренцовому морі. Інформація була тим більш цінна, що саме в цей час норвезький посол в Берліні повідомив полярника, що німецьке військове командування могло б видати йому «дозвіл» на безпечне проходження у північних водах, але за умови, що капітан Руал Амундсен сам звернеться до нього з відповідним проханням. «Інакше підводні човни, що патрулюють у цьому районі, — було заявлено послові, — можуть в будь-яку хвилину атакувати «Мод» як вороже судно». Амундсен з обуренням відкинув облудну пропозицію прийняти від Берліна «залізний конвой» і, перш ніж в Європі ущух гуркіт гармат, вирушив в арктичну експедицію.
— Увага, торпеда!
— Перископ!
Відтоді, як «Мод» вийшла з Вардьо, кожна несподівана зміна обрисів якоїсь далекої хвилі, кожна темна цятка чи вир на морі змушували дужче битися серця і піднімали на ноги весь екіпаж корабля. Не зважаючи на секретну інформацію командування флоту союзників, норвежці перебували під постійною загрозою атаки крігсмаріне[38]. І, напевне, ніколи досі моряки не раділи так штормовій погоді у Баренцовому морі, як команда «Мод». Найлютіша буря була тепер для мапдрівників дрібницею у порівнянні з підступним підводним ворогом. Сміливіші, не зважаючи на шторм, поскидали рятувальні пояси, з якими досі не розлучалися, і пішли спати. На вахті залишилися тільки Амундсен і капітан «Мод» Хельмер Хансен, давній соратник Руала, з яким він плавав ще на «Йоа» і «Фрамі».
Вітер дужчав і дедалі більше клав судно на борт. Щораз вищі хвилі з шумом перекочувалися через палубу, били в ящики й бочки, загрожували порвати канати.
— Так змиє все за борт! — крикнув Хансен, намагаючись удержати бочку, що виривалась у нього з рук.
По сигналу тривоги люди миттю повискакували на палубу. Одні босоніж, у білизні, інші — в повному хутряному одязі, решта, напевно, в поспіху переплутали одежу, бо ледве застібали тісні куртки й підтримували штани. Цей дивовижний похід замикав машиніст у піджачку, в котелку, із шкіряною валізкою в руці. Всі вони були певні, що тривога — сигнал, за яким треба буде залишити судно, що ворожа торпеда, яка вже мчить до них, розтинаючи воду, за хвилину знищить «Мод».
Страх перед підводними човнами відступив тільки у протоці Югорський Шар. Амундсен поповнив там запас пального для двигуна і з місцевої метеорологічної станції взяв із собою в дальшу дорогу радіотелеграфіста Олонкіна[39]. Наполовину порвежець, він добре знав не лише мову своєї матері, але й російську і ще кілька мов народів Північного Сибіру. Правда, про іскрову радіостанцію на судні поки що доводилося тільки мріяти. Однак Амундсен, який завжди умів дивитися в майбутнє, збирався придбати на Алясці це чудо новітньої техніки.
Подальший рейс був не легший. Ледве судно впливло у ворота Карського моря, як шлях йому заступила крига. Норвежці насилу пробилися до мису Челюскін — найбільш відлеглої на північ частини азіатського материка. А через чотири дні «Мод», на розпач Амундсена, вмерзла в кригу. Це був тяжкий, несподіваний удар.
«…Двадцять п'ять років тому на цих водах Нансену більше поталанило, — з прикрістю записав у щодепнику Амундсен. — Ще цілих два тижні «Фрам» плив вільним від криги морем і досяг аж 79° північної широти».
Невеличка, спокійна затока на східному узбережжі півострова Таймир стала для норвезьких полярників пристанищем на цілий рік. За традицією своїх попередніх експедицій Амундсен назвав її «Модхавн», а поставлений на березі будинок — «Модхейм».
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море», після закриття браузера.